Читати книжки он-лайн » Наука, Освіта 🧪📚🧑‍🔬 » Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу

Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

197
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66 67 ... 137
Перейти на сторінку:
світової війни. У травні 1945 року Німеччина зазнала поразки на всіх фронтах, вся територія була окупована союзницькими військами, і її капітуляція була беззастережною. Жоден німець не міг заперечити, що Друга світова війна в Європі розпочалася винятково з вини Гітлера. Німці з часом дізнавалися про ту безпрецедентну жорстокість, яку проявляла адміністрація концтаборів та німецькі війська на східному фронті. Німецькі цивільні також постраждали — особливо від бомбардувань Гамбурга, Дрездена та інших великих міст, під час наступу радянських військ та впродовж етнічної чистки, коли їх після закінчення війни виганяли з прадавніх територій поляки, чехи, росіяни. За різними оцінками, радянський наступ призвів до втечі понад 12 мільйонів біженців, з яких загинуло понад 2 мільйони, а близько мільйона німкень були зґвалтовані.

Страждання, пережиті німецькими цивільними, набули в повоєнній Німеччині певного розголосу. Але, на відміну від Першої світової, настрої самоспівчуття та жертовності не стали домінуючими після Другої світової війни. Частково це пояснювалося тим, що жахи, завдані німецьким цивільним поляками, росіянами та чехами, стали результатом жахіть, завданих німцями цим народам в недалекому минулому. Але нам не слід сприймати як належне те, що Німеччина відкинула роль жертви і взяла на себе відповідальність за Другу світову, бо такий підхід різко контрастує з роллю жертви, яку перебрали на себе німці після Першої світової та японці після Другої світової війни (розділ 8). Результатом такого зведення рахунків Німеччини з минулим стала нинішня вигода — надійніша безпека та кращі стосунки з колишніми ворогами порівняно з ситуацією, в якій опинилася Німеччина після Першої світової війни, а Японія — після Другої світової.

-

Розглянемо ще два пов'язані між собою приклади, коли Німеччина є екстремальним «випадком»: роль керівництва та здатність (або відсутність такої) до чесної самооцінки (чинник 7). Оскільки розташування Німеччини в центрі Європи хронічно загрожувало їй більшими проблемами та небезпеками у порівнянні з Британією та Сполученими Штатами, захищеними водними бар'єрами, то наслідки доброго чи поганого керівництва виявлялися в Німеччині більш виразно, ніж у зазначених країнах.

Серед лідерів, наслідки правління яких були негативними, Гітлер обіймає «почесне» перше місце у новітній світовій історії. Звісно, можна сперечатися, чи підштовхнула б Німеччину до війни навіть без Гітлера комбінація з надто жорсткого Версальського договору, краху німецької валюти в 1923 році та економічної депресії 1929 року з її масовим безробіттям. Можна також стверджувати, що Друга світова війна, розпочата Німеччиною без Гітлера, могла би протікати зовсім інакше. Його лихий розум, харизма, сміливість у міжнародній політиці та ненависть до євреїв не були притаманні багатьом німецьким лідерам-ревізіоністам тієї епохи. Попри початкові військові успіхи, нереалістична оцінка дійсності раз по раз штовхала Гітлера на конфронтацію зі своїми генералами й нав'язування їм власної волі, що зрештою призвело до поразки Німеччини. Серед його фатально нереалістичних рішень — оголошення війни Сполученим Штатам у грудні 1941 року, коли Німеччина уже перебувала в стані війни з Великою Британією та Радянським Союзом, а також ігнорування прохань його генералів дати наказ відступити німецьким військам, які потрапили в оточення під Сталінградом у 1942-1943 роках.

Друге місце після Гітлера в когорті поганого керівництва в німецькій історії посідає кайзер Вільгельм II, чиє 30-річне правління завершилося зреченням та поразкою Німеччини в Першій світовій війні. Знову ж таки можна сперечатися з приводу того, чи розпочалася б Перша світова без Вільгельма. Проте вона цілком імовірно могла б мати інший перебіг, бо Вільгельм, як і Гітлер, був по-своєму неординарним діячем. Хоча Вільгельм і мав значно менше влади, ніж Гітлер, він призначав і знімав німецьких канцлерів, мав довіру більшості німців і командував збройними силами Німеччини. Він не був лихим, але мав нестійку психіку і схильність до нереалістичних хибних рішень, а також часто виявляв нечувану безтактність, яка створювала Німеччині зайві проблеми. Серед його численних політичних кроків, які призвели до втягування Німеччини в Першу світову війну на невигідних умовах і її евентуальної поразки, була відмова від продовження угоди Бісмарка між Німеччиною та Росією, що зробило Німеччину вразливою до описаного вище кошмару, породженого її географічним положенням, а саме до війни на два фронти — проти Франції та проти Росії.

Прикладом вдалого правління і реалістичної оцінки можливостей Німеччини стала політика Віллі Брандта, чиє визнання Східної Німеччини та інших країн Східного блоку, угоди з Польщею та Радянським Союзом, а також визнання втрати Німеччиною своїх земель на схід від лінії Одер — Нейссе повернули навспак результати 20-літньої політики попередніх західнонімецьких урядів. Наступні канцлери Західної Німеччини продовжували політику Віллі Брандта, а тому можна дискутувати, чи до радикальних змін спричинилося саме його керівництво. Опозиційна партія ХДС продовжувала опонувати цій політиці кілька наступних років. Визнання Брандтом лінії по Одеру — Нейссе потребувало неабиякого реалізму та політичної мужності, яких бракувало його попередникам; а наступникам Брандта бракувало його харизми, завдяки якій його відвідини Варшавського гетто стали таким переконливим та незабутнім актом покаяння. Серед інших німецьких канцлерів після Другої світової війни своєю неординарністю й талановитістю також виділяються Конрад Аденауер, Гельмут Шмідт та Гельмут Коль. Загалом мене як американця вражає непозбутній здоровий глузд, притаманний усім німецьким канцлерам після Другої світової, тоді як у Сполучених Штатах цей період позначився кількома невдалими або нічим не примітними президентами.

Залишився ще один приклад вдалого німецького лідерства, яке радикально вплинуло на хід історії, — політика Отто фон Бісмарка, прем'єр-міністра Пруссії і тодішнього імперського канцлера Німеччини, який добився возз'єднання німецьких земель у 1871 році. На шляху до цього об'єднання стояли величезні перешкоди, а саме спротив дрібних німецьких князівств, протидія потужної сусідньої Австро-Угорської імперії та Франції, яку можна було усунути лише за допомогою війни; ще була віддалена потенційна загроза з боку Росії та Великої Британії, а також дражливе питання: як інкорпорувати в об'єднану Німеччину населення усіх її земель. Бісмарк був справжнім реалістом і цілком усвідомлював причини невдачі німецьких революцій 1848 року, добре знав про існування як внутрішньої, так і зовнішньої протидії німецькому об'єднанню, мав звичку діяти крок за кроком, починаючи з маленьких заходів і вдаючись до заходів потужніших лише тоді, коли маленькі не давали результату. Він був свідомий того, що здатність Пруссії ініціювати радикальні події обмежувалася геополітичними рамками, що його політика мала полягати у вичікуванні слушної нагоди, після появи якої слід було діяти швидко й рішуче. Жоден німецький політик його покоління не міг зрівнятися з ним у політичній вправності. Бісмарка часто критикували за те, що не зростив достойного наступника і не зміг усунути німецькі проблеми, які через 24 роки після завершення

1 ... 65 66 67 ... 137
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"