Читати книгу - "Повстала з попелу, Делісія Леоні"

Розділ 16.

Деміан сказав, що низка таких швидких і тривожних подій зовсім виснажили нас двох. Він дав нам кілька днів, щоб відволіктися, погуляти містом, заспокоїтися. А також він сказав, що йому потрібен час та кілька зустрічей, щоб зрозуміти, як діяти і де шукати мого батька. Тому що я щиро не розуміла, де мої батьки могли ховатися. Я досі була у дещо розчарованих почуттях. Ні, не зовсім правильно. Швидше мені було просто... боляче, соромно за те, що я не знала своїх батьків.

У нас залишалося дві таємниці: зникнення мого батька і… ми так і не дізналися, чому Деміан погодився на шлюб зі мною. Що пов'язувало його та моїх батьків? Який обов'язок, який секрет?

А також ми не могли зрозуміти, що сталося з Деміаном. Останнього мандрівника, на якого він полював, було убито. Медальйон було передано Його Величності. Чи означає це, що Деміан його вбив? Невідомо. Медальйон було передано через посланця. Виходило, що після того, як Деміан залишив мене, вони разом з Хортом ще вели пошуки, Деміан знайшов мандрівника (і я навіть думати відмовлялася про сім'ю того нещасного), а потім мій чоловік вдавався до любовних втіх у місті цілих… три місяці? Але ніхто в палаці не знав, що сталося з Деміаном. Виходить, нових завдань не було? Його відпустили… тож ніхто його й не шукав. Все було так складно та заплутано. Як і історія війни із Хаосом.

Ми гуляли центральним парком, подивилися вуличні вистави, купили по морозиву і просто насолоджувалися теплим днем. У вихідний день тут було багатолюдно. І від мене не сховалися численні погляди перехожих. Здивовані, зацікавлені, деякі засуджуючі, а деякі глузливі. Напевно, про наш шлюб мало хто знав у моєму місті. Все сталося так швидко та раптово.

— Щось не так? – тихо запитав Деміан, помітивши мій настрій, що раптово змінився.

— Все в порядку. Просто… я подумала, що мало хто з мешканців міста знав, що я – твоя дружина. Я зникла одного чудового дня, а ось ти… проводив тут після цього ще кілька місяців…

Чоловік міцно стиснув мою руку.

— Дізнаються, Торі, скоро вони про все дізнаються і змінять свої погляди на нас, - заспокоював мене Деміан.

Увечері ми пішли до театру. Це був мій перший вихід у світ. Як дружини. Та хоч нареченої! Це було так дивно і хвилююче водночас. Деміан змусив мене купити нову вечірню сукню. І подарував гарне, вишукане кольє. У дзеркалі відбивалася вже не те залякане дівчисько, а цілком собі… справжня герцогиня Нортрон.

Деміан купив квитки в окрему ложу, ближче до сцени і подалі від решти. Все було таким дивним та потойбічним. Я вже й не мріяла ніколи провести час у такий спосіб ще й зі своїм чоловіком. Я весь час ловила на собі його погляди під час вистави. Він неодноразово підносив мою руку до губ і торкався її своїми гарячими поцілунками.

Настав антракт і ми вирішили вийти і трохи освіжитися. Але тільки ми вийшли, як зразу ж зіткнулися з графинею де Іворг.

— Деміане! Як же я рада тебе бачити! - плавно похитуючи стегнами, виставивши руку вперед, вона подалася до чоловіка. Причому її гучний голос почули всі, хто проходив і стояв осторонь. На нас звернули увагу.

Я дивилася, як мій чоловік цілує галантно її ручку. А потім, як вона тримає його за руку, не відпускаючи. Я спопеляла його поглядом, змушуючи подивитися на мене, змушуючи, щоб він швидше закінчив цю виставу. У мене навіть у вухах зашуміло, а хвилини здавалися годинами.

Але він не відпускав її і на мене не дивився. Я навіть не відразу змогла вникнути в їхню розмову, а між іншим, всі довкола тепер з цікавістю спостерігали за нами. За ними.

— Я вже перестала сподіватися, що ти колись повернешся до цього містечка, мій любий. І тим більше не чекала тебе зустріти тут, у театрі. Ти не особливо любив такі галасливі й нудні місця, віддаючи перевагу більш відокремленим та затишним… - графиня кинула на мене швидкий погляд і ще ближче присунулася до чоловіка.

Мені здалося, вони так уважно дивляться один одному в очі, що… невже він пригадав її та їхній роман? Я навіть закусила губу до болю і стиснула пальцями тканину.

Нарешті Деміан перевів на мене свій погляд.

— Ваша світлість, я тут присутній зі своєю дружиною. Дозвольте представити Вам її.

— О, здається, ми знайомі з нею. Я хотіла відвідати тебе, Деміане, але твоя... гм... дружина вигнала мене з твого будинку, забувши про мій статус.

— Про статус колишньої коханки мого чоловіка? - перепитала я, не в силах більше стримуватися.

Графиня повернула до мене своє обличчя і гордо посміхнулася.

— Статус графині, дитинко, графині де Іворг, - виправила вона мене зарозумілим тоном.

— Карін, думаю не варто тут так поводитися, — зробив їй зауваження Деміан. Вона лише обурено подивилася на нього.

— Я б порадила твоїй дівчинці навчитися манерам. Ти її десь підібрав? Не помічала раніше за тобою такої доброчесності.

— Манерам, безперечно, треба повчитися Вам двом, — кинув у мій бік суворий погляд Деміан. - Але в цій ситуації, Карін, я - з дружиною і вішатися мені на шию дуже неетично.

Жінка трохи відсахнулася, і здивовано зігнула брову. Вона так уважно розглядала чоловіка, ніби чекаючи від нього якихось вибачень.

— Люба, пройди, будь ласка, назад у нашу ложу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍