Читати книгу - "Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр."

а) вояки винищувального батальйону під час виїздів на операції в українських селах били українське населення; б) під час проведення операцій забирали в громадян майно, не маючи для того жодних підстав; в) палили будинки під приводом того, що там мешкають члени бандерівських банд, не маючи для того жодних підстав; г) перебуваючи в селах [...] вояки винищувального батальйону називали українців бандитами, бандерівцями; д) при підпалі будинку в одному з них спалили живцем двох жінок, а одного чоловіка поранили в руку[296].

Мабуть, найкривавішу операцію укомплектований поляками ІБ провів разом із радянськими спецслужбами 29 серпня 1944 року. Того дня спецслужби за участі ІБ з Надвірної, Більшівців і Ланчина організували облаву в селі Грабівці. Тоді трапилася сутичка з групою партизанів, які ховалися в стодолі, — загинули вісім упівців. «Розігріті» протистоянням нападники, знищивши групу вояків УПА, заходилися пацифікувати село. Були спалені триста господарств і розстріляні кількадесят виявлених чоловіків. Були поранені також дві жінки, одна з яких — пов’язана з підпіллям — померла. Загалом загинули вісімдесят шість осіб, а понад сімдесят були арештовані.

З радянських рапортів випливає, що ІБ, які діяли в УРСР між 1 січня 1944 і 1 серпня 1945 року (тобто, в період, коли кількість поляків була в них найбільшою) провели 26 328 бойових операцій, спрямованих на «ліквідацію банд». За цей час вони убили 11 193 особи та арештували 173 580 осіб. Крім того, 11 094 убитих були зараховані до категорії «бандитів і їхніх пособників». До тієї ж категорії були включені 30 366 заарештованих. Серед інших в’язнів найбільше було дезертирів із Червоної Армії (42 217), осіб, які ухиляються від військової служби (33 940), втікачів із примусових робіт (22 609), спекулянтів (9 322). Отже, діяльність ІБ не обмежувалася лише самообороною польських сіл від нападів УПА.

Останні вбивства цивільних поляків у Східній Галичині

Арешти, які спіткали поляків після приходу Червоної Армії, хутко переконали керівництво ОУН-Б і УПА, що радянська влада ставиться до самостійницьких прагнень поляків так само, як і до прагнень українців. Тому 1 вересня 1944 року командир УПА в Галичині Василь Сидор «Шелест» віддав наказ призупинити антипольські операції:

Поляків підвели в очікуванні здобути державу руками більшовиків. Вони помітили, що стали предметом в руках Москви і виконують роль негра. Є ознаки того, що поляки відвертаються від НКВС, а цим самим існує можливість наблизитися до нас. Ми принципово призупиняємо антипольські акції. Однак послідовно слід їх проводити проти всякого польського елементу, який співпрацює з НКВС та з тими органами московського імперіялізму, які намагаються морально і фізично знищити український народ (приклад [як слід вести акції проти поляків, які співпрацюють з СРСР. — Ґ. М.]: напад на польську міліцію в якомусь центрі, яка начисляє 20 осіб. Слід знищити третину або половину з них, решту роззброїти і попередили, якщо не припинять співпраці з більшовиками проти нас, то наступним разом будуть також знищені)[297].

Водночас було вирішено шукати можливості порозуміння з поляками супроти комуністів.

Якщо в усіх попередніх заявах, якими керівництво українського підпілля відмежовувалося від антипольських заходів, слід вбачати радше елементи інформаційної війни, розрахованої на приспання пильності ворога, то в цьому випадку ми володіємо чималою кількістю джерел, які, схоже, підтверджують зміну тактики (хоча, аж ніяк не стратегії) УПА. З березня командир СБ «Тимчій» (NN) у наказі для «Сивого» (NN) писав: «Поляків як таких ліквідувати забороняється, можна лише, коли вони зрадники»[298]. До тієї категорії він відносив, скажімо, осіб, які виступають на публічних зборах або мітингах проти українського підпілля.

З іншого боку, однак, напади УПА на польські села та вбивства цивільного населення траплялися й після вересня 1944 року, й іноді були так само жорстокими, як попередні. Почасти це, либонь, було наслідком звичної несубординації партизанів УПА. В листопаді «Шелест» у одному з наказів навіть гостро зганив підлеглих, що замість нищити пости ІБ, ті ліквідують «польські маси». Проте, низові командири УПА могли у власній обороні послатися на невизначеність отриманих наказів. Хоча інструкції ОУН-Б і УПА рекомендували шукати порозуміння з поляками, але водночас вони радили «потиху допомагати в переселенні польського елементу [...] до Польщі»[299].

На межі 1944–1945 років у Тернопільському воєводстві УПА вчинила низку нападів на польські села. Їх масштаб і засяг не залишають сумніву в організованому характері усієї операції та дають підстави для припущення, що в даному випадку було отримано згоду головного командування УПА на відновлення антипольської акції. На це, мабуть, вплинули наполягання місцевих командирів, котрі скаржилися на діяльність ІБ, укомплектованих поляками. Адже характерно, що частина атак були спрямовані власне на ті населені пункти, де існували ІБ. В операціях були задіяні дев’ять сотень (у тому числі загін «Сіроманці»), які ймовірно налічували в сумі від дев’ятисот до тисячі партизанів. Їх підтримували місцеві боївки СБ і СКВ.

23 жовтня 1944 року в селі Трійці (неподалік Заболоття) були замордовані п’ятдесят вісім поляків і чотирнадцять українців. Серед загиблих було четверо дітей у віці від шести місяців до двох років. Наприкінці жовтня бандерівці вбили двадцять поляків у селі Клювинцях (повіт Копичинці). 21 листопада із села Сороцького були виселені кілька українських сімей. Того ж дня був поранений, потрапивши в засідку УПА, а відтак помер у шпиталі в Скалаті вояк ІБ Юзеф Кобилюк. У його похороні 23 листопада взяли участь багато людей, переважно жінок і дітей, а також десять вояків ІБ. Коли похоронна процесія наблизилася до кладовища, її раптом обстріляли з будинків, що належали депортованим українцям. Від першої черги полягли дев’ять жінок і отець Адам Джизґа (пораненого священика нападники добили багнетами). Вояки ІБ відповіли пострілами, проте, коли втратили трьох чоловік, включно з командиром, почали відступати. Тим часом друга група партизанів УПА увірвалася до села й почала розстрілювати польські сім’ї, особливо ті, родичі яких служили в ІБ. Після побоїща українці викинули тіло Кобилюка з труни, поклали на віз єдиного загиблого товариша й відступили. Загинули кількадесят поляків.

У листопаді були зафіксовані щонайменше двадцять три напади на польські села. У грудні їх лічба зросла до п’ятдесяти п’яти. Напади особливо почастішали в період латинського Різдва та Нового року, тобто, коли пильність захисників була найменшою. У ніч із 21 на 22 грудня українські партизани одночасно атакували три села: Завадівку, Коржову й Товстобаби (тепер Високе). У першому