Читати книгу - "Джовані Трапатоні"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Мовчи, — суворо наказав Артак Голоті та над чимось замислився.
— О-о, він говорить правду, — улесливо пронявчав Хруня, відчувши запах порятунку. — Я бачив… Клянусь, я бачив цю схованку казкову на власні очі!
— І ти помовч! — владно прохрипів Вазген. — Мовчіть, мерзенні бої!
Усі негайно стихли, і запанувала цілковита тиша.
Маріам поправила на непритомному Джовані свою шаль та благально глянула на брата. Артак помітив її погляд та знічено відвернувся. Закон честі забороняв вести будь-які розмови з огидним, підлим боєм. Але якесь невимовне потужне почуття душило його серце та заважало чинити так, як того закон вимагає. Що це за почуття і як його назвати — Артак не знав. Він силувався це збагнути або принаймні описати — і не міг. Можливо, це жалість до сестри та свого народу? А може, надія? Надія загинути в бою, а не бути безславно страченим при підлій та чужій йому юрбі? А що, як це страх? Звичайний страх загинути, померти? Невже це страх?! «Ні, страх неприпустимий для воїна», — сам до себе, ледь чутно прошепотів Артак та рішуче підійшов до Вазгена.
— Дай мені кинджал, друже Вазген!
— Артаку, не роби цього! — стурбовано вигукнула принцеса.
— Маріам права, Артаку, не роби цього — це зроблю я, — спокійно мовив Вазген та рушив до зніяковілого боя Голоти, що так і сидів у центрі озерця.
— Вазгене, я забороняю вбивати цього боя! — владно наказала принцеса Маріам. — Чуєш чи ні?! Згадай, що заповідав твій батько, старий Арам, перед смертю! Не дозволяй пристрастям панувати над твоїм розумом. І думай… Завжди думай, що ти робиш, заради чого робиш, і які наслідки це буде мати! Вазгене!
— Принцесо, закон честі забороняє навіть спілкуватись із підлим та недостойним, — нагадав Вазген. — Його одразу треба було вбити і не паплюжити себе, слухаючи його лукавство.
— Вазгене, ти можеш не прислухатися до мене… Але, благаю, згадай, про що казав тобі твій батько.
— Він казав, що все своє життя вважав, що несправедливий мир кращий за справедливу війну. А це помилка… Це страшна помилка… Не повтори її, синку, — наказав він…
— Правильно, — схвильовано перебила його Маріам. — Але подумай… Подумай, якщо нас стратять, то хто тоді буде вести цю війну? Можливо, мудріше буде пристати на пропозицію цього нікчеми? Тоді ми зможемо повернутися додому, до наших гір, до свого народу. І тоді… Тоді в нас буде справжній шанс відстояти і нашу честь, і наші гори…
— Добре, принцесо, — вклонився їй князь Вазген. — Я визнаю, ваші зауваження вкрай слушні.
Він ще раз поважно вклонився принцесі, розвернувся та гукнув Голоті:
— Така пропозиція! Я зараз тебе не чіпаю. Ти негайно виводиш нас із цього підземелля, і тоді вже помираєш!
— І який же в цьому зиск для мене? — щиро розгубившись, перепитав Голота.
— Зиск — великий! Ти додатково зайву годину проживеш!
— Hi-ні-ні, я не згоден! — образився Голота. — Краще вже вбивайте мене зараз. А так… За якусь годинку зайву… Hi-ні-ні, я не згоден… Вбивайте мене зараз… А за годинку я не згоден!
— Добре, — рішуче мовив Вазген. — Така пропозиція. Ти зараз рятуєш нас. Потім три дні гуляєш… А через три дні я тебе знаходжу і вбиваю.
— Hi-ні-ні, я не згоден! — знову заходився ламатись бой Голота.
Але цього разу Вазген обірвав його:
— Або так, або ніяк! Іншого не буде — слово честі!
— Добре, добре, князю, згода… Тільки ви не гарячкуйте.
— Як вибратися звідси? — відразу перейшов до діла князь Вазген.
— Тут… Тут ось, під озером, є потаємний люк. Його треба відкрити, і вода стече… — думаючи над кожним словом, вкрай повільно відповів Голота.
— Ну і що далі?
— Н-ну і все… — затинаючись, мовив бой. — Водичка геть уся стече, і ви побачите той люк, за яким є потаємний вихід.
— Пірнай! — наказав Вазген.
— Я ще хотів вас запитати, милостивий князю, із приводу моїх ґудзичків… Ви відмовляєтесь від них чи…
— Менше слів! — втрутився до розмови Артак. — Пірнай та відкривай свій люк!
— Так-так-так, зараз пірну — прошу не гніватись… Я просто думав, можливо, ми ще зможемо поторгуватись? Можливо, за мої ґудзички ви ще подаруєте мені кілька деньочків життя?
— Доста базікати, нікчемо! — роздратовано вигукнув Вазген. — Пірнай негайно та шукай той потаємний люк!
— Так-так, тільки ви не гарячкуйте — я вже, — пробубонів Голота та пірнув під воду.
— Цікаво, — прошепотів Хруня до Гулі, — який люк він збирається шукати? Тут зроду не було ніяких люків.
— Та я це знаю, — пошепки погодився Гуля. — Але чого вже не зробиш, аби
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джовані Трапатоні», після закриття браузера.