Читати книгу - "Привид"

і колір її щік. Якщо Ізабель Скоєн і брехала, то була дуже вправною брехухою.

— Я питаю про це тому, що ти зачистила вулиці Осло від усіх продавців дурману, окрім дубайців та двох-трьох дрібних банд.

— То не я зачистила вулиці, Харрі. Я — лише секретарка міськради, яка виконує накази комітету із соціальних проблем і втілює в життя політику міськради. А те, що ти називаєш «зачисткою» вулиць, це, строго кажучи, є функцією поліції.

— Гм. Норвегія — це маленька казкова країна. Але останні кілька років я провів у реальному світі, Скоєн. І той реальний світ рухають два типи людей: ті, хто прагне влади, і ті, хто прагне грошей. Першим потрібна слава і пам’ятники, другим — задоволення й розваги. А валюта, якою користуються перші й другі під час своїх переговорів з метою здобути те, що їм потрібне, називається «корупція».

— Я маю робити свою роботу, Харрі. А що збираєшся робити ти?

— Те, на що в інших забракло хоробрості або уяви. Якщо ти живеш у місті достатньо довго, то зазвичай бачиш ситуацію в ньому як мозаїку деталей, котрі ти знаєш дуже добре. Але той, хто повертається до міста і цих деталей не знає, бачить лише загальну картину. І ця загальна картина полягає в тому, що нинішня ситуація в Осло є вигідною для двох груп: наркоторговців, які поділили між собою ринок, і політиків, яким віддають належне за те, що вони вичистили вулиці міста.

— Ти хочеш сказати, що я — корумпована?

— Це справді так?

Він побачив у її очах лють. Справжню, непідробну. Тільки в одному мав сумнів — то була лють праведної людини чи людини, загнаної в куток. А потім, ні з того ні з сього, вона розсміялася. Вібруючим, навдивовижу дівчачим сміхом.

— Ти мені подобаєшся, Харрі. — Вона підвелася. — Я добре знаю чоловіків, знаю, що в сутужній ситуації вони скиглять і ховаються в кущі. Здається, що ти в цьому відношенні — виняток.

— Що ж, — мовив Харрі. — Принаймні, ти знаєш, чого від мене можна чекати.

— Реальний світ кличе назад, мій любий.

Харрі обернувся і побачив, як Ізабель Скоєн повертається до коней, граючи на ходу своїми масивними сідницями.

Він пішов слідом. Устромив ногу в стремено. Сів на Бальдера. Підняв очі і зустрівся поглядом з Ізабель. На її жорсткому, але вродливому, наче виточеному обличчі з’явилася легка зухвало-задирлива усмішечка. Вона склала губи в уявному поцілунку. Видала ними хтивий смоктальний звук і вдарила п’ятами по боках Медузи. Велика тварина стрибнула вперед, і спина Ізабель гойднулася.

Бальдер зреагував миттєво і рвонув їй услід, але Харрі міцно тримався в сідлі.

Ізабель знову йшла першою, і з-під копит Медузи дощем полетіли шматки сирої землі. Потім кобила пришвидшила темп, і Харрі побачив, як Ізабель, змахнувши «хвостом» своєї зачіски, зникла за поворотом. Він вхопився за віжки вище, як учив його дід, але не став їх натягувати. Стежина була така вузька, що гілки хльостали його, але він нагнувся і міцніше притиснувся колінами до коня. Харрі знав, що не зможе зупинитися, тому зосередився на тому, щоб тримати ноги в стременах, а голову — якомога нижче. По краях його поля зору дерева проскакували повз нього жовтими й червоними розмитими плямами. Він машинально піднявся у сідлі, перенісши свою вагу на стремена та коліна. А під ним хвилеподібно грали м’язи. Він мав таке враження, що сидить на удаві. Тепер вони увійшли в ритм, супроводжуваний громоподібним барабанним боєм копит об землю. Почуття страху боролося з почуттям захвату від несамовитого гону, яке повністю охопило його. Стежина вирівнялася, і за півсотні метрів попереду він побачив Медузу й Ізабель. На якусь мить той образ зупинився, мов стоп-кадр, наче кінь з вершницею завмерли у польоті над землею. А потім Медуза продовжила свій галоп. Минула ще одна секунда, і тільки тоді Харрі збагнув.

То була дорогоцінна секунда.

У поліцейській школі він читав наукові звіти, які свідчили, що під час катастроф мозок людини намагається обробити величезний обсяг інформації за кілька секунд. У декотрих працівників поліції це спричинялося до паралічу і нездатності до дії; у других викликало таке відчуття, наче час починав рухатися уповільнено, що життя наче проходить перед ними, і вони отримують змогу здійснити вражаючу кількість спостережень ситуації та її оцінок. Тому коли на швидкості майже сімдесят кілометрів на годину вони проскочили двадцять метрів, до розщелини, через яку щойно перестрибнула Медуза, залишалося ще тридцять метрів та дев’яносто секунд.

Здалеку неможливо було побачити, наскільки широкою була та розщелина.

Медуза була тренованим дорослим і добре дресированим конем з досвідченою вершницею на спині, а Бальдер був молодший, менший і на своїй спині ніс новачка вагою близько дев’яноста кілограмів.

Бальдер був стадною твариною, і Ізабель Скоєн добре це знала.

Зупинятися було надто пізно.

Харрі послабив руки на віжках і глибше увігнав п’яти в боки Бальдера. Відчув його останній ривок. А потім усе завмерло. Барабанний дріб вмить ущух. Вони летіли. Далеко внизу він побачив вершечок дерева і рівчак. А потім Харрі відчув, як його кинуло вперед, і він вдарився головою об шию коня. Вони впали.

23

Ти теж був крадієм, татку? Бо я завжди знав, що стану мільйонером. Мій девіз був такий: красти лише тоді, коли воно того варте, тому я виявляв терплячість і чекав. І знову чекав. Чекав так довго, що коли нарешті випала нагода, я подумав, що я її, чорт забирай, заслужив.

План був геніально простий. Поки банда байкерів Одіна зустрічатиметься з дідом у «МакДональдсі», ми з Олегом поцупимо частину їхньої партії героїну в Альнабрю. По-перше, у приміщенні клубу не буде нікого, бо всіх своїх бойовиків Одін візьме з собою. По-друге, Одін ніколи не дізнається про те, що його обікрали, бо в «МакДональдсі» його заарештують. Коли він сидітиме на лаві підсудних, то матиме ще подякувати мені й Олегу за те, що ми зменшили число кілограмів, яке лягаві конфіскують під час облави. Єдиною проблемою будуть поліцаї та старий. Якщо поліцаї здогадаються, що хтось випередив їх на крок і прорідив заначку, і про це дізнається старий, то нам гаплик. Ця проблема розв’язувалася сама собою так, як мене навчав старий: рокіровка і формування стратегічних альянсів. Я пішов прямо до багатоквартирного будинку в Манглеруді і цього разу застав Трульса Бернтсена вдома.

Коли я йому пояснював, він скептично поглядав на мене, але мене це не дуже хвилювало. Бо я побачив дещо