Читати книгу - "Притулок пророцтв"

міцним. Шкода, що вона не зможе взяти цей одяг із собою в Ашраф. Фатіма вийшла з примірочної, одягнута в чорну сукню і туфлі на високих підборах.

Рашид вирячився на неї. Ніздрі роздулися.

– Ти така гарна, – тоді відвернувся. – Вибач. Я не можу так про тебе говорити.

Як Фатіма й очікувала, він її хоче. Відчула, як стукотить серце. Рашид сказав, що вони зранку покинуть Колумбус і поїдуть в Кентський університет, це означає, що ніч вони проведуть у готелі. Візьмуть одну кімнату чи дві? Вперше, відколи приєдналася до «Моджахедін-е Халк», вона відчула зневагу до їхньої лідерки у вигнанні, яка живе в Парижі у щасливому шлюбі, але вимагає целібату від усіх жінок в Ашрафі.

Що ж, зараз вона не в Ашрафі.

РОЗДІЛ 58

Вейбридж, штат Огайо

Рейвен провела язиком по сухих, як наждачний папір, губах. Розплющила очі. Спробувала вилізти з ліжка, але покривало щільно притискало її. Чому санітари в психлікарнях завжди приковують її до ліжка? Що вона зробила не так цього разу?

Час спуститися з небес на землю. Під покривалом вона шкрябнула нігтями по животу. Глибше. Сильніше. Роздираючи шкіру. Запах крові просочився крізь покривало. Приємно знову взятися за старе.

Вона почула скрип дверей. Побачила медсестру Нетенсон, що втупилася в неї.

– Гаррі, ану сюди! Та психована знову почала!

– Доброго ранку, медсестро, – озвалася вона. – Коли мій наступний сеанс із Марті?

– Побачишся з лікарем Кайлом, коли заспокоїшся і опануєш себе.

– Зараз зі мною все гаразд.

Нетенсон роздивилася її з голови до п’ят.

– Я гляну, коли в лікаря Кайла знайдеться час у розкладі для тебе.

– Подзвони йому. Я впевнена, він одразу захоче зі мною побачитися.

– Серйозно? – Нетенсон стиснула мобільний. – Якщо припиниш дерти шкіру на собі, я подивлюся, що він скаже.

Рейвен висолопила язик.

– Та хоч відкуси, мені однаково, – відказала Нетенсон. – Може, хоч це тебе заткне.

Нетенсон зателефонувала і скривилася.

– Зараз він прийде. Пропускає перерву на ланч.

– Я ж казала.

Нетенсон побагровіла. Вона натиснула кнопку інтеркому й гукнула:

– Санітар Гаррі Ньютон, швидко до сестринського посту!

Через кілька секунд санітар, здоровий, як ведмідь, увійшов і допоміг Нетенсон розгорнути покривало.

– Після того як умиється й одягнеться, проведи її в кабінет лікаря Кайла. І пильнуй, щоб не загуляла нікуди.

Коли Гаррі вів її коридором, Рейвен помітила, як він роздивляється її та облизує губи. Може, це санітар-вампір, якого збуджує запах її крові.

– Не думаю, що сестра Нетенсон правильно робить, коли називає тебе тупим, Гаррі. Очевидно, що ти дуже розумний. Чула, як вона казала іншим медсестрам, що ти годишся хіба що водити туди-сюди божевільних леді. Їй не можна так говорити в тебе за спиною. Лише не кажи нікому, що це я тобі сказала.

– Дякую. Я – могила, – коли він усміхнувся, Рейвен зрозуміла, що здобула собі першого союзника в університетській лікарні.

Він провів її до кабінету Кайла. Тепер час заспокоїтись і опанувати себе. Не відлякуй психіатра.

– Вибачте, що перервала вашу трапезу, док. Добре, що ви знайшли для мене час.

– Усе нормально. Я встиг трохи перекусити, – він відкинувся в кріслі. – Я розумію, як тобі важко.

– Просто щоб ти знав: я не погоджуюся з медсестрою Нетенсон, яка каже, що оскільки Юнг підтримував нацистів, то ти, напевно, теж такий.

– Ну, деякі антиюнгіанці говорили такі речі, але це ж не провина Юнга, що Гітлер використав його поняття расової свідомості для виправдання так званої арійської раси.

– Я знала, що Нетенсон помиляється. Ти не той психіатр, який у таке віритиме.

– Ти знаєш, хто ти сьогодні?

Вона прикрила очі долонею.

– Не впевнена. Це означає, що я божевільна?

Він зітхнув.

– Це я й мушу зрозуміти – для суду.

– Ну, іноді я чую два імені. Нікі Аптерос і когось на ім’я Рейвен Слейд.

Він нахилився вперед, упершись ліктями в стіл.

– З ким я зараз розмовляю?

– Рейвен. З-здається.

– Чому ти так думаєш?

– Це Нікі хоче з тобою переспати.

– Перш ніж ми підемо далі, Рейвен, потрібно дещо прояснити. Дуже важливо розуміти межі. Ми не маємо права їх перетинати.

Вона кивнула.

– Між країнами, так?

– Між пацієнткою і психіатром.

– А…

– Що ти зараз відчуваєш? – запитав він.

– Сум. Мама засмутилася, коли моя сестра-близнючка померла, а я народилася. Вона знала, що тато хоче хлопчика. Може, тому я така депресивна. Депресію можна успадкувати?

– Деякі дослідники кажуть, що схильність до неї може бути в генах.

– А ти сексист, як і мій тато.

– Я не твій тато.

– Чоловіки-психіатри всі однакові, – сказала вона. – Зрадиш мене в суді?

– Я мушу сказати судді, що думаю. Якщо мені вдасться переконати її, що тобі потрібна психіатрична допомога, вона може не погодити твою екстрадицію в Грецію.

– Вона тобі на слово повірить?

– Наказала мені використати швидку імплозивну терапію.

– Що це таке?

– Пам’ятаєш, як я показував тобі зображення з вогнем? Це частина терапії.

– А, так. Зуб даю, те саме всі садисти кажуть своїм жертвам.

– Рейвен, я не садист. Це єдиний вид лікування, на який ми маємо час. Її раніше називали «терапією наповнення». Тобто наповнення розуму пацієнта чи пацієнтки образами, які збігаються з найбільшими страхами. Знову й знову, доки ці речі не втратять домінування у свідомості.

– Як полум’я, що вщент спалило Зубочистку.

– Ти про що?

Вона розповіла про теракт у Піреї.

– Думаю, у тому вибуху мала загинути я.

– Але хто там був? Там дійсно була саме ти?

– Не знаю.

– Це допомагає нашій справі. Доки ти не знаєш, хто ти, суддя, найімовірніше, не вважатиме тебе дієздатною для екстрадиції.

– Дякую, що сказав. Значить, поспішати нікуди.

– Суддя дала термін на лікування, доки вона не вирішить.

– Я знаю, що в Америці суди публічні. Якщо прийде Алексі, він думатиме, ніби я його зрадила.

– Це не суд. Це слухання. Оскільки це питання нацбезпеки, воно буде закрите для громадськості.

– Він усе одно мене знайде й мучитиме, щоб я йому розповіла речі, яких не пам’ятаю.

– Я подав запит, щоб тобі надали більше охоронців для захисту.

– Справді? Дай я тебе обійму.

– Межі!

– …плювати на межі…

– Наступного разу про це поговоримо.

– …говоримо, чекаємо… говоримо, чекаємо. завжди одне й те ж, мене вже задовбали розмови. перейдімо до справи…

– Що ж, це опитування закінчено, ми можемо більше не говорити.

– …ні! моя черга. не виганяй мене…

– Ми вже це проходили. Існують правила й межі, – Кайл натиснув кнопку на телефоні. – Гаррі,