Читати книгу - "Б’юсь об заклад, моя?, Рошаль Шантьє"

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌— Рада була познайомитися.

— Приходь до нас у п'ятницю, Аріно, — під різнобійне «І ми» запрошує темноокий блондин, з короткою стрижкою їжачком, — вечірка в мене вдома. Макар також буде.

— З радістю, — усміхаюся. Сподіваюся, цієї хитромудрої відповіді вистачить як для згоди, так і для відмови. Мало що буде у п'ятницю.

— Дівчисько що треба, Вітер! — долинає, коли ми вже відходимо. Вітров обертається і киває з самовдоволеним виразом обличчя, а потім повертається до мене і коротко цілує в губи. От вже показушник!

На вході стикаюся з Машкою Зоряною. Вона здається мені стривоженою, але запитати не встигаю, та й при Макарі вона навряд чи почала б вдаватися в подробиці. Маша плутано вітається і додає кроку. За інерцією затримую на ній погляд довше, ніж зазвичай, нахмурюючись. Може, варто було все ж таки запропонувати допомогу? Ми не надто близькі, але спілкуємося доволі непогано. А потім бачу, як за нею йде Дем'ян. З тим самим непроникним виразом обличчя він швидко прощається з компанією і наздоганяє Машу.

— Вона в надійних руках, — торкається губами мого вуха Вітров, — як і ти.

— Як і я? Ти щось знаєш? — я примружую очі, сподіваючись, що це змусить його говорити.

— Легше, крихітко. Лиш те, що сказав! — він скидає руки в жесті «здаюсь», зі сміхом промовляючи слова, — Дем'ян не надто балакучий, — звучить вже серйозніше.

Так, це я помітила. Але що в нього з Машею?