Читати книгу - "Крило метелика (частина 1), Кіра Леві"

Розділ 21. Пополювали, називається

За планом Дениса, стратегія полювання мала бути максимально безпечною для людей.

Зі зброї у нас були списи, але рівень володіння ними залишав бажати кращого. Тому вирішено було викопати та замаскувати ями на стежці, що вела до водопою. Зробити це слід дуже швидко, вибравши момент між ранковим та вечірнім водопоєм.

Дуже детально ми обговорили план і почали збиратися на полювання.

Все було продумано до дрібниць. Вкотре переконалася, що рішення залишитися з групою було правильним. Спільно чоловіки швидко накопали ям. Під керівництвом Павла ми з ним та з Микитою замаскували гілками пастки. Хаотично накидали колод упоперек стежки. До того ж їх привезли на плотах, щоб не шуміти сокирами біля водопою.

Вівцебики прийшли, коли всі наші приготування вже завершилися і мисливці залягли під прикриттям кущів з боку нашого острівця лісу. Денис мав подати сигнал для початку атаки. І ми повинні були раптово вискочити з криками та саморобними смолоскипами. Тварини злякаються і кинуться у бік, де були накопані ями. Стадо було великим, трималося скупчено. У воду не піде. А якщо й кинеться рятуватися вплав, то на плоту трохи нижче за течією причаїлися двоє хлопців. Можна й у воді веслом приголомшити вівцебика.

Денис не давав сигналу доти, доки все стадо не згуртувалося на березі. Хтось із тварин заходив глибоко у воду, хтось пив біля берега.

З мого місця добре було видно тварин. Азарт майбутнього полювання розбурхував кров. Зовсім не ті почуття, коли ми випадково натрапили на звіра з поламаними ногами.

Ось-ось мав пролунати сигнал до початку атаки, коли я побачила, що на водопій йшло стадо мамонтів.

— Що будемо робити? – тихо уточнив Микита у Дениса.

— Поки що чекаємо.

Стадо вівцебиків стривожилося, поступаючись місцем гігантам. Почало якось розбігатися вздовж берега. Мамонти теж розосередилися. І тут спрацювали одразу всі чотири наші ями-пастки. Без нашого втручання!

Тварини не зрозуміли, звідки виникла небезпека. Піднялася паніка. Рев і тупіт безлічі копит трусив землю. У ямах кричали тварини, що застрягли. Але побратими, звичайно, не збиралися їх рятувати. Крім одного!

В одну з ям потрапило мамонтеня. І дорослий мамонт витягав його з пастки, обвівши хоботом. У нього це вийшло досить просто. Малюк травм не отримав. На дні ям не було колів.

Мамонти пішли не одразу. Попили й тільки потім вирушили натоптаною стежкою назад до скель.

Пізніше Павло пояснив, що, мігруючи, тварини часто потрапляють у природні ями та болота і не сприймають їх як щось незвичайне.

Денис нарешті подав сигнал. Розділившись, ми кинулися до пасток.

Поки ми вичікували, найвправніший вівцебик встиг вибратися з однієї з ям. Але залишалося ще двоє. Один трофей виявився мертвою молодою самкою. Тварина загинула від переляку. Другий — великим самцем, який так активно брикався, що вже обвалив частину ями. Справа кількох хвилин, коли він зможе вибратися назовні. Він був вдвічі більший за нашого першого впольованого вівцебика. І пастка для нього виявилася дрібнуватою.

Більше не зволікаючи, кожен ударив здобич по разу. Били з одного боку, думаючи наперед про заготівлю шкіри. Не знаю, про що думали інші, я думала про заготівлю м'яса та теплий одяг.

Коли все закінчилося, Микита мовчки поплескав мене по плечу, ніби погоджуючись із моєю присутністю на полюванні у майбутньому.

Відправляючись на плоту на протилежний берег, де була організована тимчасова стоянка з метою оброблення м'яса, я з полегшенням зітхнула. Максимум шість днів, і ми нарешті попливемо на нове місце!

  — М'яса більше, ніж ми планували, — задумливо промовив Павло.

— Хіба це погано? — на всі тридцять два посміхнувся Геннадій. — Зараз припливемо, шашличок зі свіжини поїмо.

— Успіх на нашому боці! — хвалькувато підтакнув Єгор.

— Краще мовчи, — Панкратов відважив легкий потиличник хлопцю. — Про вдачу на все горло не кричать. М'яса багато — це і добре, і погано.

— Чим погано?

— Як зберегти його у дорозі, щоб не зіпсувалося? Ми минуле м'ясо доїли якраз вчасно. А тут його вдвічі більше, — пояснила я. — Цього разу більше сушитимемо і в'ялитимемо. Зараз обробимо частину та відвеземо до табору. І новини розкажемо, і м'ясо на кухні нехай почнуть переробляти. Другу коптильню закласти доведеться. А з ранку я повернуся на катамарані за другою частиною здобичі.

Коли багато рук, то й робота в них горить. Але перш ніж починати розділку, Микита сказав усім стати навколо наших трофеїв.

— Раз ми повернулися до джерел, то доречно стати ближчими до природи. Денис з Павлом — наші фахівці з полювання. Вам і вчити нас потрібним словам та ритуалам. Більшість із нас не раз ходили під смертю, і знаємо, що справді є найвищі сили.

— Бажання слідувати чи ні має йти від серця, — Павло підійшов до вівцебика.

— Згоден, — підняв руку Матвій. За ним почали підіймати руки та інші чоловіки.

— Згодна, — урочисто сказала я.

Питання віри завжди найскладніше. Вірити чи ні — вибирати кожному. Віра здатна вплинути на свідомість мас. Чим не вихід, щоб згуртувати людей? Нехай це буде мікс релігій, але, сподіваюся, основні заповіді ляжуть в основу майбутнього.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍