Читати книгу - "Беззоряне море, Ерін Моргенштерн"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А когось із колишніх мешканців звали Кітінг? — цікавиться хлопець.
Вираз на обличчі Хранителя змінюється на якийсь незрозумілий для Закарі.
— У цих залах було чимало носіїв такого прізвища.
— А хтось… А хтось із них володів бібліотекою? — допитується Закарі.
— Нагорі? Мені про це нічого невідомо.
— Коли вони тут були?
— Дуже давно, містере Роулінз. Ще до вашого народження.
— Ох, — дивується Закарі.
Він намагається придумати ще якісь запитання, але не знає, про що розпитати. «Солодкі муки» лежать у нього в торбі, і він може показати їх Хранителю, але щось утримує його від цього.
Закарі несподівано почувається втомленим. Свічка на столі стікає воском, і дим навіває думки про ляльковий будиночок і знищення всесвіту, тож хлопець вирішує піти відпочити абощо.
— Ви нормально почуваєтеся? — непокоїться Хранитель.
— Я в нормі, — запевняє Закарі, і в цих словах є трохи брехні. — Дякую.
Хлопець прокладає собі шлях коридорами, які тепер здаються доволі порожніми й темнішими. Відчуття підземелля тисне на нього. Стільки каміння між ним і небом. Такий тягар висить у нього над головою.
Власна кімната здається безпечною гаванню, коли Закарі опиняється в ній, а щойно перетнувши поріг, він наступає на щось просунуте під двері.
Хлопець відриває від підлоги свій черевик. Під ним лежить складений папірець.
Закарі нахиляється й піднімає його. Із зовнішнього боку викрашається літера З, вигадлива й перекреслена посередині. Схоже, цей лист призначено йому.
У ньому чотири рядки тексту, написаного незнайомим почерком. Це не схоже на лист або записку. Закарі думає, що послання скидається на уривок з вірша або оповідання.
Або загадки.
Бджолина Королева уже тебе чекає.
Казки давно пора розповісти.
І прихопи той ключ, що копії не має,
Разом з ключем, що зветься золотим.
Балада про Саймона та Елінор
Позичена книжка
Саймон знає, що минуло кілька годин. Він утомився і зголоднів, пригадує, що спакував для себе сякий-такий харч і залишив його в будиночку, а натомість приніс мітлу, яка тепер здається непрактичною. У слова Ленори про те, що минуло стільки часу, він не повірив, але вона не повернулася, а він уже майже засинає, її книжка якась дивна, і все це йому не подобається.
Саймон думає про свою маму, яка заховала це місце в сільському будиночку.
Хлопець мерщій повертається до зали на вході, прислухаючись до підказок свого компаса. Намагається відчинити двері, але вони замкнені.
Він пробує ще раз, сильніше смикаючи за ручку.
— Ви не можете забрати це із собою, — каже голос позаду. Саймон обертається і бачить на порозі за розхитаним маятником Хранителя. Хлопець не відразу розуміє, що той натякає на книжку з позолоченими кутиками в його руці.
— Я хотів її почитати, — пояснює Саймон, хоча це й так очевидно. Як він ще хотів би використати книжку? Утім, це вже не так очевидно. Він хотів більше, ніж прочитати. Хлопець хотів її вивчити, насолодитися, скористатися нею як віконцем усередину іншої людини. Саймон хотів узяти книжку додому, у своє життя, у своє ліжко, адже не може вчинити так само з дівчиною, яка дала йому цю книжку.
«Мабуть, тут є офіційний процес для позичання книжок», — думає він.
— Я хотів би взяти цю книжку, якщо можна, — каже вголос.
— Ви мусите залишити тут щось, — каже йому Хранитель.
Саймон супиться, а тоді вказує на мітлу, що досі стоїть біля дверей кабінету.
— Цього досить?
Хранитель замислено дивиться на мітлу й киває. Іде до столу, записує на клаптику паперу Саймонове ім’я та прив’язує його до мітли. Кіт на столі позіхає, і Саймон теж позіхає.
— Назва книжки? — цікавиться Хранитель.
Хлопець опускає погляд на обкладинку, попри те що знає відповідь, і відказує:
— «Солодкі муки». Списку авторів тут нема.
Хранитель дивиться на нього й просить:
— Можна поглянути?
Хлопець простягає йому книжку. Хранитель розглядає, вивчаючи корінець та форзаци.
— Де ви її знайшли? — цікавиться він.
— Мені дала книжку Ленора, — пояснює Саймон. Він припускає, що можна не пояснювати чоловікові, хто це така, адже її неможливо забути. — Сказала, що це її улюблена.
Вираз обличчя Хранителя, коли він повертає книжку, якийсь дивний.
— Дякую, — каже Саймон, з полегшенням забираючи її з рук Хранителя.
— Ваш компас, — говорить Хранитель, розкриваючи долоню, і хлопець недоумкувато витріщається на нього, перш ніж зняти з шиї золотий ланцюжок.
Йому кортить спитати, чи, може, щось не так, або про Ленору, або поставити одне із численних запитань. Але жодне з них не хоче промовлятися вголос.
— На добраніч, — промовляє натомість хлопець.
Хранитель киває, і цього разу, коли Саймон намагається піти, двері без найменшого супротиву відчиняються.
Хлопець засинає в ліфті, поки той підіймається, і, здригнувшись, після зупинки майже прокидається.
Залита світлом ліхтарів кам’яна кімната має такий самий вигляд, як раніше. Двері, що ведуть назад до будиночка, досі відчинені.
У вікна хатини ллється місячне світло. Саймон не може навіть припустити, котра зараз година. Холодно, а він занадто стомився, щоб розпалювати вогонь, і радіє можливості вдягнути пальто.
Хлопець падає на ліжко, не прибравши з нього книжки і стискаючи «Солодкі муки» в руці.
Коли він засинає, книжка падає на підлогу.
Коли Саймон прокидається, то не може зорієнтуватися, що з ним, а лише відчуває на спині синець від книжки, на якій лежить. Він не пам’ятає, де опинився і як сюди дістався. Ранкове світло сіється крізь листя плюща. Досі відчинене вікно під вітром поскрипує петлями.
Спогади про ключ, будиночок і поїзд повертаються до його затуманеного мозку. Він, мабуть, заснув. І бачив дивний сон.
Саймон смикає задні двері будиночка, але ті не піддаються, бо, напевно, заросли ззовні ожиною.
Хлопець розводить у грубці вогонь.
Він не знає, як учинити із цим місцем і цими книжками, цими речами, які йому буцімто залишила мати.
За ліжком Саймон знаходить невисоку довгу скриню. Вона замкнена на замок, а той геть проіржавів, і петлі в ньому в такому самому стані. Тож удар каблуком збиває обидві за раз. У скрині він бачить пожовклі папери та ще кілька книжок. Один з документів — це право власності на будиночок і чималу територію навколо, оформлене на його ім’я.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Беззоряне море, Ерін Моргенштерн», після закриття браузера.
