Читати книгу - "Науково-практичний коментар Земельного кодексу України"

визначенні правового режиму земель рекреаційного призначення слід керуватися також положеннями законодавства про ті території у складі земель рекреаційного призна­чення, що входять до складу інших категорій земель.

Так, правовий режим земельних ділянок рекреаційного призначення у межах населених пунктів визначається головним чином різного роду нормативними документами у галузі будівництва (насамперед, ДБН 360-92 "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень") та санітарними нормами (див., наприклад, розділ 6 "Вимоги до організації ландшафтно-рекреаційних територій" Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом МОЗ України від 19.06.1996 №173), а на їх підставі - містобудівною документацією (див. ст. 39 ЗКУ та коментар до неї).

Щодо правового режиму зелених насаджень населених пунктів, див. ст. 39 ЗКУ та коментар до неї. Землі під насадженнями, що віднесені до лісів, відносяться також до земель лісогосподарського призначення (див. ст. 55-57 ЗКУ та коментар до них). Щодо правового режиму зелених зон як різновиду земель лісогосподарського призначення див. коментар до ст. 51 ЗКУ.

Ст.ст. 20-24, 32, 34, 36, 38 ЗУ "Про природно-заповідний фонд України" передбачають використання для рекреаційних потреб певних об'єктів природно-заповідного фонду, у т.ч. створення зон регульованої рекреації, рекреаційних зон тощо.

Певне відношення до використання земель рекреаційного призначення має також ст. 12 "Екскурсійне відвідування пам'яток" ЗУ "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000.

Землі рекреаційного призначення можуть також належати до земель водного фонду. У цьому разі їх правовий режим визначається ст.ст. 58-64 ЗКУ (див. також коментар), відповідними положеннями ВК України, іншими актами водного законодавства - у т. ч. і ГОСТ 17.1.5.02-80 "Охрана природи. Гидросфера. Гигиенические требования к зонам рекреации водних обьектов", затвердженим постановою Держстандарту СРСР від 25.12.1980 №5976 (неофіційний текст документів наведено на компакт-диску, що додається).

Глава 10 Землі історико-культурного призначення

Стаття 53. Склад земель історико-культурного призначення

1. До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані:

а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями;

б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів;

в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

ЗКУ визначає поняття земель історико-культурного призначення через їх склад. Склад земель історико-культурного призначення, наведений у ст. 53 ЗКУ, розширюється положеннями ч. 1 ст. 34 ЗУ "Про охорону культурної спадщини" за рахунок включення до даної категорії земель територій охоронних зон. Слід відзначити неузгодженість між положеннями ЗКУ та згаданого Закону. Між тим, на наш погляд, у такій ситуації не варто вважати, що при прийнятті ЗКУ законодавець прагнув свідомо обмежити коло земель історико-культурного призначення. Узагальнюючи наведені положення, землі історико-культурного призначення можна визначити як земельні ділянки, на яких розташовані визначені законом об'єкти, які мають особливу історичну, наукову, архітектурну, мистецьку та культурну цінність, а також: їх охоронні зони.

Більш детальна, ніж у коментованій статті, класифікація земель історико-культурного призначення може бути проведена також відповідно до класифікації об'єктів культурної спадщини, наведеної у ст. 2 ЗУ "Про охорону культурної спадщини".

Землі історико-культурного призначення можуть належати одночасно і до інших категорій земель, насамперед, земель природно-заповідного фонду та житлової і громадської забудови (див. коментар до ст. 54 ЗКУ).

Формально не віднесені до земель історико-культурного призначення т.з. "заповідні території народних художніх промислів", оголошення та режим яких передбачено ЗУ "Про народні художні промисли" та ПКМ від 13.03.2002 №283 "Деякі питання реалізації Закону України "Про народні художні промисли". Видається, що такий підхід є непослідовним, оскільки у призначенні та режимі заповідних територій народних художніх промислів та земель історико-культурного призначення багато спільного.

Землі історико-культурного призначення займають 43,7 тис. га, на яких під охороною держави перебуває понад 140 тис. об'єктів нерухомих пам'яток культурної спадщини[144].

Стаття 54. Використання земель історико-культурного призначення

   1. Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

   2. Навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель.

3. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

До частини першої. Положення ч. 1 ст. 54 слід застосовувати з урахуванням обмежень на передачу земель історико-культурного призначення у приватну власність. Згідно із п. "в" ч. 3 ст. 83, п. "в" ч. 3 та п. "г" ч. 4 ст. 84 ЗКУ, не можуть передаватися у приватну власність (із державної та комунальної) та комунальну власність (з державної) "земні під об'єктами ... історико-культурного ... призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом". "Інше" передбачене законом: відповідно до ч. 5 ст. 17 ЗУ "Про охорону культурної спадщини", "землі, на яких