Читати книгу - "Уот"

— Мене звати Мікс, — сказав незнайомець. — Спочатку я був там, а потім за якусь мить потрапив сюди.

Отже, прийшов його час. Він зняв кришку, підніс склянку до губів і почав пити. Молоко почало скисати. Він запалив сигару й затягнувся. Дешева, смердюча сигара.

Я родом із…, сказав містер Мікс і назвав місцевість, звідки він походив. Народився я у…, сказав він і повідав дещо про місце й обставини того, як він вилупився на світ Божий. Мої любі батьки, сказав він, і героїчні постаті унікальних перелюбників містера та місіс Міксів, яким не було рівних в монастирських анналах, заповнили кухню. Коли мені виповнилося п’ятнадцять років, продовжив він, моя люба дружина… мій улюблений собака…. от нарешті…

На щастя, містер Мікс не мав дітей.

Якийсь час Уот уважно його слухав, бо містер Мікс мав досить милозвучний голос. Особливо йому вдавалися фрикативні звуки. Але все це нічне милозвуччя померхло й щезло, бо Міксів голос, вельми приємний голос бідолашного Мікса, зійшов нанівець, зіткнувшися з мовчазним, безголосим стогоном Уотових нутряних планів.

Уот допив молоко і допалив сигару так, що попік собі всі губи, і вийшов з кухні. Невдовзі він з’явився знову перед очима Мікса і в кожній руці тримав по валізці, тобто загалом він мав дві маленькі валізи.

Подорожуючи, Уот волів брати з собою не одну велику, а дві маленькі валізи. Так, пересуваючись з місця на місце, він полюбляв мати в кожній руці по маленькій валізі, а не носити з собою одну валізу й перекладати її з руки в руку. Не мати ніякої, ні маленької, ні великої валізи, ні в лівій, ні в правій руці, ось про що він, безумовно, мріяв, коли вирушав у мандри. А де б тоді він подів своє майно, туалетне причандалля і зміну натільної білизни?

Однією з цих валіз була мисливська валіза, про яку вже, здається, тут згадувалося. Попри те, що вона була рясно вкрита всякими ремінцями та пряжками-защібками, Уот тягав її на спині, немов то був мішок із піском. Друга валіза була теж мисливською і мало чим відрізнялася від першої. Уот її теж носив, перекинувши через плече, мов ціпок.

Ці валізи були на три чверті порожні.

Уот був вдягнений у пальто, яке подекуди ще не втратило свого зеленого кольору. Пальто це, коли Уот його востаннє зважував, мало десь від п’ятнадцяти до шістнадцяти фунтів ваги, тобто майже сім кілограмів. Помилки тут бути не могло, бо Уот зважився спочатку у пальті, тоді без пальта, себто скинув його, поклав на землю поруч, а сам знову зважився. Але то вже коли було, і пальто з того часу могло набрати вагу. Або схуднути. Пальто це було таке довге, що Уотові штани, схожі на шаровари (він зумисне носив такі, аби приховати форму своїх ніг), ніяк не було видно. Пальто це було досить поважного віку, що для подібних пальт не первина, а купив його Уотів батько майже за безцінь принагідно в однієї гідної довіри доброчесної удовиці років, щоб не збрехати, сімдесят тому, коли Уотів тато був ще хлопцем моторним і автомашини ще тільки почали з’являтися, і з того часу пальто це жодного разу не пралося, крім поверхової обробки дощем, снігом, сльотою, ну й, звісне діло, нетривалих занурень вряди-годи у води каналів. Не зазнавало воно також ні хімічного чищення, ні обробки звичайною щіткою, і зроду-віку не перелицьовувалося, і от завдяки цій своїй незайманості воно й збереглося як одиниця одягу. Пальтова тканина, хоча подекуди й добряче попоносилася, особливо іззаду, була ще така міцна і тривка, що дірок, у прямому значенні цього слова, зовсім не було видно, і якщо де й потерлася, то лише на ліктях та на сідницях. Як і раніше, пальто це спершу защібалося на дев’ять ґудзиків, щоправда, різних за формою й кольором, але всі вони чесно виконували свої обов’язки, а зовсім не шукали причепки, щоб прослизнути у дірочку і розстібнутися. Нагорі у петельці сумно звисали залишки штучної червоно-синьої хризантеми. Ошмаття оксамитової смужки все ще чіплялося за комір. Пальто щедро, з запасом, запинало Уота і ніколи не розходилося.

На голові Уот носив капелюха не зовсім кубічної форми, який своїм кольором наближався до чорного перцю. Цей дивовижний капелюх належав колись його дідові, який знайшов і підняв його на іподромі, біля стайні, й приніс додому. Тоді він своїм кольором нагадував гірчицю, а нині — перець. Слід зауважити, що з погляду кольору як пальто, так і капелюх тяжіли одне до одного і з кожним відбитим від них чи поглиненим ними променем наближалися до золотої середини. Але ж як різняться вони за своїм походженням! Те було таким зеленим! А той — таким жовтим! Отак завжди і з цим часом, який висвітлює темряву і притьмарює світло.

Неважко передбачити, що коли вони зійдуться докупи, то не зупиняться на досягненому, а старітимуть собі далі, аж доки капелюх стане зеленим, а пальто — жовтим, а тоді, з кожним річним колом наближаючись до останнього, кольори ставатимуть чимраз блідішими, насиченішими та миршавішими. Аж поки капелюх перестане бути капелюхом, а пальто — пальтом. Отак завжди і з цим часом.

Взутий Уот був у коричневий ботинок й черевик, на щастя, теж майже коричневого кольору. Ботинок цей Уот купив за вісім пенсів у одноногого каліки, який, втративши ногу, а разом з нею і ступню під час дорожньої пригоди, був радий, вийшовши із лікарні, виторгувати які-не-які, а гроші за майно, яке раптом втратило для нього усяку побутову вартість. Він же ж і гадки не мав, звідки йому таке щастя присунуло, і не здогадувався, що за кілька днів до того Уот надибав на березі моря черевик, шкарубкий і розбухлий від води, але цілком ще годящий, цілком.

Цей черевик і цей ботинок так пасували один одному за кольором і були так надійно прикриті зверху, по-перше, штанями, а по-друге, пальтом, що здаля їх можна було б прийняти не за, з одного боку, черевик і, з другого, ботинок, а достеменно за пару ботинок або черевиків, якби лише ботинок не був такий тупоносий, а черевик такий гостроносий.

Взуваючи цей ботинок дванадцятого розміру і цей черевик десятого, Уот, який мав ноги одинадцятого розміру, зазнавав якщо не тортур, то принаймні гострого болю, і кожна з його ніг залюбки влізла б у сусідню взувку, щоби бодай на якусь хвильку здихатися осоружного відчуття. Одягаючи під ту взувку, яка йому тисла,