Читати книгу - "Казки народів світу"

на ній, освітлювали дівчині дорогу.

Незабаром перестріла її лошиця.

— Дівчино добра, підійди до мене, я хочу тобі щось подарувати, — мовила вона.

І подарувала Нещасливій гарне крилате лоша.

А дерево шеура покликало:

— Дівчино добра, підійди ближче, я хочу тобі щось подарувати!

І подарувало Нещасливій горня із золотими монетами.

Бананове дерево сказало:

— Дівчино добра, підійди ближче, я хочу тобі щось подарувати!

І простигло Нещасливій величезне гроно золотих бананів.

А корова мовила:

— Дівчино добра, підійди ближче, я хочу тобі щось подарувати!

І подарувала Нещасливій чарівне телятко.

Дівчина поклала на лоша горня з монетами й золоті банани, взяла телятко за налигач і рушила далі.

А вдома дівчину вже давно розшукувала мати.

— Де ти, донечко? Озовися! — тривожно гукала вона. — А де ділася наша пряжа?

Побачивши доньку, мати скрикнула:

— Оце-то диво! Де ти була? І звідки ти все це принесла?

Вони міцно обнялися.

Нещаслива розповіла матері про свої пригоди, і вони пішли до Щасливої та її матері.

— Дивіться, — кажуть, — скільки добра подарувала мати місяця! Тепер ми всі заживемо щасливо. Нехай і Щаслива візьме собі трохи прикрас, тут вистачить!

Мати Щасливої витріщила очі й скривилася.

— Ще чого! — вигукнула вона. — Дуже нам потрібні ваші подачки! І без них обійдемось. Вдавіться своїм добром!

А сама подумала: «Грім би вас побив! Хіба моя донечка не народилася в сорочці? Та вона завтра ж піде й принесе втричі більше!»

Нещаслива з матір’ю, розгублені, повернулися додому.

А вночі скринька відчинилася, і з неї вийшов царевич — наречений Нещасливої. Він сів верхи на коня, випив молока чарівної корови, — і хатину Нещасливої та її матері осяяло чудесне світло.

Тим часом Щаслива розклала на подвір’ї пряжу, посадовила матір стерегти її, а сама взяла вузол білизни й пішла на річку прати.

Незабаром налетів вітер і вкрав пряжу.

Щаслива побігла вслід за вітром. Дорогою зустрілася їй корова.

— Дівчино добра, — мовила корова, — вислухай мене!

Та Щаслива навіть не озирнулася.

Гукало її й баканове дерево, і дерево шеура, і лошиця. Та Щаслива ні на кого не звертала уваги, нікому не помагала, тільки сердилась на всіх та лаялася.

— Ніколи мені з вами морочитись! — казала вона. — Я поспішаю до самої матері місяця!

Нарешті прибігла вона вслід за вітром до будинку старенької.

— Чого ти тут сидиш, бабусю? — спитала Щаслива, ще не переступивши порога. — Дай мені скоріше все, що треба, а тоді вже сукай свою пряжу. Адже отій роззяві Нещасливій ти подарувала стільки добра!

Щаслива схопила пряжу та враз і порвала її.

— А ти не поспішай. Не поспішай! — вигукнула мати місяця. — Ти ще така юна, а зі старшими розмовляєш грубо. Ну гаразд, іди двічі скупайся та пообідай, а тоді вже дістанеш усе інше.

Не встигла бабуся доказати ці слова, як Щаслива кинулася в будинок, вибрала найкраще покривало, найновіше сарі, схопила горня з пахучим мастилом і мисочку з сандаловою олією, сім разів помазала собі коси, сім разів зазирнула в дзеркальце й але тоді увійшла в воду.

Скупалася Щаслива раз — стала красунею, скупалася другий — і на неї наділися золоті прикраси.

Та їй цього було замало. Озирнулася вона й подумала: «Скупаюся й третій раз! Може, мені припаде іще щось?!»

Скупалася Щаслива втретє і — о жах! — все тіло в неї взялося темними плямами, коси переплутались і стали, як клоччя.

— Ой, лишенько! Що ж це зі мною діється?! — скрикнула Щаслива.

Плачучи, кинулася вона до старенької — матері місяця.

— О, тепер я все бачу! — мовила та. — Бачу, що ти скупалася тричі! Не плач, сльозами не поможеш. Уже пізно. Іди краще пообідай.

Проклинаючи стареньку, Щаслива пішла до світлиці. Наїлася досхочу солодкої рисової каші з молоком і солодких пиріжків та й вернулася до матері місяця.

— Ну, бабусю, годі мене мучити. Я йду додому. Давай мені все, що треба. Та хутчіш!

Мати місяця показала їй двері, за якими були скрині, й мовила:

— Йди, вибирай сама!

Щаслива вибрала найбільшу скриню, яку тільки подужала підняти, поставила собі на голову й, проклинаючи бабусю та всіх її предків, нарікаючи на свою огидну подобу, вирушила додому.

По дорозі її хвицнула лошиця.

— Ой-ой-ой! — зойкнула Щаслива.

Дерево шеура стьобнуло її по обличчю гілкою.

— Ой, боляче! — вигукнула Щаслива.

Гроно бананів упало їй з дерева просто на плечі.

— Ой, помираю! — закричала вона.

А корова буцнула її рогами.

— Рятуйте! — не своїм голосом зарепетувала Щаслива.

Побита, перелякана, прибігла вона нарешті додому.

А тим часом мати приготувала їй урочисту зустріч — прибрала в хаті, потрусила підлогу свіжим віттям, сіла й жде. Та, побачивши доньку, з жахом вигукнула:

— О горе! Що це з тобою? Яке страхіття!

Вона закотила очі, похитнулась і впала непритомна.

Очумавшися, мати трохи заспокоїлась і сказала доньці:

— О нещасна, неси скриню до хати! Якщо з’явиться наречений, усе ще можна буде поправити.

І скриню поставили посеред кімнати.

На ніч Щаслива одягла на себе намиста, браслети, персні, сяк-так розчесала коси, сіла й чекає. А мати пішла спати.

Вночі скриня відчинилася, і з’явився наречений…

На ранок Щаслива ке відчинила дверей своєї кімнати.

— Що сталося? — стривожилася мати. — Вже пізно, чому вона не встає?

Гай-гай! Минув час умиватися й снідати, а доньки нема та й нема. Мати тихенько підійшла до дверей і прочинила їх.

Леле! Від Щасливої не лишилося й сліду —її проковтнув змій-удав, наречений зі скрині!

Не тямлячи себе від горя, мати похитнулася, вдарилась головою об землю і вмерла.

ЗРАДЛИВИЙ ТОВАРИШ

Індійська народна казка

Зустрілися якось і потоваришували шакал та верблюд. Такими друзями стали, що, здавалося, й водою їх не розіллєш. І от одного разу, коли вони гуляли понад річкою, шакал каже верблюдові:

— Слухай-но, друже, переберімося на той берег! Ти тільки поглянь, як там гарно зеленіє поле! Яка там, певно, соковита й солодка росте цукрова тростина! Такої ти, мабуть, ще ніколи й не куштував!

— А чого ж! — зрадів верблюд. — Сідай мерщій мені на спину.

Так і зробили. Сів шакал верблюдові на спину, той ступив у воду, й невдовзі обоє вже були на тому березі.

Шакал казав правду: за річкою розкинулося широке зелене поле, а на полі росла запашна, соковита й солодка цукрова тростина.

Верблюд забрів на самісіньку середину поля й ласував собі, скільки хотів. А шакал тим часом примостився на березі й ловив рибку. Рибки в річці було хтозна-скільки, тож і шакал невдовзі наївся донесхочу та й ліг подрімати. Поспавши трохи, він прибіг до верблюда, а тоді почав гасати по полю й