Читати книгу - "Коханець леді Чатерлей"

class="p1">Запала мовчанка. Картонка в каміні згоріла на сірий попіл.

— Отже, коли у вас з'явилася жінка, яка вас хотіла, — сказала Коні, — ви не витримали цього добра.

— Еге ж! Ніби так! Однак навіть тоді вона була кращою за тих «ні-ні-ні» першого кохання юності і тієї другої, отруйної лілеї, та інших.

— А що інші? — сказала Коні.

— Інші? Інших немає. Та, на мій досвід, жінки загалом такі: більшість з них хочуть чоловіка, але не хочуть сексу, та примиряються з ним, як з необхідністю. Найстаромодніші з них просто лежать, як дошки, і дають, тобі волю. Потім кажуть, ніби люблять тебе. Та саме воно для них ніщо, щось відразливе. Більшості чоловіків це подобається. Я таке ненавиджу. А от облесні жінки прикидаються, що вони не такі. Вони прикидаються пристрасними і чутливими до насолоди. Та все це небилиці. Вони роблять вигляд. Далі йдуть такі, котрі люблять усе, всякі обійми, й пестощі, і пози, усі, крім природної. Вони завжди примушують тебе кінчати не в ту мить, коли треба. Далі йдуть тверді, яких дідька лисого примусиш закінчити, це — такі, як моя жінка. Ці хочуть грати активну роль. Далі є просто мертві всередині, просто мертві, і про це знають. Далі йдуть такі, що викидають тебе раніше, ніж ти справді «дійдеш», а потім корчаться, аж доки знов настромлюються на тебе. Останні найчастіше лесбіянки. Вражає, як схильні до лесбіянства жінки, свідомо чи несвідомо. Мені здається, майже всі вони лесбіянки.

— І вам це не подобається? — запитала Коні.

— Повбивав би їх. Коли я з жінкою, яка насправді лесбіянка, я мало не вию в душі, так і хочеться її вбити.

— І що ви робите?

— Просто тікаю якомога скоріше.

— І ви думаєте, лесбіянки гірші за гомосексуалістів?

— Так! Тому що натерпівся від них більше. Загалом, я не маю уявлення. Коли я заводжуся з лесбіянкою, знає вона про те, що вона лесбіянка, чи ні, у мене очі наливаються кров'ю. Ні, ні! Та я більше не хотів нічого мати з жодною жінкою. Я хотів залишитися сам, зберегти свою самотність і свою гідність. Він зблід і насупив брови.

— І ви шкодували, коли з'явилась я? — запитала вона.

— Шкодував і радів.

— А тепер?

— Я шкодую через зовнішні обставини — усі ці ускладнення, бруд, звинувачення, які прийдуть рано чи пізно. Тоді в мене холоне кров і мені стає погано. Але коли кров кипить, я радий. Я навіть тріумфую. Я справді почав впадати у відчай. Я думав, більше не залишилося справжнього сексу, нема вже жінки, яка б могла природно «дійти» разом з мужчиною, за винятком чорних жінок, але ж ми білі чоловіки, а вони якісь, наче болото.

— А тепер ви радієте мною? — запитала вона.

— Так. Коли можу забутися. Коли я не можу забутися, мені хочеться залізти під стіл і померти.

— Чому під стіл?

— Чому? — він розсміявся. — Мабуть, щоб сховатися. Як дитина!

— Здається, у вас таки жахливий досвід під спілкування з жінками, — сказала вона.

— Розумієте, я не можу себе обдурювати. А саме це робить більшість чоловіків. Вони прикидаються і приймають брехню. Я ніколи не міг себе обдурювати. Я знав, чого потребую від жінки, і ніколи не міг говорити, ніби одержав це, коли не одержав.

— А тепер ви це одержали?

— Наче так.

— Чому ж ви такі бліді й похмурі?

— Переситився спогадами і ще, мабуть, боюся себе.

Вона сиділа мовчки. Було пізно.

— І ви думаєте, це важливо — чоловік і жінка? — запитала вона.

— Для мене — так. Для мене — це осердя життя — правильні стосунки з жінкою.

— А коли їх немає?

— Тоді доводиться обходитися без них.

Знову вона замислилася, потім запитала:

— І ви думаєте, що завжди мали рацію в стосунках з жінками?

— Господи, ні! Я дозволив своїй жінці стати такою, якою вона стала, здебільшого це моя вина. Я зіпсував її. І я дуже недовірливий. Вам варто мати це на увазі. Мені багато треба, щоб повірити комусь нутром. Отже, мабуть, я теж шахрай, я не довіряю. А в ніжності не можна помилятися.

Вона поглянула на нього.

— Ви вірите своєму тілу, коли приливає кров? — сказала вона. — Тоді ж ви вірите, правда?

— Ні, на жаль! Звідси вся моя біда. І тому мій розум так тяжко сумнівається.

— Хай розум сумнівається. Яке це має значення?

Собака невдоволено позіхнула на підстилці. Вогонь згасав у купі попелу.

— Ми пара битих бійців, — сказала Коні.

— І ви також бита? — засміявся він. — Але ж ми знову вертаємося до баталії!

— Так! Справді мені боязно.

— Еге ж!

Він підвівся і поклав її туфлі сушитися, тоді витер своє взуття і поставив коло вогню. Зранку він його змастить. Попіл картонки він відсунув якомога далі від вогню.

— Навіть згорівши, смердить, — сказав. Тоді приніс дров на ранок і поскладав їх біля каміна. Потім ненадовго вийшов з собакою.

Коли він повернувся назад, Коні сказала:

— Я також хочу вийти на хвилину.

Вона сама пішла в темряву. Над головою світили зірки. В нічному повітрі пахли квіти. І вона відчула, як її туфлі знову намокають. Та її тягнуло піти геть, просто геть від нього і будь-кого.

Було прохолодно. Вона здригнулася й вернулася в дім. Він сидів навпроти маленького вогню.

— Ух! Холодно! — вона зіщулилася.

Він підкинув дров у вогонь, тоді приніс іще, аж доки весь камін затріщав від полум'я. Тріск і пульсація жовтого вогнища зробили їх щасливими, зігріли їм обличчя й душі.

— Не турбуйтеся! — сказала вона, взявши його руку, а він сидів мовчазний і далекий. — Кожен робить, що може.

— Еге ж! — він зітхнув, ледь усміхнувшися.

Вона посунулася до нього, просто в його обійми, а він так і сидів напроти вогню.

— Тепер забудь! — прошепотіла вона. — Забудь!

Він міцно пригорнув її у хвилях тепла від вогню. Сам вогонь був неначе забуття. І її м'яка, тепла, стигла вага! Повільно його кров піднялася, почала приливати, знову повертаючи силу й снагу.

— А може, жінки справді хотіли бути з тобою разом і любити тебе по-справжньому, може, вони просто не могли. Може, це зовсім не їхня вина, — сказала вона.

— Знаю. Думаєш, я не знаю, що я був гадюкою з перебитою спиною, по якій потопталися люди?

Раптом вона притислася до нього. Вона не хотіла починати все це спочатку. Але її змушувала якась упертість.

— Але ж тепер ти не такий, — сказала вона, — тепер ти не такий — ти не гадюка з переламаною спиною, по якій потопталися ногами.