Читати книгу - "Науково-практичний коментар Земельного кодексу України"

розташовані нам 'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології - поля давніх битв".

Таким чином, у приватній та комунальній власності не можуть перебувати землі, на яких розташовані пам'ятки археології (крім полів давніх битв).

Також слід пам'ятати, що відповідно до ЗУ «Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» від 23.09.2008 приватизація деяких пам'яток культурної спадщини заборонена, що означає і неможливість передачі у приватну власність відповідних земельних ділянок.

Частина земель історико-культурного призначення одночасно є землями природно-заповідного фонду, тому на них поширюються обмеження щодо приватизації таких земель (див. коментар до ч. 1 ст. 45 ЗКУ).

Відповідно до ст. 20 ЗУ "Про охорону культурної спадщини" центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини має право привілеєвої купівлі пам'ятки культурної спадщини національного значення в разі її продажу власником. Беручи до уваги положення ст. 120 ЗКУ, ст. 377 ЦК України, таке право поширюється також на відповідну земельну ділянку.

До частини другої. Більш детальні правила щодо встановлення охоронних зон та їх правового режиму передбачені ст. 32 Закону "Про охорону культурної спадщини". Окрім охоронних зон, встановлюються зони регулювання забудови, зони ландшафту, що охороняються, зони охорони археологічного культурного шару. Усі ці зони охоплюються узагальнюючим поняттям "зони охорони пам'яток".

"Межі та режими використання зон охорони пам 'яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини" (ч. 1 ст. 32 Закону).

На підставі положень ч. 1 ст. 32 Закону порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам'яток та внесення змін до них повинен бути встановлений центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. На даний час цього не відбулося.

До частини третьої. Коментована частина у питанні визначення "порядку" (режиму) використання земель історико-культурного призначення відсилає до "закону". Таким законом насамперед є ЗУ "Про охорону культурної спадщини", на виконання якого видана ціла низка підзаконних нормативно-правових актів. Також режим земель історико-культурного призначення визначають положення ЗУ "Про охорону археологічної спадщини", "Про природно-заповідний фонд України", "Про поховання та похоронну справу", "Про музеї і музейну справу". Режим земель конкретних пам'яток визначається актами про їх оголошення та відповідною проектною документацією [приклади].

Особливості правового режиму земель історико-культурного призначення можна умовно поділити на кілька груп.

Насамперед, істотні особливості правового режиму цих земель безпосередньо випливають із цільового призначення. Хоча пряма вказівка на це у законодавстві відсутня, на землях історико-культурного призначення категорично забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню. Це з необхідністю випливає із принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням (ст.ст. 91, 96 ЗКУ).

Більше того, законодавством встановлений дозвільний порядок використання земель історико-культурного призначення. Ст. 35 ЗУ "Про охорону культурної спадщини", ст. 10 та ін. ЗУ "Про охорону археологічної спадщини" передбачають необхідність отримання спеціальних дозволів для проведення певних видів робіт на цих землях (див. ПКМ "Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів насе­лених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць" від 12.03.2002 №318 та "Про затвердження Порядку видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України" від 13.03.2002 №316). Передбачений обов'язок укладення охоронного договору між власником або землекористувачем земельної ділянки та відповідним органом охорони культурної спадщини (ст. 23 ЗУ "Про охорону культурної спадщини"; див. також ПКМ "Про затвердження Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини" від 28.12.2001 №1768). Передбачений дозвільний порядок розміщення засобів зовнішньої реклами "на пам'ятках та в межах зон охорони пам'яток національного або місцевого значення, в межах об'єктів природно-заповідного фонду" (ч. 4 ст. 16 ЗУ "Про рекламу").

Частина об'єктів культурної спадщини (заповідники, музеї-заповідники) одночасно є об'єктами природно-заповідного фонду, тобто мають складний правовий режим. Щодо режиму земель природно-заповідного фонду див. главу 7 ЗКУ та коментар до неї.

Встановлений особливий порядок віднесення земель до даної категорії (дав. ст.ст. 13-15, 33 ЗУ "Про охорону культурної спадщини"). Зокрема, передбачена процедура державної реєстрації об'єктів культурної спадщини. Порядок створення музеїв регламентується ст. 7 ЗУ "Про музеї та музейну справу". Землевпорядні особливості визначення меж та організації територій земель історико-культурного призначення визначаються ПКМ "Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення" від 25.08.2004 №1094.

Здійснюється зонування прилеглих територій навколо окремих об'єктів з метою їх захисту та збереження традиційного середовища розташування (ч. 2 коментованої статті, ст. 32 Закону "Про охорону культурної спадщини"). Встановлюються охоронні зони, зони регулювання забудови, зони ландшафту, що охороняються, зони охорони археологічного культурного шару. Законодавство також передбачає спеціальні положення про зонування території самих об'єктів історико-культурної спадщини - зокрема, музеїв. Відповідно до ст. 11 ЗУ "Про музеї та музейну справу", на території музею згідно з статутом музею може бути виділено заповідну, експозиційну, наукову, рекреаційну та господарську зони із особливими правовими режимами.

Встановлені особливості оподаткування земель історико-культурного призначення земельним податком. Історико-культурні заповідники (її. 1 ч. 1 ст. 12 ЗУ "Про плату за землю") та вітчизняні заклади культури (п. 4 ч. 1 ст. 12) звільняються від оподаткування земельним податком; при використанні земельних ділянок історико-культурного призначення не за функціональним призначенням встановлюються підвищені ставки оподаткування (ст. 9 Закону);

Встановлена підвищена відповідальність за порушення правового режиму земель історико-культурного призначення. Ст. 298 КК України передбачає склад злочину "Знищення, руйнування або пошкодження пам'яток-об'єктів культурної спадщини та самовільне проведення пошукових робіт на археологічній пам'ятці; ст. 92 КУпАП - склад адміністративного правопорушення "Порушення правил охорони і використання пам'яток історії та культури". Ст.ст. 44-45 ЗУ "Про охорону культурної спадщини" передбачають господарсько-правову відповідальність юридичних осіб у вигляді адміністративно-господарського штрафу (фінансових санкцій) за порушення законодавства про охорону культурної спадщини.