Читати книгу - "Нафта"

У відтинку існування між тим, як приходять зміни (у нашому випадку це зникнення Карла), і дійсно їхнім впливом на життя того, у чиє життя вони прийшли, є певна мить інерції, коли все знову відбувається так, ніби нічого не сталося, й голова працює як слід.

Немає нічого більш невинного, ніж запрошення на вечерю; навіть у хвилину, коли ця вечеря починає здаватися сповненою вини, удавану невинність можна легко й цілком справедливо розтягти до безкінечності. Тим паче, що на цій вечері нічого не скажуть, нічого не запропонують, не дадуть ніякої відповіді й ні на що не натякнуть: вечеря лишиться лише вечерею, і квит.

Я лише можу зауважити, що перш ніж віддати хоч дещицю влади у руки безпосередньо фашистів (які безсоромно вже такими називаються), найбільш клерикальна частина християнських демократів, скажімо, Андреотті, — звісно, все трішки обміркувала; і не стільки через докори сумління чи фізичну відразу, яку може викликати фашист (котрому, певна річ, замало двох десятиліть, щоб відмити свої руки від крові), а через звичайну непевність, яку може відчувати навіть найобізнаніша і найметкіша людина, передбачаючи майбутнє; у майбутнього є історія, а історія — це безладність: хоч думка про це видається дурницею, та у недалекому майбутньому завжди може трапитися щось непередбачуване, що позбавить фашистів успіху, який їм передрікають і на який ці нахаби сподіваються.

Врешті-решт, краще підштовхнути до правих уже перевірену людину, яка в будь-якому випадку влаштує лівих, аніж поставити на її місце людину непохитно правих поглядів, яку запропонував (а радше нав’язав) Альміранте.

Отож повечеряли (це сталося за багато місяців до того, як Карло муситиме скоїти «велике зречення»). Зрештою, як ми всі знаємо, Карло не вперше намагалися підкупити. Більше того, він уже був підкуплений. Але не про людські очі. А от на цій вечері ніяк не можна було уникнути певної прилюдності підкупу. Навіть попри те, що це була лише вечеря, та й по всьому.

Це була лише вечеря, та й по всьому. Більш онтологічної вечері за цю ніколи не траплялося. Їли мамалигу із печенею, трохи схожу на альпійську, запивали чудовим трентинським вином, бо депутат, у якого відбувалася вечеря, був родом саме звідти; а серед гостей, окрім Карло, було двоє римлян та четверо з півдня (один з них сицилієць). xxx. xxx.

Таким чином було втілено в життя перехід Карло в табір правих. Прилюдно він ніколи не казав про це, не визнавав цього й на це не зважав; він казав, визнавав і зважав на це далеко від чужих очей: але вважаючи це кроком лише миттєвим, дипломатичним, тактичним, макіавеллівським.

Та все-таки в глибині його душі, і не так уже й глибоко, лишався той невимовний поклик, що поєднував його свідомість із косяком свідомостей інших.

Нотатка 64bis

ЩО ТРАПИЛОСЬ ПІД ЧАС ВЕЧЕРІ

(З «Проекту»)

Я зробив невпевнену спробу «описати» вечерю християнських демократів правих поглядів (чи радше схильних до всіх) та неонацистів, змовчавши про гостей, про яких як завжди не надто годиться говорити й чия присутність приховує таємничий натяк, про депутатів із сицилійської мафії.

В описі вечері є кілька сором’язливих натяків (певної страви, марки вина). Мінімум, що потрібен для роману, аби він не видавався зовсім нереалістичним. Насправді я анітрохи не знаюся на таких вечерях, і мої натяки — це лише припущення. Інші могли б написати «уривок» про так звану «вечерю» краще за мене, перелічивши не лише наїдки та вина, але й вбрання, яке було на запрошених, а також докладно розказати про їхню зовнішність та суспільне становище (про краватки, персні тощо); й навіть спромоглися б написати короткий екскурс у їхні кар’єри (зрештою, я сам цього не уникну в романі пізніше). Я не кажу, що всі ці особливості, чи радше «дрібнички», є непотрібними або є лише естетичними. Аж ніяк. Більше того, я волів би мати змогу їх описати, аби створити ілюзію правди замість правди умоглядної (яка б збагатила її). Але я на таке не спроможний, бо мені гидко не лише бути присутнім на таких вечерях, але й питати когось, які вони. Іншими словами, вчиняти так, як вчиняє письменник, яким я прагну бути. Та найбільше мене цікавить одна суттєва річ, і я хотів би обмежитися тільки тим, що лише коротко означу її. І саме через ощадливість мистецтва.

Що ж трапилось на вечері, яка відбувалася безмаль за місяць до виборів 7 травня 1972 року?

Перш за все, як читач уже зрозумів, а тому у мене немає жодної потреби вдаватися у надто детальніa[160] уточнення (які, втім, щойно їх прояснили, пояснили й спростували, врешті-решт стають фальшивими), стався підкуп, хай навіть внутрішній і невизнаний, або ж його визнали, виправдавши всіма старими-добрими виправданнями, якими послуговуються, аби наглухо заглушити сумління.

Але суть не в цьому, принаймні стосовно подій, які відбуваються в цій історії. Сутність в іншому. Поза тим, йшлося про суто «чоловічу» вечерю, себто вечерю, де були присутні лише особи чоловічої статі.

Гадаю, це є проявом найістотнішої ознаки звичаю первинного підкупу по-південному (по-сицилійському) за структурою та виглядом, який перенесено у бюрократичну столицю завдяки роздаванню посад за політичні послуги.

Через те, що не було жінок, не було неоднозначності. Навіть не було господині, хоч би провінціалки чи невиразно оберненої на римлянку, яка б стала таємничою виразницею його ідей й надала б невисловленим домовленостям певної вишуканості, якої вони чудово набувають завдяки натренованому лицемірству.

Де там, ніякої огрядної провінційної дами, яка побралася з депутатом з Тренто ще в роки його молодості, коли від нього ще тхнуло ризницею, а то й семінарією, але він вже тоді був сповненим тієї звірячої енергії, яка є рушійною у блискучих політичних кар’єрах; провінціалки, що вже перетворилася на приземкувату бабу, яка тепер не рівня своєму чоловікові, але яка теж сидить там поруч з ним, як еринія[161], що всміхається, як католички з Венето; навіть не було дружини шляхетнішого роду, трішки інтелігентної, яку чоловік взяв за дружину ще перед початком кар’єри. Жодних дружин.

До всього, за столом прислужував офіціант, теж виходець з альпійських гірських хребтів, котрий, мабуть, колись був карабінером, досі мав чорні вуса й чоло, як у травоїдної тварини.

І трентійці, й сицилійці почувалися в атмосфері чоловічої змови ніби у своїй тарілці; й лише Карло довелося зробити над собою досить болісне зусилля (востаннє чоловік відчував щось таке задовго до появи Карла), аби триматися на висоті за таких обставин.

Присутність жінки чи навіть кількох жінок заспокоювала його