Читати книгу - "Готель"

її звечора в своєму кабінеті, а кур’єр приніс із ранковими паперами. Отже, старший детектив облагодив усе так, щоб йому не могли перешкодити зробити задумане. Пітер читав:

«Містеру П. Макдермоту.

З приводу: відпустки.

ЗАЯВА

Я, підписаний нижче, доповідаю, що беру відпустку на чотири дні (з семи, що мені належать). Причина особиста й нагальна.

Заст. ст. детектива У. Фінеген дістав усі інструкції щодо заходів, пов’язаних з крадіжкою. Він у курсі і всіх інших справ.

Підписаний нижче повернеться до виконання своїх обов’язків наступного понеділка.

З повагою Т. І. Огілві, старший детектив готелю».

Пітер з обуренням згадав: не далі як учора Огілві сам висловив припущення, що в «Сейнт-Грегорі» діє професіональний злодій. Під час тієї розмови Пітер запропонував детективу на кілька днів оселитися в готелі, але гладун рішуче відмовився. Отож уже тоді Огілві готувався до від’їзду. Чому ж він нічого не сказав про свій намір? Певно, знав, що Пітер категорично заперечуватиме, й хотів уникнути зайвих розмов і можливої затримки.

В заяві було сказано: «Причина особиста й нагальна». Що ж, розмірковував Пітер, це, мабуть, правда. Бо хоч як поблажливо ставиться до Огілві хазяїн, старший детектив мусить розуміти, що самовільний від’їзд у такий час може потягти за собою серйозні неприємності.

І все-таки — що то за «особиста причина», про яку він пише? Видно, якась темна справа, бо інакше він одверто про все розповів би, добре знаючи, що адміністрація завжди йде назустріч службовцеві, якого спіткало лихо.

Отже, діло ясне, що діло темне.

За інших обставин Пітер не доскіпувався б — кому, зрештою, охота перетрушувати чуже брудне шмаття? — але в даному разі вчинок Огілві ставив під загрозу нормальне функціонування готелю, і заступник головного адміністратора просто зобов’язаний був провести дізнання.

Він натиснув на кнопку, і коли Флора ввійшла, простяг їй заяву.

Вона співчутливо похитала головою.

— Я читала. І уявляла собі, як ви розсердитеся.

— Будь ласка, спробуйте з’ясувати, куди він подівся, — сказав Пітер. — Подзвоніть йому додому, потім обдзвоніть усі місця, де він буває. Розпитуйте, чи бачили його сьогодні й чи не повинен він прийти. Всім, хто зніматиме трубку, кажіть, що його негайно викликають до готелю. Якщо ви натрапите на самого Огілві, переключіть його на мій апарат.

Флора занотувала наказ у своєму записнику.

— І ще одне — зв’яжіться з гаражем. Я сьогодні вночі проходив повз готель і випадково помітив, як наш приятель виїздив звідти — на «ягуарі». Це було о першій ночі. Може, він сказав комусь, куди іде.

Коли Флора вийшла, він викликав заступника старшого детектива Фінегена, худого, похмурого мовчуна, який, перш ніж відповідати на нетерплячі Пітерові запитання, подовгу зважував і обмірковував кожне своє слово.

Ні, він не знав, куди подівся містер Огілві. Про те, що начальник кудись їде, він почув тільки вчора ввечері: Огілві викликав його й на кілька днів передав повноваження. Так, цілу ніч детективи патрулювали на поверхах, але нічого підозрілого не помітили. Ніяких скарг на непроханих гостей також не надходило. Міське поліційне управління поки що мовчить. Так, Фінеген весь час підтримуватиме контакт з поліцією, як радить містер Макдермот. Авжеж, якщо Фінеген одержить якусь звістку від Огілві, він негайно повідомить про це містера Макдермота.

Нарешті Пітер відпустив Фінегена. Він усе ще не міг заспокоїтися й подумки лаяв Огілві, коли Флора оголосила по селектору:

— З вами хоче говорити міс Марша Прейскотт. Вона на другій лінії.

— Скажіть їй, що я зайнятий і подзвоню пізніше сам. А втім, ні, стривайте. Я поговорю з нею.

Він зняв трубку, і Маршин голос весело промовив:

— А я все чула!

Пітер з досадою подумав: «Флора знов увімкнула селектор, забувши вимкнути телефон!» Уголос він сказав:

— Пробачте. Після казкового вечора ранок випав препаскудний.

— Для готельних адміністраторів, мабуть, перше правило — ранок від вечора мудріший.

— Для деяких, може, й перше. Але не для мене.

Він відчув, що вона вагається. Потім, нарешті, запитала:

— А вечір справді був казковий?

— Від початку до кінця.

— Чудово! Тоді я готова виконати свою обіцянку.

— Ви начебто вже виконали її.

— Ні, — сказала Марша. — Я пообіцяла дати вам кілька уроків з історії Нового Орлеана. Ми можемо почати сьогодні.

Він хотів відмовитися, послатись на те, що не може залишити готель, але раптом подумав: а чому б, власне, не поїхати? Він нечасто користувався своїм правом на два вихідні на тиждень, а останнім часом, до того ж, мало не щодня працював понаднормово. Так, він з чистим сумлінням може дозволити собі зробити двогодинну перерву.

— Гаразд, — сказав він. — Подивлюсь, скільки століть можна пройти між другою і четвертою пополудні.

6

Двічі під час двадцятихвилинної ранкової молитви Кертіс О’Кіф ловив себе на тому, що думки його розповзаються. Це була знайома ознака нетерпіння, за яке він коротко вибачився перед господом: бити себе в груди за такий гріх не годилося, бо якщо в тебе непосидюща вдача, то це — від бога.

Йому, однак, відлягло від серця, коли він згадав, що сьогодні — останній день його перебування в Новому Орлеані. Ввечері він вилетить у Нью-Йорк, а завтра — в Італію, в Неаполь, де на нього й Додо вже чекають у готелі О’Кіфа. Скоріше б опинитися там, на новому місці і в звичній обстановці власного готелю! Кертіс О’Кіф не розумів, чому його критики вбачають щось погане в тому, що можна об’їхати всю земну кулю, зупиняючись у готелях О’Кіфа і не розстаючись із Сполученими Штатами Америки. Бо хоч як полюбляв він закордонні поїздки, вони не радували б його без звичних і знайомих речей: без американського антуражу, лише трошечки забарвленого місцевим колоритом, без американського комфорту, американської кухні і американського товариства. Все це можна було знайти в будь-якому О’Кіфовому закладі.

Якщо ж за тиждень йому так само кортітиме покинути Італію, як зараз Новий Орлеан, — теж не біда: відвідини верховним владикою володінь у Делі, Лісабоні, Аделаїді чи Копенгагені лише стимулюватимуть діяльність підданих — так само, як служителів церкви наснажує приїзд папи римського.

Згодом він, певна річ, повернеться до Нового Орлеана — через місяць-два, коли «Сейнт-Грегорі» — на той час «Сейнт Грегорі» О’Кіфа, — буде перелицьовано відповідно до стандартів О’Кіфових закладів. Його приїзд на урочисту церемонію інавгурації буде обставлений з помпою: гримітимуть фанфари, батьки міста виголошуватимуть вітальні промови, преса, радіо й телебачення розпишуть усе, як сенсацію номер один. А він, як заведено, з’явиться в супроводі почту знаменитостей, серед яких будуть і голлівудські зірки — завжди охочі наїстися й напитися