Читати книгу - "Біблія"

самий образ річей, щороку тими самими жертвами, які приносять без перестану, нїколи не може звершити приступаючих.

2 Ато б перестали приносити їх, не мавши вже ті, хто служить, нїякої совісти за гріхи, раз очистившись.

3 А в них що року (робить ся) спомни гріхів.

4 Не можна бо, щоб кров волова та козлина знимала гріхи.

5 Тим же, входячи у сьвіт, глаголе: "Жертви і приносу не схотїв єси, тїло ж наготовив Менї єси.

6 Огняні жертви і (жертви) за гріх не вподобав єси.

7 Тодї я сказав: Ось, ійду (у починї книги написано про мене) вчинити волю Твою, Боже."

8 Сказавши вище: "Що жертва і принос і огняні жертви і (жертви) за гріхи не схотїв єси, анї вподобав єси," котрі по закону приносять ся,

9 потім рече: "Ось, ійду вчинити волю Твою, Боже." Зносить перве, щоб друге поставити.

10 По сїй-то волї осьвячені ми одним приносом тїла Ісус-Христового.

11 І всякий же сьвященик стоїть що-дня служачи і много раз ті ж самі жертви приносячи, котрі нїколи не можуть зняти гріхів.

12 Він же, принїсши одну жертву за гріхи, сїв на завсїди по правицї Бога,

13 дожидаючи далїй, доки положять ся вороги Його підніжком ніг Його.

14 Одним бо приносом звершив на віки осьвячуємих.

15 Сьвідкує ж нам і Дух сьвятий; по реченому бо перше:

16 "Се завіт, що завітувати му з ними після тих днїв", глаголе Господь: "Давши закони мої в серця їх, і в думках їх напишу їх,

17 і гріхів їх і беззаконий їх не споминати му вже."

18 А де відпущеннє гріхів, там нема вже приносу за гріхи.

19 Оце ж, браттє, маючи свободу входити у сьвятиню кровю Ісусовою,

20 дорогою новою і живою, котру обновив нам Він завісою, се єсть тїлом своїм,

21 і Єрея великого над домом Божим,

22 приступаймо з щирим серцем в повнотї віри, окропивши серця від совісти лукавої, і обмивши тїло водою чистою;

23 держімо непохибне визнаннє надїї (вірен бо Той, хто обіцяв)

24 і назираймо один одного, заохочуючи до любови і добрих дїл,

25 не покидаючи громади своєї, як у деяких є звичай, а один одного піддержуючи, і стілько більше, скілько більше бачите, що наближуєть ся день.

26 Бо коли ми самохіть грішимо, прийнявши розум правди, то вже не зостаєть ся жертви за гріхи,

27 а якесь страшне сподїваннє суду і огняний гнїв, що має пожерти противників.

28 Хто відцурав ся закону Мойсейового, при двох або трьох сьвідках, смерть йому без милосердя:

29 Скільки ж, думаєте, гіршої муки заслужить, хто Сина Божого потоптав і кров завіту, котрою осьвятив ся, вважав за звичайну, і Духа благодати зневажив?

30 Знаємо Того, хто промовив: "Менї відомщеннє, я віддам, глаголе Господь"; і знов: "Господь судити ме людей своїх."

31 Страшно впасти в руки Бога живого.

32 Згадайте ж перші днї, в котрі ви, просьвітившись, перенесли велику боротьбу терпіння,

33 то на зневагу і знущаннє виставлювані, то буваючи спільниками тих, що так жили.

34 Бо і в моїх кайданах ви зо мною мучились, і жакуваннє маєтків ваших з радістю приймали, відаючи, що маєте собі маєток на небесах вічний і луччий.

35 Не кидайте ж сьміливости вашої, котра має нагороду велику.

36 Терпіннє бо вам треба мати, щоб, волю Божу вчинивши, прийняли обітуваннє.

37 Вже бо незабаром ось, ось Грядущий прийде, і не загаєть ся.

38 "А праведний з віри жив буде," і: "Коли хто малодушен, не вподобає душа моя його."

39 Ми ж не малодушні (собі) на погибель, а віруючі на спасеннє душі.

До євреїв 11

1 Віра ж єсть підстава того, на що вповаємо, доказ (певність) річей невидимих.

2 Через неї бо були сьвідчені старі.

3 Вірою розуміємо, що віки стали ся словом Божим, щоб з невидимого видиме постало.

4 Вірою приніс Авель луччу жертву Богу нїж Каїн, через котру сьвідчено (йому), що він праведний, як сьвідкував про дари його Бог; нею він, і вмерши, ще говорить.

5 Вірою Єнох перенесен, щоб не бачити смерти, і "не знайдено його; бо перенїс його Бог": перед перенесеннєм бо його сьвідчено, "що угодив Богу."

6 Без віри ж не можна угодити; вірувати мусить бо, хто приходить до Бога, що Він єсть, і хто Його шукає, тих нагороджує.

7 Вірою, звістку прийнявши Ной про те, чого нїколи не видано, в страсї (Божому) збудовав ковчег на спасеннє дому свого; котрим осудив сьвіт, і став ся наслїдником праведности, по вірі.

8 Вірою, покликаний Авраам, послухав, щоб вийти на те місце, котре мав прийняти в наслїддє, і вийшов, не знаючи, куди йде.

9 Вірою оселивсь у землї обітуваній, яко чужій, живучи в наметах, з Ісааком і Яковом, спільними наслїдниками того ж обітування.

10 Дожидав бо города, що має основини, котрого будівничий і творець Бог.

11 Вірою і сама Сарра прийняла силу на зачаттє насїння і мимо пори віку вродила, тим що вірним уважала Того, хто обітував.

12 Тим же і від одного, та ще помертвілого, народилось множество, як зорі небесні і як піску край моря безлїч.

13 По вірі померли ті всї, не прийнявши обітниць, а оддалеки видївши їх, і вірували, і витали, і визнавали, що вони чуженицї і захожі на землї.

14 Бо которі таке говорять, виявляють, що отчини шукають.

15 І справдї, коли б ту памятали, з якої вийшли, мали б вони нагоду вернутись.

16 Нинї ж луччої бажають, се єсть небесної; тим і не соромить ся їх Бог, називати ся Богом їх: наготовив бо їм город.

17 Вірою привів Авраам, спокушуваний, Ісаака (на жертву); єдинородного принїс, прийнявши обітницю,

18 про котрого було глаголано: "Що в Ісааку нheigзветь ся тобі насїннє,"

19 подумавши, що і з мертвих силен Бог воскресити; тим і прийняв його в образї (воскресення).

20 Вірою в грядуще благословив Ісаак Якова та Ісава.

21 Вірою Яков, умираючи, благословив кожного сина Йосифого і "склонивсь на верх жезла свого".