Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

його перебування на посаді канцлера спричинилися до Першої світової війни. Але мені видається несправедливим критикувати Бісмарка за помилки Вільгельма II і призначуваних ним міністрів та канцлерів. Бісмарка критикують також за начебто його войовничість, але навряд чи можна було б об'єднати Німеччину без тих трьох війн, які провів Бісмарк, причому три з них були вкрай нетривалими. (Для об'єднання Італії знадобилося чотири війни, але італійців чомусь ніхто не звинувачує у войовничості.) Добившись об'єднання Німеччини в 1871 році, після якого за її межами ще залишилися мільйони німецькомовних народів, Бісмарк виявив достатньо реалізму, аби зрозуміти, що він досяг максимуму можливого і що інші держави не терпітимуть подальшої німецької експансії.

-

Низку інших аспектів, що вписуються у структуру книги, спробую підсумувати більш стисло. Німеччина після Другої світової війни може слугувати прикладом вибіркових змін (чинник 3). З усіх розглянутих країн, Німеччина зазнала найбільших змін, які стосувалися її політичних кордонів. Вона докорінно переоцінила своє нацистське минуле. Вона здійснила кілька значущих соціальних змін, в першу чергу таких, що стосуються авторитаризму та статусу жінок. Однак багато засадничих цінностей традиційного німецького суспільства, таких, зокрема, як державна підтримка мистецтв, державне фінансування загальнонаціональної системи охорони здоров'я, пенсійне забезпечення, перевага спільних інтересів громади над правами індивіда, зазнали лише незначних змін. Кожного разу, коли я, американець, повертаюся до Німеччини, мене дивує, що навіть у невеличких німецьких містах є оперні зали, що мої німецькі друзі старшого віку можуть дозволити собі спокійне та стабільне життя після виходу на пенсію, що села й досі зберігають свій місцевий колорит (бо згідно з правилами забудови стиль даху кожного будинку має відповідати місцевому стилю).

У новітній німецькій історії підтримка з боку різних країн була вельми різною залежно від місця і часу (чинник 4). Після 1948 року американська допомога в рамках Плану Маршалла та її мудре використання керівництвом Західної Німеччини уможливили в ФРН так зване «економічне диво». З іншого боку, зворотний процес, тобто стягнення економічних репарацій, підірвав економіку Східної Німеччини після Другої світової та німецької Веймарської республіки після Першої світової війни.

Сильна національна ідентичність Німеччини допомогла їй пережити спустошення, окупацію та розчленування (чинник 6). (Поширена думка, що німці мають занадто сильну національну ідентичність.) Ця національна ідентичність та гордість ґрунтуються на всесвітньо відомій німецькій музиці, образотворчому мистецтві, літературі, філософії та точних науках; об'єднавчою ланкою є також німецька мова, впорядкована у здійсненому Мартіном Лютером перекладі Біблії; вона стала свого роду дахом, під яким співіснують місцеві діалекти німецької. У цьому контексті слід також назвати спогади про спільну історію, які і досі дають німцям змогу ідентифікувати себе єдиним народом попри століття політичної роздробленості.

Країна є зразком терплячості, породженої колишніми поразками та початковими невдачами (чинник 9), а також впевненості в собі, породженої колишніми успіхами (чинник 8). Вона оговталась і відбудувалася після поразок у двох світових війнах. Її успіхи, досягнуті завдяки терплячості, — це об'єднання попри вкрай несприятливі умови в 1871 році, возз'єднання (знову ж таки, в несприятливих умовах) 1990 року, а також повоєнне економічне диво.

Розвиток подій у повоєнній Німеччині супроводжувався як внутрішніми спонукальними чинниками, так і зовнішніми. Внутрішні чинники на кшталт студентських заворушень 1968 року підштовхували Німеччину до подолання власного нацистського минулого. А зовнішні чинники, як от відкриття Угорщиною свого кордону з Австрією в 1989 році та занепад Радянського Союзу, уможливили процес возз'єднання.

Щодо проблем, які стосуються загальнонаціональної кризи і не мають прямих паралелей із кризою особистісною, Німеччина є вельми виразним прикладом можливості примирення з колишніми супротивниками. Визнання і засудження Німеччиною свого нацистського минулого, продемонстровані Брандтом у Варшавському гетто, уможливили відносно безконфліктні й чесні стосунки Німеччини з її сусідами Польщею та Францією — на відміну від повоєнних стосунків Японії з Кореєю та Китаєм (розділ 8). Ще одне питання стосується конкретно загальнонаціональної кризи: чим була спричинена радикальна зміна — революцією чи еволюцією? Сучасна Німеччина пережила три революції або ж повстання (два з них, судячи з безпосередніх результатів, закінчилися невдачею): невдала революція 1848 року, яка мала на меті об'єднання й демократизацію, повстання 1918 року, в результаті якого вдалося повалити кайзера, та студентські заворушення 1968 року, метою яких була спроба насильницької зміни німецького суспільства, економічної системи та форми урядування. Пізніше багато цілей, декларованих студентами-революціонерами, були досягнуті еволюційним шляхом. Радикальної зміни — возз'єднання — також було досягнуто в мирний спосіб.

Цікаво, що новітня німецька історія дає чотири приклади інтервалів у 21-23 роки між нищівною поразкою та вибуховою реакцією на цю поразку. Ось ці чотири приклади: 23-річний інтервал між невдалою революційною спробою об'єднання в 1848 році та вдалим об'єднанням 1871 року, 21-річний інтервал між нищівною поразкою в Першій світовій війні та спалахом Другої світової в 1939 році, коли цю поразку невдало спробували повернути навспак, 23-річний інтервал між нищівною поразкою 1945 року в Другій світовій війні та революційними виступами 1968 року студентів, які народилися близько 1945 року, нарешті, 22-річний інтервал між студентськими бунтами 1968 року та возз'єднанням 1990 року. Зрозуміло, що між цими чотирма групами подій існують великі розбіжності і що у визначенні цих інтервалів велику роль відіграли зовнішні чинники, в першу чергу ті, що стосуються інтервалу між 1968 та 1990 роками. Але, як на мене, ці паралелі криють у собі один важливий момент: 21-23 роки — це приблизно одне покоління людей. 1848-й, 1918-й та 1968-й були роками вирішального досвіду для тодішніх молодих, але вже дорослих людей, які два десятиліття по тому стали керманичами своєї країни і нарешті отримали змогу завершити (1871, 1990) або повернути навспак (1939) отой вирішальний досвід, якого вони набули в молодості. У студентських заворушеннях брали участь не досвідчені політики віком 40-50 років, а недосвідчені радикали, яким було по двадцять з гаком. Як висловився один мій німецький приятель, учасник подій 1968 року, «без 1968-го не було б 1990-го».

Розділ 7

Австралія: хто ми такі?

Поїздки до Австралії — Перші кораблі й аборигени — Перші іммігранти — Рух до самоврядування — Федерація — Протидія імміграції — Перша світова війна — Друга світова війна — Послаблення зв'язків — Кінець «Білої Австралії» — Структура кризи

Уперше я відвідав Австралію 1964 року, невдовзі перед тим проживши чотири роки у Великій Британії. Тоді Австралія вразила мене: вона була більш британською, ніж сама Британія, вона була Британією минулого, що застигла у часі. Міський ландшафт Сіднея, найбільшого міста країни, на кожному кроці нагадував мені Лондон: Сідней мав свій