Читати книгу - "Код да Вінчі"

В очах єпископа блиснув вогник, і він на мить зібрався з силами і глянув на Сайласа.

— Сину мій…

У Сайласа в душі кипів гнів.

— Отче, я знайду того, хто обдурив нас, і я вб’ю його.

Арінґароса похитав головою й сумно глянув на нього.

— Сайласе… якщо ти нічого не навчився від мене, прошу… запам’ятай це, — він узяв альбіноса за руку й міцно стиснув її: — Прощення — то найбільший Божий дар.

— Але, отче…

Арінґароса заплющив очі.

— Сайласе, ти повинен молитися.

Розділ 79

«Роберте, то ви зі мною чи проти мене?» Слова королівського історика озивалися луною в голові Ленґдона.

Тут не могло бути однозначної відповіді, Лнгдон знав це. Сказати «так» означало зрадити Софі. А скажеш «ні» — то в Тібінґа не буде іншого вибору, як підстрелити їх обох.

Ленґдон вирішив балансувати десь посередині між «так» і «ні».

Тиша.

Дивлячись на криптекс, який він тримав у своїх руках, Ленґдон вирішив потроху віддалитися. Не піднімаючи очей, він відступив назад, углибину величезної порожньої зали. На нейтральну територію. Він сподівався, що його зосередження на криптексі означатиме для Тібінґа, ніби співпраця можлива, а його мовчання буде знаком для Софі, що він не покинув її.

Замислитись, подумати — саме цього Тібінґ хотів від нього. «Саме тому він і дав мені криптекс. Щоб я відчув важливість свого рішення. Якщо я дістануся до мапи, Тібінґ буде торгуватися», — сказав він собі, повільно рушивши залою і згадуючи численні астрономічні образи з могили Ньютона.

Шукайте кулю: місце їй у нього на могилі.

У лоні сім’я в ній лежить, в її рожевім тілі.

Він повільно рушив до високих вікон, шукаючи якусь підказку в малюнках вітражів. Але нічого не знаходив.

«Постав себе на місце Соньєра». Він думав і дивився у вікно, яке виходило у Коледж-Гарден. Яка куля, на думку Соньєра, мала б бути на могилі Ньютона? Соньєр не був людиною науки. Його захоплення — гуманітарна сфера: мистецтво, історія. «Священне жіноче… чаша… Троянда, Роза… зневажена Марія Магдалина… занепад богинь… Святий Грааль… У лоні сім’я в ній лежить…»

Легенда нерідко зображала Грааль як жорстоку коханку, яка танцює десь у тіні, невидима, і шепоче тобі на вухо, спокушаючи зробити ще один крок, а потім сама зникає в імлі. Дивлячись на те, як ворушаться дерева Коледж-Гарден, Ленґдон відчув грайливу присутність Грааля. Усюди були його знаки. Ніби насміхаючись, визирало з туману гілля найстарішої в Британії яблуні, пишно вкритої квітками з п’яти пелюсток, які випромінювали тепло планети Венери. Зараз богиня була садом. Вона танцювала під дощем, співала старовинних пісень, визираючи з-за гілля, вкритого пуп’янками, ніби щоб нагадати Ленґдону, що плід знання для нього недосяжний.

А в протилежному кінці зали сер Лью Тібінґ упевнено дивився, як Ленґдон, наче зачаклований, визирав з вікна.

«Усе саме так, як я сподівався, — думав Тібінґ. — Він погодиться». Він тепер підозрював, що Ленґдон уже міг знайти ключ до таємниці Грааля: не випадково Тібінґ ввів у дію свій план саме тої ночі, коли Ленґдон був у Парижі і в нього була домовленість про зустріч із Жаком Соньєром. Тібінґ, підслуховуючи куратора, був певен, що його велике бажання зустрітися з Ленґдоном віч-на-віч було продиктовано одним: Ленґдон наштовхнувся на щось таке, оприлюднення чого Соньєр міг боятися.

Тібінґ згадав, як легко йому все вдалося. «Я володію достовірною інформацією про найглибші страхи Соньєра». Вчора в обід Сайлас зателефонував куратору, прикинувшись переляканим священиком, якій щойно почув моторошне зізнання від члена своєї парафії. Звичайно ж, він має зберігати таємницю сповіді, то святий обов’язок. Але в цьому випадку…

— Мсьє Соньєр, перепрошую, але я маю поговорити з вами. Я щойно висповідав людину, яка зізналась, що вбила членів вашої родини.

Соньєр був вражений, проте обережний.

— Моя родина загинула в результаті нещасного випадку, — сказав він. — Висновок поліції однозначний.

— Так, автомобільна аварія, — закинув гачок Сайлас. — Чоловік, з яким я розмовляв, зізнався, що він влаштував так, щоб їхня машина впала в ріку.

Соньєр мовчав.

— Мсьє Соньєр, я б ніколи не зателефонував вам і не порушив таємниці сповіді, якби той чоловік не сказав таке, що змусило мене боятися за вас. Також той чоловік згадав вашу онуку Софі.

Згадка про Софі дала потрібний результат. Куратор піддався на провокацію. Він негайно призначив Сайласу зустріч у найбезпечнішому з відомих йому місць, а саме у своєму кабінеті в Луврі. Потім зателефонував Софі, щоб попередити, що їй загрожує небезпека. І вмить забув про домовленість із Ленґдоном.

— Він не відкриє його для вас, — сказала Софі, холодно дивлячись на сера Лью, — навіть якщо зможе.

Цієї самої миті Ленґдон обернувся від вікна.

— Могила, — сказав він, раптом обернувшись до них. — Я знаю, де шукати на могилі Ньютона. Так, гадаю, я можу знайти пароль.

У Тібінґа підскочило серце.

— Де, Роберте, скажіть мені!

— Роберте, ні! Ви ж не збираєтесь допомагати йому, правда? — нажахано крикнула Софі.

Ленґдон пішов до нього рішучими кроками, тримаючи криптекс перед собою.

— Ні, — твердо сказав він, дивлячись на Лью, — не скажу, доки не дасте можливість їй піти.

Тібінґ спохмурнів.

— Ми так близько до мети, Роберте. Не бавтеся зі мною в ці ігри!

— Ніяких ігор, — відповів Ленґдон, — відпустіть її. А тоді я відведу вас до могили Ньютона і ми разом відкриємо криптекс.

— Я нікуди не піду, — сказала Софі, і її очі звузились від гніву. — Цей криптекс передав мені дідусь. Не вам його відкривати.

Ленґдон крутився на місці, здаючись наляканим.

— Софі, прошу вас! Ви в небезпеці. Я намагаюся допомогти вам.

— Як саме? Відкривши таємницю, захищаючи яку мій дідусь помер? Він довіряв вам, Роберте. Я довіряла вам!

— Софі, — благав Ленґдон, — прошу… ви маєте піти!

Софі похитала головою.

— Тільки якщо ви віддасте мені криптекс або розіб’єте його об підлогу.

— Що? — Ленґдон важко дихав.

— Роберте, мій дід скоріше б погодився, щоб цю таємницю було втрачено навіки, ніж побачити її в руках свого вбивці. — Софі глянула Тібінґу у вічі: — Стріляйте в мене, якщо вам треба. Я не віддам спадок мого діда.

— Дуже добре, — Тібінґ підняв револьвер.

— Ні! — вигукнув Ленґдон, піднімаючи руку й тримаючи криптекс над кам’яною підлогою. — Якщо ви так вчините, я розіб’ю це.

Тібінґ розсміявся.

— Такий блеф працює для Ремі. А не для мене. Я знаю, що ви цього не зробите.

— Ви певні?

— А ви, Роберте, — вів далі Тібінґ, — знаєте, де саме шукати на могилі?

— Знаю.

Нерішучість в очах Ленґдона