Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2"

були: доктор Бенджамін Вест, оскільки завдяки своєму памфлетові про орбітальний рух Венери він зажив слави талановитого ученого та глибокого мислителя; преподобний Джеймс Меннінґ, президент коледжу, який нещодавно переїхав із Воррена і тимчасово розмістився у новій школі на Кінґ-стріт, що над Пресбітеріан-лейн, чекаючи, поки її добудують; екс-губернатор Стівен Гопкінз, який колись був членом Ньюпортського філософського товариства і славився широким кругозором; Джон Картер, видавець часопису Gazette; всі четверо братів Браунів — Джон, Джозеф, Ніколас та Мозес, відомі місцеві магнати (до того ж Джозеф захоплювався науками); старий доктор Джейбз Бовен, великий ерудит, який володів безпосередньою інформацією про дивні Кервенові покупки; та капітан Абрагам Віпл, напрочуд хоробрий та енергійний моряк, на якого можна було покластися у будь-яких активних діях, що могли знадобитися. За потреби цих джентльменів можна було зібрати для спільного обговорення, і вони мали б вирішити, чи варто повідомляти у Ньюпорт губернаторові колонії Джозефу Вонтону, перш ніж розпочати серйозні дії.

Місія капітана Метьюсона виявилася успішнішою, ніж вони очікували, оскільки, хоча один чи двоє довірених досить скептично поставилися до моторошних подробиць Віденової оповіді, проте всі погодилися з тим, що необхідно вдатися до таємних та добре спланованих заходів. Усі розуміли, що Кервен становить потенційну загрозу для добробуту міста й колонії, тож його потрібно було прибрати за будь-яку ціну. Наприкінці листопада 1770 року в будинку Стівена Гопкінза зустрілося товариство поважних городян, щоб обговорити попередні дії. Вони уважно прочитали Віденові записи, які він передав капітанові Метьюсону, а самого Відена зі Смітом запросили, щоб засвідчити окремі деталі. До завершення зборів усе товариство охопило щось дуже схоже на страх, хоча крізь нього пробивалася тверда рішучість, яку найкраще виявляла прямодушна й гучна лайка капітана Віпла. Вони вирішили не ставити до відома губернатора, оскільки для вирішення проблеми буде замало законних засобів. Володіючи таємними силами невідомих масштабів, Кервен очевидно не був тим, кого можна було просто змусити залишити місто — до того ж, він міг вжити певних заходів у відповідь. Та навіть якби вдалося переконати цього диявола вступитися, його переїзд лише переклав би тягар на якесь інше місце. Часи тоді були беззаконні, і чоловіки, які роками ігнорували і зневажали Королівські війська, точно би не спасували, якби цього вимагав обов’язок. Кервена потрібно було заскочити зненацька на фермі в Потаксеті, влаштувавши облаву за участі досвідчених моряків, і дати йому лише один шанс виправдати себе. Якщо він виявиться божевільним, який бавився у верески та уявні розмови різними голосами, то його надійно ізолюють. Якщо ж з’ясується, що справа значно серйозніша і вся його підземна моторош реальна, то він і все, що з ним пов’язане, повинно буде згинути. Цю справу можна зробити без зайвого галасу, так що навіть його вдова і її батько не конче мусять знати, як усе сталося.

Поки вони обговорювали ці важливі кроки, у місті стався такий жахливий та незбагненний випадок, що деякий час усі розмови велися лише навколо нього. Посеред засніженої січневої місячної ночі на пагорбі понад річкою пролунало кілька пронизливих криків, які збудили всіх навколо зі сну і змусили їх кинутися до вікон; а люди, які мешкали поблизу мису Вейбоссет, бачили, як щось біле важко шубовснуло у воду біля брудної площі перед таверною «Голова Турка». Здаля почувся гавкіт собак, але він скоро розчинився у гаморі пробудженого міста. Чоловіки з ліхтарями і мушкетами, зібравшись у гурти, вирушили з’ясувати, що трапилося, але повернулися ні з чим. Проте наступного ранку на крижаних торосах біля південної опори Великого Моста, де простягнувся Довгий Док і де була винокурня Ебботта, знайшли велетенське м’язисте голе тіло, що стало предметом безкінечних здогадів і перешіптувань. При цьому шепотілися не стільки молоді, скільки старші мешканці міста, бо це застигле обличчя із виряченими від жаху очима лише у старожилів змогло викликати туманні спогади. Вони, тремтячи, здивовано і налякано бурмотіли поміж собою про те, що в його непорушних моторошних рисах проглядалася неймовірна схожість з одним чоловіком — чоловіком, який помер добрих п’ятдесят років тому.

Коли знайшли тіло, Езра Віден теж був присутній, і, згадавши завивання собак минулої ночі, вирішив пройтися уздовж Вейбоссет-стріт і далі через Міст Чорних Доків, звідки й лунали вчорашні звуки. Він немов очікував чогось незвичайного, тож не здивувався, коли, дійшовши до околиці житлового району, де вулиця переходила у Потаксетський шлях, натрапив на дивні сліди на снігу. Судячи з усього, за голим здорованем гналися пси і багато чоловіків у черевиках; їхній зворотний шлях було добре помітно. Вони тут припинили погоню, щоб не підходити надто близько до міста. Віден гірко усміхнувся. Йому навіть гадати не треба було, і він несамохіть пройшов за слідами до їхнього початку. Як він і очікував, вони привели до потаксетської ферми Джозефа Кервена. На жаль, двір перед фермою був геть затоптаний, тож він вирішив не потикати туди свого носа посеред дня. Доктор Бовен, до якого Віден одразу ж подався доповідати, провів розтин тіла невідомого і виявив деякі особливості, що його неабияк спантеличили. Травна система здорованя виглядала так, ніби він її ніколи не використовував, а шкіра мала жорстку і нещільну структуру, що важко було чимось пояснити. Вражений перешіптуваннями старожилів про схожість трупа з давно померлим ковалем Даніелем Ґріном, чий правнук Аарон Гоппін служив у Кервена суперкарґо, Віден ніби між іншим порозпитував їх і з’ясував, де був похований Ґрін. Тієї ночі десять чоловіків вирушили на Північний цвинтар, що напроти Герренден-лейн, і розкопали могилу. Як вони й передбачали, труна виявилася порожньою.

Тим часом ці самі змовники домовилися з листоношами про перехоплення Кервенової кореспонденції, і незадовго до інциденту із голим трупом до їхніх рук потрапив лист від Джедедаї Орна з Салема, який змусив їх глибоко замислитися. Копії деяких його частин зберігалися у приватному родинному архіві Смітів, де Чарльз Ворд їх і знайшов, і там було написано таке:

«Мені вельми подобає, що ти займаєшся Древніми Ділами своїм власним робом, і я також не гадаю, що пан Гатчинсон запосяг більших успіхів у Новому Салемі. Звичайне, що не вийшло Нічого, окрім як ожилого Жахіття, котре пан Г. піднес із Того, що його спромігся тілько частинно зібрати. Що ти надіслав, То не послужило — чи тому, що Чогось бракувало, а чи тому, що Слова були неправильно мною казані албо тобою переписані. Самому мені трудно. Я не володію жодними здібностями до Хемії, щоби урозуміти Борела, і заплутав ся у VII. Книзі Некрономікона, котрий ти нараяв. Та я хочу тебе попередити, аби ти держався того, що нам казано, і добре слідкував, кого визивати, позаяк ти Свідомий того, що писав пан Мейтер у Маґналії про —, і можеш сам поміркувати, як правдоподібно те Страховите створіння описане. Я закликаю тебе знову, не призивай Нічого, що ти не можеш відізвати; під Тим я маю на гадці Що-небудь, котре може визвати когось проти тебе, так що твої Наймогучіші Прилади можуть не зарадити. Проси Меншого, інакше Великий може не забажати дати Відповідь, і в Його владу потрапиш не лише