Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

варта грузли у високому чагарникові. З усіх місцевих тварин лише слони та жирафи можуть підняти голову вище за цей очерет, схожий на бамбук, за цю траву, стебла якої сягають дюйма в діаметрі. Агентам потрібно було прекрасно знати місцевість, щоб не заблукати в таких заростях.

Щодня караван рушав на зорі і тільки опівдні робив зупинку на одну годину. На привалі розв'язували декілька пакунків із маніокою[63] і хавільдари байдуже розподіляли між невільниками цю жалюгідну їжу. Якщо солдати встигали розграбувати дорогою яке-небудь село, до цього мізерного сніданку додавалося два-три батати[64] і шматочок м'яса — козлятини або телятини. Однак втома була такою великою, відпочинок таким малим, а дощовими ночами й зовсім неможливий, що, коли наставав час обіду, невільники заледве могли їсти. Не минуло й тижня після того, як караван покинув узбережжя Кванзи, як зо два десятка невільників впали безсилі посеред дороги, ставши поживою для хижих звірів, що йшли за караваном. Леви, пантери та леопарди очікували на приречених, які більше не могли від них рятуватися. Кожен вечір після заходу сонця їхнє гарчання лунало так близько від табору, що щохвилинно можна було побоюватися нападу.

Прислухаючись до гарчання хижих звірів, що в темряві здавалися особливо ворожими, Дік Сенд з жахом думав про перешкоди, які могла принести подібна зустріч Геркулесові, про небезпеки, що на кожному кроці очікували його в цих тропічних лісах. Та все ж, якби у нього самого з'явилася можливість втекти, він, не вагаючись, скористався б з неї.

Тут ми наводимо замітки Діка Сенда, які він зробив дорогою між Кванзою та Казонде. Щоб пройти відстань в двісті п'ятдесят миль, знадобилося двадцять п'ять переходів. «Перехід» мовою работорговця означає подобовий шлях відстанню десять миль з обідньою зупинкою та привалом на ніч.

«З 25 по 27 квітня. Минули негритянське селище, оточене загорожею з кущів висотою вісім-дев'ять футів. Поля засіяно маїсом, бобами, сорго та арахісом. Двох жителів схопили і закували в кайданки. П'ятнадцятьох вбито, населення розбіглося.

Вранці переправилися через швидку річку шириною сто п'ятдесят ярдів. Плавучий міст зі стовбурів дерев перев’язаних ліанами. Деяких колод бракує. Дві жінки в одній рогатині зірвалися у воду. Одна з них несла на руках дитину. Вода збурилася та почервоніла. Крокодили ховаються під мостом; є ризик втрапити ногою прямо до відкритої пащі.

28 квітня. Йшли лісом баугіній. Дерева високі. Португальці називають їх «залізними».

Злива. Ґрунт розм’як. Йти дуже важко.

Бачив в середині каравану стару Нен. Вона несе малого негренятка. Заледве йде. Невільниця поряд з нею шкутильгає, з її плеча, розітнутого батогом, тече кров.

На ніч бівуак розбили під велетенським баобабом з ніжно-зеленим листям та білим цвітом.

Вночі гарчали леви та леопарди. Один солдат вистрілив з рушниці в пантеру. Що з Геркулесом?

29 і 30 квітня. Перший холод так званої африканської зими. Роса. В останніх числах квітня закінчується сезон дощів, починається він в листопаді. Усі рівнини ще затоплено. Східні вітри заважають вільно дихати та несуть з собою болотяну лихоманку.

Жодних слідів місіс Уелдон та кузена Бенедикта. Куди їх ведуть, якщо не в Казонде? Вони повинні йти тим самим шляхом поперед нас. Мене мучить тривога. Напевно, маленький Джек в цій нездоровій місцевості знову захворів на лихоманку. Чи ще живий він?.

1–6 травня. Впродовж декількох днів йшли ще не просохшими широкими рівнинами. Скрізь вода, в деяких місцях по пояс. Тисячі п'явок присмоктуються до тіла. Однак, треба йти. Подекуди на купині, що виступає з води, ростуть лотоси, папіруси. На болотах якісь водяні рослини з великим, як у капусти, листям. Люди зашпортуються об них і часто падають.

Тут безліч дрібної риби штибу сома. Туземці ловлять їх міріадами, заганяючи в плетені загородки, і продають каравану.

Неможливо знайти місце для ночівлі. З усіх боків затоплена рівнина. Доводиться йти в темряві. На ранок в каравані недораховуються багатьох невільників. Стільки страждань! Якщо падаєш, не варто підніматися. Декілька зайвих хвилин під водою і з усім покінчено! Смертельна імла навік сховає від палиці хавільдара.

Так, але місіс Уелдон та її син! Я не маю права покинути їх. Я витримаю до кінця! Це мій обов’язок!

Вночі пролунали несамовиті крики.

Солдати наламали смолянистих гілок, що стирчали з води. Слабке світло в темряві.

Ось причина криків, які я чув. В темряві на край табору напали крокодили. Дванадцять чи п’ятнадцять чудовиськ схопили жінок та дітей, аби затягнути їх до «комор». Так Лівінгстон називає глибокі ями, де ці тварини зберігають свої жертви після того, як втоплять їх: крокодил з'їдає здобич лише тоді, коли вона вже починає розкладатися.

Мене крокодил сильно подряпав своєю бронею. Одного дорослого невільника поряд зі мною він вирвав з колодки, переламавши її навпіл. Як кричав нещасний, яким жахом та болем був сповнений його крик! Я все ще чую його.

7 і 8 травня. Ранком підрахували втрати. Зникли двадцять рабів.

Удосвіта я став шукати очима Тома та його товаришів. Яке щастя — вони живі! Однак, чи щастя це? Чи не краще було б в одну мить звільнитися від усіх страждань?

Том йде в перших рядах каравану. Коли його син Бат щось обходив, рогатина обернулася і Томові вдалося побачити мене.

Марно шукаю стару Нен! Чи загубилася вона серед невільників, чи загинула тієї жахливої ночі?

Наступного ранку ми покинули затоплену рівнину після двадцяти чотирьох годин переходу у воді. Табір розбито на пагорбі. Сонячне проміння трохи обсушило нас. Поснідали, проте який жалюгідний сніданок! Трохи маніоки, декілька жмень кукурудзи. З напоїв — сама каламутна вода! Скільком з тих, хто розлігся на землі, не судилося звестися на ноги!..

Ні! Не може бути, щоб місіс Уелдон та Джек пройшли через усі ці муки! Господь, напевно, змилувався над нею, і їх повели в Казонде іншою дорогою. Нещасна мати не витримала б!..

Ще один випадок захворювання на віспу серед невільників — туземці називають її «ндуе». Хворі не мають сил йти далі. Невже їх покинуть?

9 травня. На зорі рушили в дорогу. Тих, що відстали, немає. Батоги хавільдарів підняли заслаблих. Невільники — це товар. Це гроші. Агенти не покинуть їх, допоки вони мають сили рухатися.

Я в оточенні живих скелетів. Вони не можуть вже навіть стогнати.

Нарешті я побачив стару Нен. Як боляче дивитися на неї! Дитина, яку вона несла на руках, зникла. Тепер вона одна. Їй легше йти, однак, як і раніше, її закуто ланцюгами, вільний кінець якого її довелося перекинути через плече.

Я прискорився