Читати книгу - "Ерагон"

він деякий час сидів нерухомо, аж раптом у нього промайнула божевільна думка. «А якщо глянути на мої власні фантазії? — посміхнувся Ерагон. — Або побачити колишні сни! Може, я зрозумію, що в мене в голові?»

Ця ідея була надто приваблива, аби від неї відмовлятись. Тож хлопець знову застиг над водою. На що ж би його подивитись? Він перебрав кілька варіантів, але відкинув усі, згадавши давній сон про жінку в темниці.

Подумки відтворивши сновидіння, Ерагон вимовив магічні слова й глянув на воду. Утім, нічого не сталося. Розчарований, він хотів був урвати сеанс, як дзеркальна поверхня раптово потьмяніла й застигла. У глибині видіння замерехтіло полум’я свічки, освітлюючи камеру з кам’яними стінами. Жінка з його сну скоцюрбилась на вузькому ліжку. Аж ось вона підвела голову й, відкинувши пасмо волосся, глянула прямісінько на хлопця. Здригнувшись, той аж застиг, коли їхні погляди зустрілись. Потім жінка затремтіла й знесилено впала на ліжко.

Вода знову зробилась звичайною. Ерагон похитнувся, ледь утримавшись на ногах. «Цього не може бути! — вражено думав він, хапаючи ротом повітря. — Адже вона несправжня, вона мені просто наснилася! Звідки ж тоді вона знає, що я на неї дивлюсь? І звідки ця в’язниця, яку я ніколи не бачив? Може, все інше мені теж примарилось?»

Його думки урвали ритмічні удари Сапфіриних крил. Ерагон поспішив на галявину й прибіг туди саме тоді, коли Сапфіра сідала. Верхи на драконові сидів Бром із закривавленим мечем, зовсім так само, як у його видінні. Бромове обличчя перекосилось від люті, а борода була забруднена в кров.

— Що трапилось? — гукнув переляканий Ерагон.

— Що трапилось! — гаркнув старий. — Те, що мені довелося розхльобувати ту кашу, яку ти заварив!

Старий рубонув мечем повітря, і з леза бризнули краплі крові.

— Ти хоч уявляєш, що накоїв своєю витівкою? Уявляєш?

— Я не дав ургалам зловити вас, — твердо сказав Ерагон.

— Згоден, — кивнув Бром. — Але ж той магічний фокус ледь тебе не вбив! Ти проспав два дні. Друже, там було дванадцять ургалів! Уявляєш? Дванадцять! Але ти закинув їх аж до Тейрма… І чим ти думав? Хіба не краще було влучити в них камінцем? Просто розігнати їх по лісу, і все! А так я вже два дні їх шукаю! І не можу це зробити навіть із Сапфіриною допомогою, троє втекли!

— Я не хотів їх убивати, — сказав Ерагон, спалахнувши від сорому.

— В Язуаці ти так не думав, — нагадав йому Бром.

— Тоді в мене не було вибору, і я ще не контролював магічної сили, — спробував виправдатися юнак. — Але цього разу… Одним словом, це було вже занадто.

— Занадто? — вигукнув старий. — Аж ніяк, любий мій, ті ургали не були б такі милосердні до тебе! Ну навіщо, навіщо ти до них вийшов?

— Ви сказали, що ургали помітили Сапфірині сліди, — озвався Ерагон. — Отже тоді не важило, чи побачать вони мене, чи ні.

— Я тільки припустив, що вони знайшли її сліди, — знеможено сказав Бром. — Ми не знали цього напевно. Ургали могли вирішити, що натрапили на сліди якихось мандрівників. Аж раптом ти вискочив на своєму драконі, наче Пилип з конопель! Оскільки ти дав їм утекти, вони тепер вештаються країною й пускають поголос! Тепер імперія точно про нас дізнається!

Бром у відчаї звів руки до неба.

— Після цього, хлопче, ти не маєш права називатися вершником, — зненацька сказав він, витираючи меч якоюсь ганчіркою.

Ерагон стояв приголомшений. Він звернувся до Сапфіри, але почув єдину відповідь:

— Говори з Бромом.

Приречено зітхнувши, юнак таки наважився звернутись до старого.

— Може, вам полегшає, якщо я вибачусь? — обережно спитав він.

— Ні, не полегшає, — озвався той, ховаючи меча в піхви. — Твої вибачення нічого не змінять. Ти накоїв дурниць, що матимуть страшні наслідки. І серед них могла бути твоя смерть. Розумієш? З цієї миті, перед тим, як щось зробити, спочатку добре помізкуй. Бо навіщо тобі голова?

— Я зрозумів, — тихо озвався Ерагон. — Але ж ургали знали про моє існування. Їм було наказано мене схопити.

Бром уражено витріщив очі, взявши в рота нерозкурену люльку.

— Отже, усе значно гірше, ніж я думав! — пробелькотів він. — Сапфіра казала, що ти розмовляв з ургалами, але про це вона не згадувала.

Зраділий, що можна змінити тему розмови, Ерагон швидко розповів про свою зустріч з ургалами.

— То вони тепер мають ватажка? — уточнив Бром.

Хлопець ствердно кивнув.

— І ти, знехтувавши наказом, образив його й розкидав воїнів? — похитав головою старий. — Ще хвилину тому я гадав, що гірше не буває. Але зараз… Якби ургалів було знищено, то про твою зухвалість ніхто б не дізнався. А тепер усе спливе нагору. Вітаю, друже, ти нажив собі наймогутнішого в Алагезії ворога!

— Гаразд, я помилився, — похмуро сказав Ерагон.

— Та ще й як, — погодився Бром. — Але мені цікаво, що ж то за ватажок ургалів?

— І що тепер буде? — прошепотів юнак.

— Що буде? — озвався старий. — Аби ти одужав, знадобиться щонайменше два тижні. За цей час я сподіваюся втовкмачити в твою голову хоч трохи здорового глузду, оскільки тут є й моя провина. Це ж я навчав тебе усім тим речам, не розповівши про те, коли саме їх слід застосовувати. Для цього треба мати клепку в голові, якої в тебе бракує. Магічні сили всієї Алагезії не допоможуть тобі, коли ти не знатимеш, що з ними робити!

— І все-таки ми поїдемо до Драс-Леони? — уточнив Ерагон.

— Так, поїдемо, — кивнув Бром. — Але на біса нам шукати тих разаків, якщо ти хворий? Ти зможеш сісти на коня?

— Гадаю, зможу.

— Коли так, тоді вирушаймо вже сьогодні.

— А де наші коні? — озирнувся Ерагон.

— Он там, — махнув рукою старий. — Я відпустив їх випасатися.

Юнак мовчки зібрався й пішов до Кадока зі Сніговієм.

— Якби ти пояснив, що збираєшся робити, нічого б не сталося, — несподівано озвалась до хлопця Сапфіра. — Тоді б я підказала тобі, що ургалам не варто дарувати життя. Але я послухалась тебе, гадаючи, що ти будеш розважливим.

— Я не хочу про це говорити, — сухо сказав Ерагон.

— Як знаєш, — відповіла вона.

Кожна вибоїна й кожен горбик на шляху змушували юнака стискати від болю зуби. Якби він був сам, то неодмінно б уже зупинився, але зараз він не наважувався пожалітися Бромові. До того ж, той почав навчати хлопця, як користуватися магією проти ургалів. Здавалося, ці уявні сутички ніколи не закінчаться. Іноді в них брали участь Смерк і дракони, тож Ерагон зрозумів, як можна загартувати і тіло, і розум. Здебільшого він відповідав на підступні запитання Брома неправильно, дедалі