Читати книгу - "Уява або життя, Madlen Rivalle"

РОЗДІЛ 10

РОЗДІЛ 10

Вітер ніжно обдував волосся Ленз. Гілля верби водило по воді. Дівчина сиділа на м’якій траві. Леві підійшов і сів поруч, поклавши свою руку на її.

Що ми тут робимо? Я обрав найспокійніший закуток твоєї підсвідомості, щоб саме тут попрощатися з тобою. Чому ми повинні прощатися? Я хочу бути з тобою. Пробач, коханнячко… Але цього не уникнути, я використовую останні свої сили, як твоєї уяви, щоб поговорити.

Вона поглянула на нього заплаканими очима.

Не плач, будь ласка, - Леві провів рукою по її щоці. Ми більше не побачимося? Побачимося, але не зараз. Обіцяю.

Ленз продовжувала плакати, а хлопець протирав їй очі, поки вона не заспокоїлась. Леві двома руками притягнув її обличчя ближче і поцілував. Це був сповнений ніжності та суму поцілунок. Хлопець не відпускав її. Їх останній поцілунок був довгим, обережним та сповнений болю. Ленз якомога довше намагалася його затримати, але Леві мав замало часу.

Зазирни у ящик, - сказав він перед тим, як назавжди зникнути з її свідомості.

Яскраве, біле світло вдарила по очах, коли дівчина прокинулася. Вона озирнулася довкола і зрозуміла, що це лікарняна палата. Мама сиділа біля ліжка. На іншому стільки обережно була розвішена коричнева куртка.

Ти прокинулась, - зраділа матір. Що сталося? Ти не пам’ятаєш? Водій вантажівки не впорався з керуванням і ледве тебе не збив.

Ленз згадала і почала плакати. Леві загинув, тепер вона залишилася сама.

Мене відштовхнули, щоб врятувати. Вантажівка збила Леві. Де він? Ти про кого? Там була лише ти. Ніяких інших постраждалих не було. Мабуть, це через струс мозку в тебе все змішалося. Ні-ні-ні!, - не вгамовувалась Ленз.

Мати намагалася заспокоїти доньку, але дівчина відмовлялась приймати реальність. Вона ж бачила його декілька хвилин тому, неможливо. Чому це відбувається саме з нею. Батько забіг до кімнати з лікарем, Ленз вкололи заспокійливе і вона знову заснула.

Прокидаючись раз за разом вона кликала Леві. Біль всередині повільно роз’їдав її. Лікарі не випишуть її до поки не впевняться, що все гаразд, а істерики і крики в яких вона кличе хлопця, якого ніхто з оточення не знає, лише погіршували ситуацію.

На третій день в лікарні Ленз змогла зібратися з силами і триматися в спокійному стані. На обличчі більше не було жалю чи смутку, але в душі вона кричала щосили, плакала і благала, щоб все це було лише сном.

Новорічні свята проминули повз неї, всі вітали один одного з Різдвом, лише Ленз носила в собі траур. Коли батьки пішли розмовляти щодо її виписки, дівчина вийшла з кімнати. Їй остогидло перебувати в ліжку, де всі тільки то і роблять, що крутяться та метушаться довкола.

Вона пробралася по коридору і піднялась нагору. На даху лікарні була невелика зона відпочинку. Ленз пройшла туди і обперлась об перило. Погода була холодною, руки поступово задубіли. Єдине, що дівчину трохи зігрівало, це коричнева куртка, яку їй залишив хлопець. Вона вглядалася вдалечінь і думала, що робити далі. Попереду закінчення школи та вступ до університету, їй так хотілося переживати все це з ним.

Ось ти де, - сказав хлопець.

Ленз обернулася і побачила Кевіна.

Що ти тут робиш? Прийшов тебе навідати. Побачив, що тебе немає в палаті і поки твої не влаштували гамір, вирішив заглянути сюди. Як відчував, що ти тут. Набридло сидіти весь час там. Розумію. Я приніс тобі ковдру, бо на вулиці зима все ж таки, - він простягнув предмет їй. Дякую, - вона знову звернула погляд на вулицю. Я сказав своїм батькам, що хочу вступити на слідчого. Це ж круто і що вони сказали? Спочатку здалося, що тато не зрозуміє, але ж він прагматичний чоловік, тому ми посперечалися, що якщо я спокійно витримаю навчання, то він не проти. Але якщо десь дам слабину, то моя доля давно визначена. Непоганий початок. А в тебе що сталося? Сама не розумію, - сумно сказала дівчина. Ти ж пам’ятаєш, що можеш ділитися зі мною, чим завгодно? Так, але якщо я хоч комусь про це скажу, то мене не те що випишуть, а швидко переведуть до психіатричного відділення. Обіцяю, що буду мовчати до самої смерті, - Кевін підняв долоню присягаючись.

Ленз зітхнула і почала свою історію з самого початку. Розповідаючи, вона наче сама знову переживала ці події. Самотнє дитинство, берег річки, таємничий хлопець, чудові роки спільного життя, кохання, пригоди, розслідування і прагнення стати людиною. Коли історія добігала кінця, Ленз знову хотілося плакати. Кевін обережно торкнувся її плеча.

Дякую, що розповіла. Мені шкода, що з ним таке трапилося. Не вважаєш мене божевільною? Іноді ти дивакувата, нерозсудлива, але точно не божевільна. ‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍