Читати книгу - "Пастка"

приєдналася до них. Усі троє простоволосі, вони пішли, зайнявши весь тротуар. Коваль, вдягнений у сурдут, вів під ліву руку Жервезу, а під праву — Віржіні. Був як кошівка з двома ручками, — сказав він про себе. Слово видалось їм таким кумедним, що вони спинилися й почали реготали. Подивившись на своє відображення у вітрині ковбасника, вони засміялися ще дужче. Поруч із вбраним у чорне Гуже жінки скидалися на двох зозулястих курочок: кравчиня — у мусліновій сукні, поцяткованій рожевими квіточками, прачка — у білій в синій горошок перкалевій сукні з короткими рукавами та маленькому сірому шовковому шалику, зав’язаному вузлом на шиї. Люди оберталися, щоб поглянути на них: вони йшли такі веселі, такі свіжі, по-святковому прибрані в будень, проштовхуючись крізь натовп, що заполонив вулицю Пуасоньє того теплого червневого надвечір’я. Та вони вже облишили пустощі. Підходили до дверей кожної винарні, зазирали досередини, видивляючись Купо побіля шинквасів. Невже цей пройдисвіт пішов пиячити аж до Тріумфальної арки? Вони вже обійшли горішню частину вулиці, заглядаючи до всіх пивничок: до «Маленької Цівети», відомої своєю сливовицею; до тітоньки Баке, яка продавала орлеанське вино по вісім су; до «Метелика», де збиралися візники, люди досить задерикуваті. А Купо катма. Тоді, спускаючись утрьох до бульварів і проходячи повз ресторацію Франсуа на розі, Жервеза раптом зойкнула:

— Що сталося? — запитав Гуже.

Прачка вже не сміялася. Вона сполотніла й так розхвилювалася, що мало не впала. Віржіні одразу все зрозуміла, побачивши, як у Франсуа за одним зі столів сидів і спокійно вечеряв Лантьє. Обидві жінки потягнули коваля за собою.

— У мене нога підвернулася, — мовила Жервеза, коли змогла заговорити.

Зрештою, вони знайшли Купо та Пуасона нижче вулицею, у «Пастці» дядька Коломба. Ті двоє стояли посеред натовпу чоловіків. Купо в сірій блузі щось вигукував, люто вимахував руками, грюкав кулаком по шинквасу. Втиснений у старе брунатне пальто Пуасон, який того дня був не на службі, мовчки слухав його з бляклим обличчям, поскубуючи то свої руді відстовбурчені вуса, то імператорську борідку. Гуже лишив жінок скраю тротуару, а сам зайшов досередини й поклав руку на плече бляхареві. Той, побачивши надворі Жервезу й Віржіні, дуже розсердився. Яка лиха година принесла сюди цих двох баб? Тепер, значить, спідниці ходять за ним назирці! То й що! Він з місця не зрушить, хай самі жеруть свою гидотну вечерю. Щоб трохи його заспокоїти, Ґуже довелось погодитися випити з ним по чарці, однак той ще п’ять добрих хвилин погамовував свою злість коло шинквасу. Вийшовши нарешті надвір, він сказав своїй дружині:

— Мені таке не подобається... Де мені треба, там я й сидітиму, втямила?!

Вона стояла мовчки й тремтіла з ніг до голови. Віржіні підштовхнула свого чоловіка до Ґуже і сказала, щоб вони йшли попереду. Потім обидві жінки стали обабіч бляхаря, аби якось відволікти його, щоб він не побачив Лантьє. Він був заледве підхмелений, його більше сп’янило горлання, аніж питво. Жінки хотіли йти з лівого боку вулиці, а він, щоб їх подратувати, вирвався від них і перейшов на тротуар праворуч. Налякавшись, вони побігли слідом за ним й спробували затулити від нього двері пивниці Франсуа. Та Купо, очевидно, вже знав, що Лантьє був там. Жервеза отетеріло завмерла, чуючи, як він бурчав:

— Атож, моя кізонько! Там сидить один паруб’яга, якого ми обоє знаємо, еге ж? Не треба мене за дурня тримати... Хай-но я тільки побачу, як ти валандаєшся тут і пускаєш бісики очима!

А потім грубо вилаявся. Кого вона виглядала з голими ліктями й напудреною пикою — його чи свого колишнього зальотника? Потім раптом його охопила несамовита лють на Лантьє. Ич, бандюга! Ич, мерзотник! Лише один із двох мав лишитися на тротуарі, випатраний, як кріль. Тим часом Лантьє, вдаючи, що нічого не помічає, спокійно смакував телятиною зі щавлем. Довкола почали юрбитися люди. Віржіні нарешті вдалося забрати звідти Купо, який, повернувши за ріг вулиці, враз заспокоївся. Що ж, додому вони повернулися геть не такі веселі, як ішли з нього.

Гості чекали, стовпившись довкола столу, зі знудженими обличчями. Купо потиснув усім чоловікам руки й повихилявся перед дамами. Жервеза, помітно знічена, говорила впівголоса, розсаджуючи всіх по місцях. Аж раптом вона помітила, що одне місце — поруч із пані Лорійо — лишилося вільним, бо не прийшла пані Ґуже.

— Нас тринадцятеро! — вигукнула вона, розхвилювавшись, вбачаючи в цьому чергове віщування біди, загрозу якої вона відчувала вже протягом певного часу.

Дами, вже посідавши, посхоплювалися з місць з тривожним і сердитим виглядом. Пані Пютуа сказала, що піде додому, бо, як вона вважала, такими речами жартувати не варто; до того ж до їжі вона навіть не торкнеться, їй шматок застрягне в горлі. А Бош підсміювався собі: навіть ліпше, коли їх буде тринадцятеро, а не чотирнадцятеро; порції побільшають, та й по всьому.

— Стривайте! — знову заговорила Жервеза. — Зараз усе владнаємо.

Вона вискочила на вулицю й погукала дядька Брю, який саме переходив дорогу. Старий згорблений робітник увійшов, мовчки й незграбно тупцяючи біля порога.

— Сідайте ось тут, мій добрий друже, — мовила прачка. — Ви ж не проти попоїсти разом з нами, правда?

Він лиш кивнув головою. Звісно, він згоден, чого ж йому не попоїсти.

— Ба! Така ж людина, як усі, не гірша за інших, — сказала Жервеза, стишивши голос. — Нечасто йому вдається наїстися. Принаймні, ще хоч раз розговіється у своєму житті... Тепер можемо бенкетувати й нічим не гризтися.

У Ґуже аж очі зросилися слізьми, такий він був зворушений. Решта гостей теж розчулилися, вважаючи, що це дуже гідний вчинок, який усім їм принесе щастя. Щоправда, пані Лорійо, схоже, було не до вподоби сидіти поруч зі старим: вона відсунулася від нього й гидливо позирала на його зашкарублі руки та латану-перелатану й вигорілу блузу. Старий Брю сидів, похиливши голову, почуваючись ніяково, передусім через серветку, що прикривала тарілку перед ним. Урешті-решт він її прибрав і обережно поклав скраю стола, не здогадавшись розгорнути її в себе на колінах.

Нарешті Жервеза подала юшку з італійською локшиною. Гості вже взяли було до рук ложки, коли це Віржіні зауважила, що Купо знову десь зник. Мабуть, він повернувся до дядька Коломба. Гості почали обурюватися. Хай там як, але цього разу ніхто за ним не побіжить, може залишатися на вулиці, якщо неголодний. Коли гості вже тарабанили ложками об денця тарілок, Купо повернувся з двома горщиками в руках — в