Читати книгу - "Трудівники моря"

був людиною суворого норову. Трошечки рому і джину — все, що можна було приховати від пильного капітана, — зберігається в потаємній місцині трюму, на дні лотбака, і майже щоночі стерничий влаштовував любовні побачення зі своєю криївкою. Нагляд був невсипущий, оргії жалюгідні, нічні бенкети Тангруйля звичайно обмежувалися двома-трьома ковтками похапцем. Траплялося й так, що криївка була порожньою. Тієї ж ночі Тангруйль несподівано здибав там пляшку коньяку. Його радості не було меж, та не менше було й здивування. З якого неба впала ця пляшка? Він не міг пригадати собі, коли і як він приніс її на пароплав. Він зразу ж вижлуктив усю пляшку. До певної міри з обережності: боявся, щоб хтось не побачив у нього спиртне і не забрав. Порожню пляшку він шпурнув у море. Другого дня, коли Тангруйль став до стерна, він злегка похитувався. Та керував він пароплавом майже так само, як завжди.

Щодо капітана Клюбена, то, як відомо, того вечора він повернувся спати в «Готель Жана».

Клюбен завжди носив під сорочкою шкіряний подорожній пояс, в якому він про всяк випадок тримав гіней з двадцять. Знімав його тільки вночі. З внутрішнього боку пояса на грубій шкірі густою літографською фарбою, яка не боїться води, власною рукою було виведено: «Сьєр Клюбен».

Перед від'їздом, підвівшись після сну, Клюбен сунув у пояс залізну скриньку з сімдесятьма п'ятьма тисячами франків банкнотами, потім, як звикле, затягнув і застібнув його.

III. Перервана розмова

Відпливали весело. Ледве встигнувши порозкладати саквояжі і валізи на лави і під лави, пасажири взялися оглядати пароплав — це робиться неодмінно кожного разу і настільки увійшло в звичку подорожніх, що стало ніби обов'язковим. Двоє з пасажирів, турист і парижанин, ніколи не бачили пароплава, і піна, збита першим же поворотом коліс, викликала щиросерде захоплення. Потім вони стали захоплюватися димом із труби. Деталь за деталлю, гвинтик за гвинтиком, вони оглянули все корабельне спорядження на палубі і в мідельдеці: товсті, чавунні кільця, залізні гаки, скоби, болти, так точно підігнані, що вони здаються величезними іграшками — залізними іграшками, які буря позолотила іржею. На палубі пасажири постояли і біля невеличкої сигнальної гармати, примкнутої на ланцюгу. «Як собака на прив'язі», — звернув увагу турист. «І під попоною з просмоленої парусини, щоб не застудилася», — додав парижанин. Що далі відпливали вони від берега, то частіше озивалися звичайними зауваженнями про красу Сен-Мало; котрийсь із пасажирів прорік загальновідому істину, що берег, коли дивитися на нього з моря, оманливий і що на відстані однієї милі Дюнкерк точнісінько такий, як Остенде. Все, що можна було сказати про Дюнкерк, було сказано і доповнено, — мовляв, обидві його брандвахти пофарбовані червоним і називаються «Рюїтінген» та «Мардик». Сен-Мало зовсім змалів удалині, а потім щез.

Довкола простягалася спокійна морська гладінь. Слід, залишений на воді пароплавом, майже не згинаючись, тягнувся пінною смугою і губився десь у неоглядній далині.

Якщо б від Сен-Мало у Франції до Екзетера в Англії провести пряму лінію, то Гернсей виявився б якраз посередині. Пряма лінія в морі — не завжди ідеально пряма. І все ж пароплави можуть до деякої міри на відміну від вітрильників дотримуватись прямої лінії.

Море і вітер — це складова сил. Пароплав — це складова машин. Сили природи — вічнодіючі машини; парова машина — обмежена сила. Отож, між цими двома началами — невичерпною могутністю стихії і творінням людського розуму — зав'язується поєдинок, який і називається мореплавством.

Воля механізму — противага безмежності. Але й сама безмежність підпорядкована своєму механізмові. Стихіям відомо, що вони чинять і до чого вони прагнуть. Нема сліпої сили. Людина повинна спостерігати за цими силами і розгадувати їхні шляхи.

А поки вона не встановила законів цих сил, боротьба триває, і в цій боротьбі плавання на пароплаві — постійна перемога людського генія, одержувана щохвилинно на кожній п'яді морського простору. Паровий двигун тим чудовий, що має здатність тримати корабель у послуху. Він зменшує його покірливість вітру і збільшує покірливість людині.

Ніколи ще Дюранда не йшла так справно, як у той день. Вона поводила себе чудово.

Близько одинадцятої, заохочувана свіжим норд-вестом, уже перебуваючи у відкритому морі поблизу Менк'є, вона йшла під невеликою парою правим галсом, круто бейдевінд.

Погода весь час була гарна, сонячна. Але рибальські човни повертались до берега.

Мало-помалу море очистилося від суден так, ніби вони поспішали сховатись у гаванях.

Не можна було сказати, що Дюранда йшла своїм звичайним маршрутом. Залога нічим не турбувалась, довір'я до капітана було абсолютним; і все ж пароплав, очевидно, з вини стерничого трохи відхилився вбік. Здавалося, що Дюранда радше бере курс на Джерсей, ніж на Гернсей. Трохи після одинадцятої капітан виправив напрям, взявши вліво, просто на Гернсей. Невелика втрата часу — тільки й всього. Але в короткі дні всяка втрата часу може мати свої негативні наслідки. Сяяло яскраве сонце, але сонце лютневе.

Тангруйля так розібрало, що він ледве стояв на ногах і не владав руками. Ось чого славний стерничий часто збивався з курсу, а це сповільнювало хід.

Вітер майже вщух.

Пасажир-гернсеєць, у руках якого була підзорна труба, час від часу наводив її на невеликий віхоть сіруватого туману, — його повільно перекочував вітер по самому краєчку обрію на заході, і був він схожий на жмуток вати.

У капітана Клюбена, як і завжди, був строго пуританський вираз обличчя. Він, здавалося, подвоїв увагу.

На палубі Дюранди було спокійно і навіть весело. Пасажири жваво гомоніли між собою. Під час морської подорожі можна, заплющивши очі, тільки з тону розмови судити про стан моря. Безтурботність пасажирів