Читати книгу - "Інтригуюче кохання, Лана Рей"

64 Аманда

Всі дні перед змаганнями я страшенно нервувала. Я не боялась програти. Сама поразка мене зовсім не лякала.

Я боялась того, що не зможу виправдати тих надій і сподівань, що на мене поклали викладачі та ректор нашої академії.

Крім того, я дуже не хотіла осоромитись на очах у тисяч глядачів, що прийдуть спостерігати за турніром.

Коли я дізналась, що професор Корвін разом з іншими викладачами планують добряче заробити, зробивши на мене ставки, то стало ще гірше. Дуже вже не хотілось їх усіх підвести.

Коли ми всі разом з викладачами приїхали на арену, моє хвилювання сягнуло піку. Щойно я побачила, скільки глядачів знаходилось на трибунах, у мене почали трястись не лише руки, а й ноги.

Я забувала про власний страх лише тоді, коли спостерігала за поєдинками своїх однокурсників. Хлопці чудово себе проявили і я була дуже за них рада.

Особливо сильно моє бідолашне серце калатало, коли на арену вийшов Крістіан Дрейк. Побачивши його, дівчата на трибунах почали верещати наче навіжені.

Крістіан Дрейк виглядав, як справжній бог війни. Високий, широкоплечий і мужній красень. Ну, яка тут дівчина встоїть?

Я із завмиранням серця спостерігала за його поєдинком. Кожен рух Дрейка був правильним, кожна його атака - ідеально розрахована.

Саме таким і має бути бойовий маг. Сладалося враження, що цей хлопець народився спеціально для того, щоб стати воїном.

Крістіан Дрейк у цьому бою виглядав так неймовірно, що у мене аж дух перехопило.

Треба негайно заспокоїтись. Амандо, візьми себе в руки і збирися з думками. Викинь всі дурниці з голови. 

Скоро настане  моя черга вийти на арену і показати все, на що я здатна.

  Я кілька разів глибоко вдихнула і видихнула. Раніше це завжди допомагало мені заспокоїтись. Сподіваюсь, що і цього разу мій метод не підведе.

Мій дід завжди казав, що перед боєм треба довіритись власній магії і вона допоможе.

Сконцентрувавшись, я відчула свій магічний резерв. Він був переповнений і це мене відразу заспокоїло. 

Щойно назвали моє ім'я, я поспішила на арену. Деякі глядачі на трибунах почали свистіти, бо їх зовсім не вразив мій зовнішній вигляд.

Така їхня реакція викликала у мене лише посмішку.  Темна магія огорнула моє тіло. В цей момент я остаточно заспокоїлась і опанувала власні емоції.

На трибунах запанувала тиша. Ніхто не очікував побачити ще одного темного мага від нашої військової академії.

Кожною клітиночкою свого тіла я відчувала магію. Вона ніби розбудила в мені непереборне  бажання битись і руйнувати. 

З кожною хвилиною мені все важче було стримуватись, бо моє тіло вимагало дій, а магія - свободи.

Від страху і хвилювань не лишилось і сліду. Я з нетерпінням чекала моменту, коли зможу накинутись на свого супротивника і вирвати у нього свою перемогу.

Я ні за що не стану єдиною із своїх однокурсників, хто програє.

Моїм супротивником виявився маг блискавки. Я помітила те, як зверхньо він дивився на мене і посміхнулась.

Наївний бовдур. Він думає, що перемога вже у нього в кишені.

Я не боялась його блискавок, бо неодноразово тренувалась з Крістіаном Дрейком. І хоча хлопець завжди стримувався, щоб не зашкодити мені, я все одно відчувала на собі його страшну міць.

Мій супротивник милостиво дозволив мені атакувати першою і жорстоко за це поплатився, бо моя чорна лоза миттєво захопила його.

Маг блискавки шоковано витріщався на чорні, міцні пагони і не розумів, де вони взялись. Він намагався звільнитись за допомогою своєї магії, але моя лоза не боялась блискавок. 

Я створила магічну броню довкола свого тіла і кинулась в атаку.

Цього разу я вирішила використати ту техніку, що освоїла зовсім недавно. 

Я з усієї сили била  противника власною сирою магією. Бажання швидше перемогти так мене захопило, що я не відразу почула, як суддя  наказує мені зупинитись.

Виявилось, що він вже встиг зрозуміти, що у мого противника більше немає жодних шансів на перемогу і вирішив зупинити бій аби дарма його не травмувати.

Щойно оголосили мою перемогу, я видихнула з полегшенням. Я перемогла на очах у тисяч глядачів і це було чудово.

Я не осоромилась і не підвела академію і викладачів, що повірили в мене. На радощах, я поспішила залишити арену, щоб побачитись зі своїми друзями.

Я вже майже дісталась до виходу, коли відчула жахливий біль у спині. В очах потемніло і я повалилась на землю.

     

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍