Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

Сорок Третій усміхнувся. Звісно, ця історія виправдовувала вибір такого дивного імені його учителем. Але він собі підбере інше. Ідеальне. Голосне та красиве. Не дуже поширене, але й не дивне.

Тиждень навчання у поліоті стартував. У собі він приніс рівно нуль чогось нового. Цілий тиждень учні займалися тим, що повторювали основні піктограми минулого року. Хоча Джьюд чудово знав, що Сорок Третій не потребує повторення і знав на зубок усі піктограми ще з першого року навчання, він не звільнив хлопчика від занять. Не дав йому вихідного і навіть не відпускав раніше із занять. У приватній розмові вчитель сказав, що хлопчик повинен звикати бути, як усі. Бути серед інших. Бути єдиним цілим із іншими. Якщо алхіміст опиниться у біді на чужій землі, то інший алхіміст обов'язково прийде йому на допомогу. Такий основний постулат філософії вчителя. Один за одного. Джьюд неодноразово підкреслював це неписане правило. Він говорив, що алхімісти здебільшого працюють в інших країнах. Багатих країнах. З чужою культурою, мовою та менталітетом. Тому підтримка там відіграє важливу роль.

Взагалі, треба сказати, що життя і навчання в поліоті мали кілька загальновизнаних характеристик серед усіх учнів, що проходили в ньому навчання. Це занудство. Нудьга. Нескінченні повторення. Занудство. Ой, це вже повторення.

Навчальний рік тривав. Цей та наступні два були з упором на загальноосвітні предмети. Дж'юда змінювали інші вчителі. Вони викладали географію, історію, фізику, хімію, біологію та інші дисципліни. Майже всі нові вчителі не були алхімістами. Їх предмети були цікавими і зовсім не складними. З чим у Сорок Третього виникли складнощі, то це з уроками мови людей. Йому, в принципі, не хотілося її вивчати. Напевно, через це й виникли його проблеми. Усі ці незрозумілі відміни й часи. Але вчителі говорили, що мова Нової імперії стає міжнародною. Її треба знати. Хлопчик був категорично не згоден з цим твердженням. Трохи змінила ситуацію географія. Коли Сорок Третій побачив карту континенту, то ледь зміг знайти там свою країну, яка була більше схожа на ляпку, ніж на державу. Проте, Нова імперія, навпаки, займала майже всю карту. Вісім сусідів на цьому континенті. Чотири країни не мали спільного кордону з імперією. Так само, як і країна алхімістів. Лише три країни були відносно великими. Відносно, звісно.

Зустрічі із Залізною рукою тривали. На своїх третіх вихідних хлопчика було викликано ним. Тепер не додому. Драйтлу потрібно було швидко відремонтувати кам'яну піч на одному з його заводів. Хлопчику надали всі креслення. Звісно, прості будівельники також могли це зробити. Але їм знадобилося б на це більше часу. Залізна рука являв собою той тип драйтлів, що не любили чекати. Цілий день потім Сорок Третій був вільний і проводив час із друзями. Але ввечері йому передали звістку.

- Ти мало говориш. Мабуть, у моєму домі до тебе доходять різні чутки. - наливав собі вина Залізна рука. - Але я ще жодного разу не чув, щоб про те, що тут обговорюється, хтось говорив за межами мого дому. Це добре.

Хлопчик сидів на дивані. Драйтл сів у крісло. Він вийняв мішечок із кишені.

- Це за піч.

Він кинув мішок так, щоб Сорок Третьому довелося тягтися до нього. Хлопчик не став цього робити. Залізна рука посміхнувся.

- Ти не хочеш подивитись? Тобі не цікаво? Чи багато ти заробляєш у поліоті?

Сорок Третій сковтнув. Звісно, він уже знав ціну грошам. І його з'їдала цікавість. Але саме те, що йому доведеться тягнутися за грошима, як собаці за кісткою, йому не дуже подобалося.

- Сподіваюся на вашу щедрість. - усміхнувся хлопчик, задоволений, що йому вдалося себе пересилити.

- А ось це… - Залізна рука вийняв інший мішечок побільше. - За ті двері. Точніше, тут одна монета за дірку у стіні. Решта — за мовчання.

Він не кинув мішечок на стіл. Тримав його в руках і дивився на хлопчика. Сорок Третій зрозумів, що він чекає від нього якоїсь реакції. Хлопчик кивнув головою. Залізна рука кинув мішечок до першого.

- Можна одне питання? - спитав хлопчик. - Ні, навіть два.

- Обережно, молодий драйтл. Допитливість буває вкрай згубна. - усміхнувся Залізна рука, але це ніяк не надавало жартівливості його серйозному тону.

Хлопчик знову сковтнув, але все одно наважився на своє запитання.

- Стіни. Вони з домішкою інертонію. Але мені вдалось їх трансформувати. Насправді це слабкий захист. Ви не можете це не знати.

- А в чому питання? - підняв брови драйтл.

- Ну… у тому, навіщо так ускладнювати все, платити великі гроші за такий матеріал, якщо він все одно не надто допомагає.

Залізна рука посміхнувся. Не зі злого. Загубив виноі посмакував його.

- Це захист від дурня. Так, від пристойних алхімістів мене це не захистить. Але всі пристойні знають, хто я такий. Вони сюди точно не полізуть. А ось якісь недоучки, які бажають миттєвого збагачення і не замислюються про наслідки… - він цокнув язиком. - А друге?

Сорок Третій закліпав очима. Друге?

- Запитання. Ти сказав, що маєш два запитання.

- Друге… це більше прохання, ніж питання.

- Ого, сам Сорок Третій наважився попросити щось у мене. І це при тому, що тепер у тебе є гроші і за мірками жебраків-учнів поліота, ти тепер багатій. Ну-ну. Цікаво послухати. - вмостився зручніше в кріслі Залізна рука.

Хлопчик трохи пом'явся.

- У нас почалися загальноосвітні предмети. Один із них — іноземна мова.

- Нової імперії, сподіваюся? Всі інші зараз вивчати — чистої води божевілля та ідіотизм. - допиваючи своє вино висловився Залізна рука.

- Так.

- І?

- У мене не дуже виходить.

Залізна рука щось сказав мовою людей і, судячи з інтонації, поставив якесь запитання.

- Мені вона погано дається. - опустив голову Сорок Третій.

- Не соромся. Давай розкажи, що ти вже знаєш.

Хлопчик спробував назвати своє ім’я, сказати, що він навчається у поліоті і що дерево зелене. Залізна рука засміявся.