Читати книгу - "Збій системи, Інна Земець"

Глава 21

 

        Підошви кросівок пружинили по асфальту, темп і ритм завдавала музика в навушниках, а я крок за кроком я вибивала з себе думки, налаштовуючись на монотонність ранкової пробіжки. Звичку собі нову завела з першого ж дня як переїхала. Зрештою, це була майже єдина причина межі квартири полишати – працювала з дому, керівник за місяць сказав, що і далі так продовжимо співпрацювати. Я все ще звикала до іншого життя і міста, до відсутності Гліба поруч і подруги навіть за перепискою. Мій новий номер лиш Давид та Валя знали, але під грифом таємно. Давид один раз запитав де я і чи все нормально. І Валі мій номер лиш один раз знадобився – коли мені речі переправляла, більше і слова від неї не почула та і сама не дуже говорити хотіла. Записну книжку ретельно почистила, непотрібні номери разом з Глібовим витерла. Видалити - не проблема. Проблема його номер забути. Валя тоді розумні слова мені сказала. Я досі щосили уникала будь яких роздумів про все, що останнім часом відбулося, хоча і розуміла, що тільки ще більше провини на себе перед Глібом набираю. Може, так хотіла собі уявний рахунок в голові зрівняти, може таке покарання для нас обох вигадала, та віднедавна знала, що скоро доведеться вийти з підпілля – великий сюрприз мене спіткав. Спочатку, думала що захворіла, а може просто депресія. Та знайомі симптоми доволі швидко розпізнала. І у мене так колись було, і у мами так само - перший місяць ніби нічого, а другий – повний капець, їсти – лиш даремно продукти переводиити, на третій тільки покращає. І затримка, і тест, і лікар – всі підтвердили. Самій з собою розмовляти вже до чортиків набридло, а нових знайомств не шукала. Мала б спочатку Глібу сказати, та зайшла в кафе біля лікарні, замовила собі замість ранкової кави трав’яного чаю і набрала подругу. Вона мене не відповідаючи скинула, та набрала сама за хвилин десять. Чула поруч неї свист вітру і звуки кавоварки – з парку біля офісу телефонує, мабуть.

       - Слухаю.

       - Привіт, Валя. Мені треба з тобою поговорити.

       - Думала, вже нових друзів на новому місці завела.

Аж трубку схотілось кинути, та не встигла.

      - Вибач, здуру це сказала. Як ти?

     - Нормально. За тобою скучила.

     - А за колишнім? Могла б і його набрати. Чи не цікаво як він? Доволі кепсько, м’яко кажучи.  Про тебе питав, якщо хочеш знати.

Я помовчала в трубку.

    - Не відповіла нічого конкретного, набрехала дивлячись прямо у вічі, що не знаю де ти і як. Та і правди трохи сказала, що ми з тобою просто колишні колеги, а відтепер це так і є. Принаймні, твоя довга пауза на це натякала.

      - Розумію, та мені зараз конче потрібна подруга. Я вагітна.

Думала кине трубку – мовчала довго.

       - Тобі потрібні два лікаря різного фаху і Гліб.

Знову пауза залипла.

     - Аня, ти ж сама знаєш, що далі треба зробити. Може і підвела тебе, як подруга, то точно ж знаю, не будеш навіть розмірковувати, лишити дитину чи позбутися. 

Зв’язок раптом перервався. Звісно, думок про аборт не було. Я просто не знала як краще про це Глібу сказати. Приїхати особисто? Чи написати? Або зателефонувати? Навіть не питаючи про Гліба у подруги відчувала, що хоч і сам мене на місяць хотів в Барселону відправити, та дізнавшись що туди не поїхала, а десь зникла – пережив не найкращі дні свого життя. Покарала обох, та навіть не знаю кого сильніше. І вже навіть собі складно пояснити, навіщо так суворо. Звісно, Гліб переживає. Ось він, бачу його номер на екрані. Не скинула, дочекалась коли сам замовк. А за хвилину Валя знову набрала.

        - Вітаю, не треба вигадувати як сказати – сам вже знає.

        - Ти сказала?

       - Не довелось. Поки ми з тобою теревенили, довбаний сталкер за лавкою стояв. Тепер і твій номер знає, мабуть вже сама помітила. І теж не питав мене – сам відібрав мою мобілку і завчив на пам’ять, здається. Чого йому не відповіла?

           - Не знаю.

          - Тепер чекай в гості. Поки за ним бігла, почула як Влада відпустив на два дні – особисто завітає.

Помовчали обидві в трубку.

         - Вибач, будь ласка, Аня, - порушила тишу подруга. - Стільки за чей час всього надумала...

          - Я теж.

         -  Аня, чого ж ти така…

          - Дурна? – схлипнула я.

        - Ні, Аня. Обпечена, незцілена, вперта. Та спробуй зібратись, добре? Зараз котра? Вже завтра зранку Гліб точно в місті буде, сама ж розумієш – номер швидко проб’є і локацію визначить, друзів потрібних має. А поки, відпочинь. І подумай що казатимеш. Життя то не мистецтво кінцуґі – лаком уламки не склеїш. Ти як, взагалі? Може і мені до тебе зібратись?

         - Ага, разом приїздіть, всі втрьох і побалакаємо…

Подругу собі повернула, лишилось наважливіше. Лиш питання часу, коли побачу. Валя думала до ранку чекати, та вже ввечорі прилетіло повідомлення: «Боздош далеко від тебе?».

       «Зовсім поряд. Давай там і зустрінемось» - відповіла я і завмерла в очікуванні.

       «Можу забрати»

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍