Читати книгу - "Тиха радість, Галина Левтер"

Розділ тридцятий перший

Макіївка, Донецька область,

 Україна 

серпень 2014

— Доброго ранку, сонярик! — Фред засвітився щастям, побачивши як вона обережно потягується і ловить ранкові сонячні промені.

— Привіт.

Глянула на нього, тепло тілом розлилося. Від нього віяло не тугою, а спокоєм і рішучістю.

— Тобі краще? — Ал присів до неї та злегка торкнувся тонких пальців коханої.

— Так.

Їй було добре з ним. З незвіданим коханим чоловіком, про життя якого знала лишень краплю, а мала почуттів  цілий океан. Навіть грубий Фред, який прийшов на місце її омріяному образові Ала, викликав повагу, вдячність, захоплення і трепет. 

Ліну переповнили емоції. Згадки про вчорашнє покотилися хвилями в збуреній уяві, а вигляд чоловіка, який за ранок встиг із зарослого вікінга перетворитися на поголеного красунчика зі стильною стрижкою прибив її бідолашний човен з мріями до його ніг. Причім, буквально.

— Приємно чути. Однак перев'язки це не відміняє. — у Фредовому голосі не звучала суворість та грубість, з якою вона познайомилася в перший день. В ньому бриніла радість. Тиха, невимовна, життєдайна. 

Ліна дивувалася із різкої зміни, як зовнішньої, так і внутрішньої. Цікаво, коли він встав? Вона, очевидно, пропустила багато важливого для них обох. 

Спам'яталась, глянувши на ноги біля яких її викинуло на берег. 

Сип,  Алове поранення…Вона так боялася в перші дні дивного незнайомця, що не помітила його болю і накульгування.

— А як твоя нога?

— Нічого. До весілля заживе! — віджартувався Ал.

— Я серйозно питаю! Не для «так потрібно».

— Так і я серйозно кажу.

— Серйозно про що? 

— Про те, і друге.

Фредові подобалося її піддразнювати, дивитися, як злітають догори дужки брів та губи стають пухкішими від бажання щось відповісти на його мову.

Він пам'ятав її тихою і боязкою, за винятком інциденту з Бібліями. Наступне запитання застало його зненацька.

— І коли плануєш таке свято?

Ліна вміла зачаровувати і дивувати. Тому ніхто не зміг заволодіти його увагою і серцем всі ці роки. Хоча, ніде правди діти, він і сам не хотів, щоб її образ згас у ньому.

— Ось прийшов до коханої порадитися. Бо і організаційні питання, і душевні розмови…Заприндиться — не знати коли те чудо станеться.

— Ал…

— Давай спочатку по справах ти збігаєш до ванної, потім ми подивимося твої рани.  А там і сніданок, приправлений розмовами.

— Добре.

— Не сперечаєшся?

Ліна похитала головою, усміхнулася.

— Давай допоможу підвестися.— Ал простягнув руку.

Ліна прийняла цей жест повен любові і ніжності. Боялася дихнути, щоб не сполохати щастя. Воно ж притягнуло до себе, лишило поцілунок на чолі.

Любити. Рідного та незнайомого чоловіка. Мати назвала би її цілковитою дурепою, бабуся скрекотала би про її наївність та безпечність, тітка дорікала би, що вона зв'язалася Бог зна з ким та прогавила свій шанс на щастя з  Леонідом.

Дівчина глянула в дзеркало у ванній. Там висіла записка що і де взяти.  Він про все подбав. Одяг, білизна, гігієнічні засоби, рушники, гребінець… При цьому Фред поводився спокійно, наче такий порядок склався давно. 

Він дивний. З ним втрачаєш лік часу і відчуття реальності, але коли остаточно відриваєшся від землі, його слова провалюють тебе просто прірву. Що чекає після ранкової ніжності?

— Ти як там? 

Тиша.

Фред смикнувся, припинив вистукувати якусь мелодію по стіні біля ванної. Прислухався. Тихо. Він взявся за ручку — закрито.

В мить, коли він приготувався виламати двері, Ліна повернула защіпку, двері відкрилися.

— Все добре, Ал. Все добре. Чому ти розхвилювався?

Дівчина підійшла і взяла його обличчя у свої долоні, заглянула в очі.

— Ти довго не відповідала. Ліно…

Він обняв її міцніше, ніж можна було, так, ніби між ними пролягло сто років самотності й тисячі років накопичення любові. 

Жар прилинув до її обличчя, 

— Вибач. — видихнула.

Він послабив обійми.  Через мить опустив руки, відійшов. 

— Час перев'язки. Я робитиму.

— Ярослава не приїде? 

— Ні.

— З ними все добре?

— Вони виїхали. Тому в тебе немає вибору.

— А хоч щось вибрати я можу? 

Фредові зробилося млосно.  Закрив очі. Він такий, як батько: контроль, недомовки, готові рішення. Те, що добре на війні, не добре в сім'ї. Але вони на війні! Вони — ще не сім'я. В щасливих сім'ях багато розмов і щирості.  Чи час бути відкритим? Вияснення відносин, коли на вагу золота кожна хвилина, завжди вважав дурістю. Очевидно, в коханні краще загинути під бесіду, хто кого більше любить!

Розкрив очі, вп'явся жагучим поглядом у дівчину. Хоче вибору — хай обирає. Та він все одно вивезе її з цього пекла, дасть їй те, що має сам.

Ліна побачила, як він рознервувався. Злякалася своєї сміливості.  В ту мить, коли нарешті підібрала слова для вибачення, він випустив, мов кулю в серце, слова:

— Так. Тобі вибирати чи готова виїхати зі мною з Макіївки. Чи готова довірити мені своє життя? Чи готова покинути все і поринути в невідоме?

Фред все дивився і дивився на кохану, спопеляючи її спротив своїм поглядом.

— І ти приймеш мій вибір? — тихо мовила дівчина.

— Якщо він сумісний із життям. — безкомпромісно відповів Бернштейн.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍