Читати книгу - "Володар драконів"

— Круки — це його очі, — сказав він, схлипуючи, — натомість я був його вухами. Я той шпигун, про якого чув професор. Я все йому розповів: і про те, що у професора дві пластини з його луски, і про те, що ви шукаєте Поділ неба, і що ви збираєтеся поставити запитання джинові, тільки… — він не зміг продовжувати.

— Я так і знала! — гаркнула Сірчана шкурка. Одним стрибком вона опинилася поруч із гомункулусом і схопила його гострими кігтями.

— Відпусти його! — закричав Бен, відштовхуючи кобольдиху.

— Що?! — в Сірчаної шкурки хутро встало дибки з обурення. — Ти навіть тепер збираєшся його захищати? Навіть коли він сам зізнався, що видав нас цьому чудовиську? — вона загарчала, вишкірила зуби і знову підійшла ближче. — Я весь час відчувала, що з цим малим щось негаразд! Але ви з Лунгом просто закохалися в цього красунчика! Ось візьму й відкушу йому зараз голову!

— Нічого ти йому не зробиш, Сірчана шкурко! — Бен застережливо виставив руку, захищаючи Мухоніжку. — Перестань розігрувати з себе злюку. Ти ж бачиш, що він кається, — він обережно зняв Мухоніжку зі свого плеча і пересадив на долоню. Сльози все ще скрапували з очей гомункулуса. Бен витягнув з кишені запорошений носовичок і витер чоловічкові обличчя.

— Він був моїм повелителем, — затинаючись, розповідав гомункулус. — Я начищав до блиску його панцир. Я підстригав йому кігті і тисячу разів розповідав історію його подвигів, яка ніколи йому не набридає.

Я був його чистильником панцира від того дня, як був створений — вже не знаю, з чого, — він знову схлипнув. — Хто знає, може бути, я так само — всього лише рак із клешнями? Хто знає? Хай там як, але створила мене та сама людина, що створила Кропивника. Це було багато століть тому, багато темних, холодних, самотніх століть. У мене було одинадцять братів — Кропивник ізжер їх усіх, — Мухоніжка закрив обличчя руками. — Він ізжер навіть нашого творця. І вас він так само зжере. Вас і всіх драконів. Усіх.

Гіневер раптом зробила крок до Бена. Вона відкинула з лоба довге волосся і зі співчуттям подивилася на гомункулуса.

— Чому він ізжере всіх драконів? — запитала вона. — Він же начебто сам дракон?

— Він не дракон, — схлипнув Мухоніжка. — Він лише на вигляд як дракон. Він полює на драконів, тому що саме для цього він створений. Так само як кішка народжена для того, щоб ловити мишей.

— Що?! — Барнабас Візенгрунд недовірливо подивився через плече Бена. — Кропивник — не дракон? А хто ж він тоді?

— Не знаю, — прошепотів Мухоніжка. — Не знаю, з якої істоти зробив його алхімік. На ньому панцир із непроникного металу, а що ховається під ним, ніхто не знає. Творець зробив Кропивника схожим на дракона, щоб йому легше було до них підкрадатися під час полювання. Будь-який дракон знає, що зустрічі з людиною краще уникати, але жоден дракон не побіжить від іншого дракона.

— Це правда! — Зібеїда Халіб задумливо кивнула. — Але навіщо знадобилося алхімікові чудовисько, що вбиває драконів?

— Для дослідів, — Мухоніжка втер очі подолом каптана. — Це був дуже талановитий алхімік. Глянувши на мене, ви зрозумієте, що він проникнув у таємницю створення життя. Але цього йому було замало. Він хотів робити золото, як усі алхіміки того часу. Адже люди через золото зовсім втрачають голову, чи не так?

Віта Візенгрунд погладила Гіневер по голові й кивнула.

— Бувають і такі, — сказала вона.

— Так от, мій творець, — продовжував Мухоніжка тремтячим голосом, — встановив, що для створення золота йому не обійтися без однієї речі. Він обов’язково мусить додати в суміш розмелені роги дракона, які складаються з матерії, ще більш рідкісної, аніж слонова кістка. Але лицарі, яких він посилав на полювання за драконами, не могли доставити йому необхідного числа рогів. Йому було потрібно більше, набагато більше. І тоді він створив власного вбивцю драконів, — Мухоніжка подивився на Лунга. — Він зробив його схожим на справжнього дракона, але набагато більшим і сильнішим. І лише літати Кропивник не міг, оскільки алхімік вдягнув його у важкий панцир із непроникного металу, якому не зашкодить навіть драконівське полум’я. І послав Кропивника на полювання, — Мухоніжка якусь мить помовчав, дивлячись на море, де гойдалися на хвилях рибальські човни.

— Він ловив їх скрізь, — продовжив гомункулус. — Він налітав на них, як буря. Мій творець міг тепер удень і вночі продовжувати свої досліди. І раптом дракони зникли. Кропивник шукав їх усюди, аж поки кігті його сточилися і тіло скрутило від втоми. Але драконів ніде не було. Мій творець був розлючений, адже йому довелося зупинити свої досліди. Але дуже скоро він зрозумів, що головна біда полягає тепер не в цьому. Кропивник став нудьгувати, і чим довше він нудьгував, тим злішим і скаженішим ставав. Алхімік створив зачарованих круків, які шукали драконів по всьому світу, але все було марно. І тоді Кропивник, ще більш розлютившись, ізжер спочатку всіх моїх братів. Мене він пощадив тому, що йому потрібен був чистильник панцира, — Мухоніжка закрив очі при цьому спогаді.

— А одного разу, — тихо продовжив він, — коли черговий крук повернувся і доповів, що про драконів ніде нічого не чути, Кропивник на прізвисько Золотий, заковтнув також нашого творця — а разом із ним таємницю свого походження. Але драконів… — він підвів голову і подивився на Лунга, — драконів він досі шукає. Останні, яких він знайшов, від нього вислизнули. Морські змії і власна нетерплячка позбавили його здобичі. Тепер він став розумнішим — і терпляче чекає, щоб ви привели його до мети його довгих пошуків, — гомункулус замовк. Мовчали також усі присутні. Мошка сіла на тонку ногу Мухоніжки. Він зігнав її втомленим рухом.

— А де він зараз? — запитав Бен. — Він десь поблизу?

Сірчана