Читати книгу - "Сліпий годинникар"

тілом, а великому тілу автоматично потрібен для цього великий мозок. Треба знайти якийсь спосіб «вилучити» з наших розрахунків ту частину мозку, яку можна віднести просто на рахунок розмірів тіла, аби можна було порівняти те, що залишається, як справжню «мізкуватість» тварин. Іншими словами, нам потрібен якийсь добрий спосіб точного визначення того, що ми розуміємо під справжньою «мізкуватістю». Різні люди вільні пропонувати різні методи розрахунків, але, мабуть, найавторитетнішим показником є «коефіцієнт енцефалізації» (EQ), який використовує Гаррі Джерісон — провідний американський фахівець з історії розвитку мозку.

Взагалі-то EQ розраховується доволі складним шляхом, через логарифми маси мозку та тіла й нормування за середніми цифрами для основної групи, такої як ссавці загалом. Так само, як «коефіцієнт розумового розвитку» (IQ), який використовують (іноді неправильно) психологи, нормується за середнім для всієї популяції, EQ, скажімо, за середнім для всіх ссавців. Так само, як IQ 100 означає, за визначенням, ідентичний середньому для всієї популяції, EQ 1 означає, за визначенням, ідентичний середньому для, скажімо, ссавців такого розміру. Деталі техніки здійснення розрахунків не мають значення. Коротше кажучи, EQ конкретного виду, такого як носоріг чи кіт, є мірилом того, наскільки більшим (або меншим) є мозок тварини, ніж варто було б від нього очікувати, зважаючи на розміри її тіла. Метод розрахунку цього очікування, безумовно, відкритий для суперечок і критики. Той факт, що люди мають EQ 7, а бегемоти — EQ 0,3, не може в буквальному сенсі означати, що люди в 23 рази розумніші за бегемотів! Однак виміряний EQ, можливо, говорить нам дещо про те, наскільки «обчислювальна потужність» у голові тварини перевищує нескоротний мінімум, необхідний для звичайного функціонування її великого чи малого тіла.

Виміряні EQ сучасних ссавців дуже сильно варіюють. Щури мають EQ, приблизно рівний 0,8 — трохи нижчий від середнього для всіх ссавців. У білок він дещо вищий — приблизно 1,5. Можливо, тривимірний світ життя на деревах вимагає додаткової обчислювальної потужності для контролю точності стрибків, а ще більше для вибудовування ефективних шляхів крізь лабіринт гілок, що можуть або не можуть сходитися далі. У мавп він добряче вищий від середнього, а у великих мавп (особливо в нас із вами) ще вищий. Виявляється, що в мавп одні види мають вищий EQ, ніж інші, і, що цікаво, існує певний зв’язок між цим показником і їхнім способом життя: комахоїдні та плодоїдні мавпи мають більші мізки відносно своїх розмірів, ніж листоїдні. Це дає деякі підстави стверджувати, що для пошуку листя, якого навколо повно, тварині потрібна менша обчислювальна потужність, ніж для пошуку плодів, які іноді знайти непросто, або ловлі комах, що активно намагаються втекти. На жаль, схоже на те, що насправді тут усе складніше і що важливішими можуть бути інші змінні, такі як рівень метаболізму. Загалом у ссавців м’ясоїдні зазвичай мають трохи вищий EQ, аніж травоїдні, на яких вони полюють. У читача можуть виникнути деякі ідеї щодо того, чому так відбувається, але перевірити їх буде доволі складно. У будь-якому разі, хоч якою б була причина, схоже, що це — факт.

Але годі про сучасних тварин. Джерісон відтворив імовірний EQ вимерлих тварин, що сьогодні існують лише у вигляді скам’янілостей. Оцінювати розміри їхнього мозку йому доводилося, роблячи гіпсові зліпки внутрішнього боку черепних коробок. Для цього знадобилося чимало здогадів та оцінних суджень, але межі похибки є не такими великими, щоб звести нанівець усю виконану роботу. Зрештою, методи знімання гіпсових зліпків можна перевірити на точність за допомогою сучасних тварин. Ми вдаємо, що висохлий череп — це все, що залишилося від якоїсь сучасної тварини, використовуємо гіпсовий зліпок для оцінювання розмірів її мозку на основі самого лише черепа, а потім порівнюємо зі справжнім мозком, аби побачити, наскільки точною була наша оцінка. Такі перевірки на сучасних черепах підтверджують правильність оцінок Джерісона щодо мізків давно вимерлих тварин. Насамперед його висновок полягає в тому, що з плином (мільйонів) років мізки мають тенденцію ставати більшими. У будь-який конкретно взятий час травоїдні зазвичай мали менші мізки, ніж сучасні їм м’ясоїдні, які на них полювали. Але більш пізні травоїдні зазвичай мали більші мізки, ніж більш ранні, і те саме можна сказати про більш пізніх м’ясоїдних. Схоже на те, що на прикладі скам’янілостей ми бачимо гонитву озброєнь (чи радше низку поновлюваних гонитв озброєнь) між м’ясоїдними і травоїдними тваринами. У цьому проглядається особливо цікава паралель із людськими гонитвами озброєнь, оскільки мозок — це «бортовий комп’ютер», використовуваний як м’ясоїдними, так і травоїдними, а електроніка є, мабуть, тим елементом людських технологій озброєння, що сьогодні вдосконалюється найшвидше.

Чим же закінчуються гонитви озброєнь? Іноді вони можуть призводити до вимирання однієї сторони, у разі чого друга, можливо, припиняє еволюціонувати в цьому конкретному напрямку й фактично починає навіть «регресувати» з економічних причин, які ми невдовзі розглянемо. В інших випадках економічні тиски можуть зумовлювати повну зупинку гонитви озброєнь, навіть попри те що одна сторона у певному сенсі постійно випереджає другу. Візьмімо, наприклад, швидкість бігу. Має бути якась крайня межа швидкості, з якою здатні бігати гепард чи газель, — межа, встановлена законами фізики. Але ані гепарди, ані газелі цієї межі поки що не досягли. Обидва види тварин відштовхуються від якоїсь нижчої межі, яка, на мою думку, є економічною за своїм характером. Техніка високих швидкостей обходиться недешево. Вона вимагає довгих кісток ніг, потужних м’язів, об’ємистих легень. Ці речі може отримати будь-яка тварина, якій справді потрібно швидко бігати, але за них треба платити. Причому платити доводиться ціну, що різко зростає. Ця ціна вимірюється в тому, що економісти називають «альтернативними витратами». Альтернативні витрати чогось вимірюються як сума усіх інших речей, від яких треба відмовитись, аби це щось отримати. Витратами на відправлення дитини до приватної платної школи є всі ті речі, яких ви в результаті не можете собі дозволити купити: нова автівка, відпустка у теплих краях (якщо раптом ви настільки багаті, що можете легко собі дозволити всі ці речі, то альтернативні витрати на відправлення вашої дитини до приватної школи можуть бути близькими до нуля). Для гепарда ж ціною відрощування більших м’язів ніг є всі інші речі, які він міг би зробити з матеріалами та енергією, використаними на створення цих м’язів, — наприклад, виробництво більшої кількості молока для своїх дитинчат.

Ніхто, звісно, не припускає, що гепарди справді виконують у своїх головах якісь обчислення! Усе це робиться автоматично звичайним природним відбором. Конкурентний гепард, що не має таких великих м’язів ніг, бігає, можливо, не так швидко, але він має ресурси, які можна виділити на вироблення додаткової кількості молока й таким чином виростити ще одне дитинча. Більше дитинчат виростять ті гепарди, яких гени забезпечили оптимальним компромісом між швидкістю бігу, виробництвом молока і всіма іншими витратними статтями їхнього бюджету. Яким є оптимальний компроміс між, скажімо, виробництвом молока і швидкістю бігу, не очевидно. Він, безумовно, буде різним для різних видів і може коливатися всередині кожного виду. Поза сумнівом лише, що такі компроміси будуть неминучими. Коли й гепарди, й газелі досягнуть максимальної швидкості бігу, яку вони «можуть