Читати книгу - "Замок"

не виглядатиме аж таким страшним. Його поведінка і справді набагато зрозуміліша, наприклад за Кламмову. І навіть людині, яка спілкується із Сортіні досить близько, витримати це спілкування набагато легше, ніж тому, хто опинився поряд із Кламмом. Навіть найніжніший лист від Кламма набагато неприємніший, ніж найбрутальніший від Сортіні. Зрозумій мене правильно, я ні в якому разі не засуджую Кламма, а лише пояснюю своє порівняння, бо ти протестуєш проти нього. Кламм командує жінками, як йому захочеться, сьогодні одній звелить прийти, завтра – іншій. Жодну з них не терпить надто довго, і як наказує прийти, так само й виганяє геть. Ох, Кламм не буде завдавати собі праці і братися за писання листа. Тож хіба порівняно з цим все ще виглядає чудовиськом Сортіні, який живе замкнуто і про стосунки якого з жінками щонайменше нічого не відомо? Сортіні, який раптом сідає і своїм гарним чиновницьким почерком пише листа, нехай навіть і брутального? І якщо з цього не випливає висновку про те, що Кламм чимось кращий за Сортіні, а радше навпаки, то що може змінити тут Фрідине кохання? Оцінити ставлення жінок до чиновників, на мою думку, дуже складно, а точніше, дуже легко. Тут ніколи не бракує кохання. Не існує також нещасливого чиновницького кохання. І це ніяка не похвала для дівчини, якщо про неї говорять, – я маю на увазі не лише Фріду, – що вона віддалася чиновнику тільки тому, що кохала його. Вона кохала його і йому віддалася, але в цьому немає нічого вартого похвали. Ти можеш закинути мені, що Амалія не кохала Сортіні. Можливо, це й правда, вона не кохала його, або навпаки, кохала, – хто може про це знати? Навіть вона сама не може. Як вона може бути певна, що не кохала його, якщо відкинула його почуття так рішуче, як цього ще ніколи не траплялося з жодним чиновником? Варнава каже, що вона досі часом здригається від жесту, яким три роки тому зачинила вікно. І це справді так, тому її ні про що не можна питати. Вона порвала з Сортіні і не знає нічого більше, тільки це. Кохає вона його чи ні, над цим вона не замислюється. Але нам відомо, що жінки завжди кохають чиновників, які звернуть на них увагу, бо просто не можуть інакше. Жінки закохані в чиновників ще до того, як на них звернуть увагу, навіть якщо й заперечують це. А Сортіні не лише звернув увагу на Амалію, він перестрибнув через руків'я пожежної помпи, коли побачив її, перескочив ногами, які задерев'яніли від роботи за письмовим столом! Але ти скажеш, що Амалія – виняток. Так, вона – виняток і довела це, коли відмовилася йти до Сортіні, цього вже достатньо, щоб виділитися. Але якщо вона ще й не кохає Сортіні, то цього, мабуть, уже забагато навіть для незвичайної дівчини, в таке неможливо повірити. Того пообіддя ми, ясна річ, мало що помічали, але навіть попри всю свою неуважність запідозрили, що Амалія закохана, і це про щось таки свідчить. І якщо тепер подивитися на все це вкупі, то яка різниця між Фрідою та Амалією? Єдина – Амалія відмовилася робити те, що зробила Фріда.

– Можливо, – погодився К. – Але для мене основна різниця в тому, що Фріда – моя наречена, тоді як Амалія обходить мене лише тому, що вона сестра Варнави, вістового із Замку, тому їхні долі, можливо, переплітаються. Навіть якби якийсь службовець вчинив із нею настільки несправедливо, як це мені видалося на початку твоєї розповіді, це б мене дуже схвилювало, але й тоді більше як офіційний казус, аніж приватна біда Амалії. Після твоєї оповіді картина міняється, хоча ця зміна й надалі для мене незбагненна. Але оскільки ти це розповідаєш, а тобі я довіряю, то все виглядає переконливо. Тому я хотів би облишити цю історію, я не пожежник, чому мене має цікавити Сортіні. Але мене хвилює Фріда і виглядає дивним, що ти, якій я повністю довіряю та надалі довірятиму, постійно намагаєшся наговорювати на Фріду і робиш спроби викликати в мене підозри щодо неї, хоча й не прямо, а через історію Амалії. Не думаю, що ти чиниш так навмисно, тим більше з поганими намірами, інакше я б давно пішов геть. Ти дієш так під тиском обставин, любиш Амалію і тому намагаєшся підняти її вище за інших жінок, а оскільки в самій Амалії не бачиш достатньо такого, що варте було б звеличення, то допомагаєш собі принижуванням інших жінок. Те, що зробила Амалія, – дивно, але що більше ти про це розповідаєш, то менш зрозуміло, чи був її вчинок величним, чи навпаки, – жалюгідним; мудрим чи впертим, героїчним чи боягузливим. Що саме спонукало Амалію вчинити саме так? Вона навіки замкнула це у своєму серці, і ніхто цього ніколи звідти не видобуде. Натомість Фріда не зробила нічого дивовижного, навпаки, просто пішла за покликом свого серця, і кожному, хто вирішив би цим зацікавитися, відразу все стало б зрозуміло. Можна дізнатися про це всю правду, і немає потреби пліткувати. Але я не прагну ні принижувати Амалію, ні захищати Фріду. Просто хочу пояснити тобі своє ставлення до Фріди, бо все, що скероване проти неї, загрожує й моєму існуванню. Я прибув сюди за власним бажанням і за власним бажанням залишився тут. Але всім, що трапилося потім, і насамперед своєю перспективою на майбутнє, бо якою б туманною вона не була, але вона існує, – усім цим я завдячую Фріді, і цього неможливо заперечити. Мене взяли на роботу землеміром, але це була лише ілюзія, лише гра. Мене позбавили притулку, зі мною й зараз продовжують вести якусь гру, але ця гра вже значно складніша, і це суттєво, напевно, я набув у їхніх очах більшої ваги. У мене є хоча й жалюгідний, але все-таки дім, мізерна, але посада, і справжня робота. У мене є наречена, яка заміняє мене на роботі, коли я мушу залагоджувати інші справи, я одружуся з нею й стану членом сільської общини. Крім того, я маю не лише офіційний, а й досі не використаний приватний зв'язок із Кламмом. Хіба цього не досить? А коли я приходжу до вас, з ким ви вітаєтеся? Кому ти довіряєш історію своєї сім'ї? Від кого ти сподіваєшся, навіть якщо ймовірність успіху й мізерна, хоч якоїсь допомоги? Не від мене ж, землеміра, якого, наприклад, ще минулого тижня Лаземан і Брунсвік силою рішуче, як