Читати книгу - "Матір, Кайла Броді-Тернер"

Я підняла на неї очі, і вона змінилася в обличчі.

– Я його вб'ю.– підсумувала Ві.

– Кого? – запитав Монті.

Я перевела на нього погляд і міцно обійняла.

– А після кого вона може бути такою вбитою, Монті? – запитала Ві.

– Джейден.– сказав він, простягнувши до мене руки.– Він не гідний тебе, Джекі. Не бери в голову, чуєш?

– Я так рада, що ти тут.– прокряхтіла я.

– Тобі краще поки відновити голос. Вікі, ходімо, приготуємо Джекі какао.

Ві, підскакуючи, немов козеня, пострибала на кухню, а він пішов за нею. Він завжди звав її Вікі, коли їй було років десять, вона дуже любила ім'я Вікі й усюди підписувала себе Вікі Прайс, так тягнулося років до чотирнадцяти, Монті був вірним нашим фантазіям, він завжди підтримував наші мрії, плани. Він ніколи не ставився до нас поблажливо, як до дітей, навпаки, нам завжди здавалося, що він єдиний вірить нам і в нас. А тому й звав її так, як вона себе зарекомендувала вже давно. Ві з'являлася в мене кожні три дні, за місяць нашого возз'єднання я навіть залишала її з Оллі та Джинні, щоправда, на півгодини, але все ж таки, вони не спалили будинок. Метт влаштовував мені баттли, він приходив рази три на тиждень, і ми співали з ним у домашньому кінотеатрі в караоке–мікрофони. Брендон їде на три місяці в ЛА і забирає Монті з собою, йому корисно кістки погріти, я чекаю від нього фотозвіту, хоча йому не дуже подобається користуватися смартфоном, перші дні три свого навчання він надсилав мені безглузді повідомлення, що складалися з повторення однієї затиснутої літери. Джинні ставала дуже цікавою, Оллі самостійним. Ми іноді влаштовували опівнічні посиденьки з Ві, це дуже подобалося Метту, який часто не спав, моїм дітям (які обожнювали, коли їхні родичі не примушували лягати спати), і не особливо подобалося Крісу, який чекав на мене в спальні та засинав за годину очікування, або йшов на кухню тріскати пластівці у своїх картатих фланелевих штанях.

– Я завжди хотіла бути схожою на тебе. – сказала Ві, коли ми сиділи у вітальні біля каміна, поїдаючи крекери з шоколадною крихтою.– Але мені вічно чогось не вистачало.

– Дурна ти макітра, скільки разів я тобі казала, ти маєш бути схожа на себе, а намагатися стати кимось неможливо завжди. Не тому, що ти гірша, тому, що це не ти.

– Мені хотілося, щоб ти пишалася мною.

– Але ти нічого для цього не зробила, Ві. Я була б щаслива пишатися тобою. Але не виходило.

Вона кивнула.

– Я б хотіла зробити щось.

– Я ціную це. Роби, і я розщедрюся на найбільшу похвалу, яку можу тобі дати.

– Коли ви одружитеся? – запитала Ві, дивлячись на мою каблучку.

Я скривилася.

– Не починай.

– Ну, скажи, коли.– просила вона.

– Я навмисне не скажу, щоб ти не прийшла.

– А я тут жити почну, і ти не відкрутишся.

– Як же твій ось той?

–Мій чоловік? – почала підбивати Ві, знаючи, що я це ненавиджу.

– Угу.– бурмотіла я.

– У сенсі Трент – мій чоловік.– ще сильніше підбивала вона, ні, ну я точно їй зараз вріжу.

– Угу! – переконливіше відповіла я.

– Ну... він буде не проти.– вона опустила очі, смикаючи таку банальну обручку, яка була на неї завелика.

– У вас усе нормально? – знехотя запитала я.

– Так. Він піклується про мене, просто...

–Що? Задивляється на інших?

– Ні... швидше я.

Я розсміялася, а потім згадала, що діти сплять.

– Серйозно? Ти? З такою любов'ю?

– Та, блін, я не знаю... це нормально?

– Ласкаво просимо у світ реалістичних типових жінок, дорогенька, давно пора збити пелену з очей.

– Ні, я маю на увазі... він мені потрібен, я кохаюйого просто...

– Послухай, ти дорослішаєш, як тільки зі стадії: "мені не потрібен красень, у мене вже один є", ти переходиш до: "він найкращий чоловік мого життя, але йому не завадить змінити стрижку або прибрати пузо". Зрозумій, ідеальних не буває, і якщо людина прям ось ідеальна для тебе, ти або її зовсім не знаєш, або у тебе рожеві окуляри на пів пики. Тому все нормально.

– Це не зрада?

– Ти ж їх не затискаєш по кутах?

– Ні. Просто... поглядаю на деяких, просто дивлюся, не чіпаю, не розмовляю...

– Ну й заспокойся. Ось тобі й ґрунт для рольових ігор.

– Щось не помічав, щоб ти їх любила... – вліз Кріс із зубною щіткою в руках.

– Любий, тебе кудись несло? – запитала я. – Ну так нехай несе далі, це дівоча розмова. Захочу дізнатися думку кучерявого зеленоокого чоловіка топлес зі смаком м'ятної зубної пасти – я тобі зателефоную.

Він переконливо глянув на мене, я чмокнула повітря і повернулася до розмови. Кріс побіг у ванну, а Ві посунулася до мене.