Читати книгу - "Хранителі"

— Я почекаю.

— Хех, а навіщо? — запитала Нора.

— Сама знаєш, — відповів Трейвіс, маючи на увазі перевдягання.

Нора знайшла слабку відмовку і, нервуючи, швидко промовила:

— Трейвісе, вибач! Сталося щось жахливе: я пролила каву на сукню.

— Я почекаю тут, — промовив Трейвіс, прямуючи до арки, що вела у вітальню.

Нора не здавалася:

— Цілий кавник.

— Краще поспіши, бо я замовив столик на пів на восьму.

Заспокоюючи себе, що іронічний шепіт або навіть регіт в ресторані — то пусте, бо її повинна цікавити лише думка Трейвіса, вона перевдягнулася у сукню від Діани Фрайс. Нора пошкодувала, що розпустила зачіску, яку Мелані зробила їй кілька днів тому. Можливо, це б допомогло.

Хоча ні, це виглядало би ще безглуздіше.

Коли Нора знову спустилася вниз, Трейвіс посміхнувся і промовив:

— Ти прекрасна.

Нора так і не дізналася, чи їжа у «Ток оф зе таун» була такою ж хорошою, як і репутація закладу. Вона навіть не доторкнулася до їжі. Пізніше Нора навіть не могла пригадати інтер’єр ресторану, хоч обличчя інших відвідувачів — особливо обличчя актора Джина Гекмена — закарбувалися у її пам’яті, бо вона була впевнена, що весь вечір усі лише витріщалися на неї зі здивуванням і презирством.

Посеред вечері Трейвіс, прекрасно розуміючи її стан, поставив келих з вином, нахилився до неї і тихо промовив:

— Норо, чесно, ти виглядаєш чудово, що б ти не думала. Якби в тебе раніше було щось подібне, ти б зрозуміла, що сподобалася більшості чоловіків у цій залі.

Але вона знала правду і була готова її почути. Якщо чоловіки дійсно дивилися на неї, то не через те, що вона була гарненькою. Будь-хто дивився б на індичку з мітелкою, яка видає себе за паву.

— Без косметики ти виглядаєш гарнішою за всіх жінок у цій залі, — промовив Трейвіс.

Ні, тут справа не в косметиці. На неї витріщалися з іншої причини. Коли жінку в сукні за п’ятсот доларів запрошують у дорогий ресторан, то вона причепурюється як може, використовуючи помаду, олівець для очей, косметику, рум’яна і багато чого іншого. А Нора ніколи навіть і не думала про таке.

Хоч шоколадний мус на десерт був смачний, Норі він здався схожим на клейстер і постійно застрягав у горлі.

Вони з Трейвісом довго розмовляли останні кілька тижнів. Їм було напрочуд легко ділитися інтимними почуттями та думками. Нора дізналася, чому Трейвіс був самотній, незважаючи на вроду та відносний достаток, і, своєю чергою, зізналася Трейвісу, чому в неї така низька самооцінка. Коли Нора не могла більше давитися мусом і попросила відвезти її додому, він тихо сказав:

— Якщо є на світі справедливість, то Вайолет Дейвон цього вечора смажиться у пеклі.

Нора в шоці сказала:

— Ні, ні. Вона не була вже настільки поганою.

Всю дорогу назад Трейвіс мовчав у роздумах.

Коли він прощався з Норою біля дверей, то запропонував зустрітися з Гаррісоном Ділвортом — юристом тітки, який вів дрібні справи Нори.

— Висновуючи з того, що ти мені розповіла, Ділворт як ніхто знає твою тітку, — промовив Трейвіс. — Готовий заприсягнутися, що він розповість такі речі, які зірвуть цю бісову хватку, якою вона тримає тебе, навіть будучи в могилі.

— Але тітка Вайолет не мала ніяких зловісних таємниць, — промовила Нора. — Вона насправді була простою, нещасною.

— Такою ж нещасною, як моя задниця, — сказав Трейвіс.

Він наполягав доти, доки Нора таки не погодилася на зустріч із Гаррісоном Ділвортом.

Пізніше, нагорі у спальні, коли вона хотіла зняти сукню від Діани Фрайс, то усвідомила, що не хоче роздягатися. Весь вечір вона чекала цього моменту, бо відчувала себе як у карнавальному костюмі. Але тепер, подумки переживаючи цей вечір, Нора з теплом згадувала його, і їй хотілося, щоб це тепло не зникало. Вона так і заснула в сукні за п’ятсот доларів, як сентиментальна школярка.

Офіс Гаррісона Ділворта було ретельно обставлено, щоб створити враження доброчесності, стабільності та надійності. Стіни були оббиті вигадливими дубовими панелями, вікна закривали важкі штори волошкового кольору, що висіли на латунному карнизі. Полиці було заставлено книгами з права у шкіряних палітурках. Завершував цю картину масивний дубовий стіл.

У Ділворті дивним чином поєднувалися Гідність, Непідкупність… і Санта Клаус. Це був високий і опасистий чоловік із густим сивим волоссям. Хоч йому перевалило вже за сімдесят, він працював повний тиждень. Гаррісон полюбляв костюми-трійки та темні краватки. Попри те що він уже тривалий час жив у Каліфорнії, глибокий, плавний і добре поставлений голос видавав його східне походження. Без сумніву, він виріс, виховувався і здобув освіту у вищих суспільних колах. Водночас його очі весело блищали, тепла і жвава посмішка нагадувала посмішку Санти.

Гаррісон не відсторонювався від Нори та Трейвіса шириною свого столу. Всі вони розмістилися у зручних кріслах навколо журнального столика, на якому стояла велика вотерфордська[43] ваза.

— Я не знаю, що ви бажаєте дізнатися. У вашої тітки не було жодних таємниць, тому якщо ви очікуєте на якісь великі страхітливі відкриття, які змінять