Читати книгу - "Чотири скарби неба, Дженні Тінхвей Джан"

* * *

Лінію можна назвати впевненою, тільки якщо вона має чітке переконання лишитися на папері. Упевнені лінії важливі, але як зробити таку м’яким пензлем? Відповідь: гнучкість.

Гнучкий пензлик — той, який після нанесення чорнила на папір може випрямитися назад, щоб приготуватися до наступного мазка. Але гнучкості не досягти сильнішим натисканням. Ні, каліграф має володіти мистецтвом відпускати пензлик, щоб дати йому простір і свободу знову віднайти себе.

Насправді гнучкість — це просто. Знай, коли натиснути, а коли — відпустити.

19

За дві ночі до мого від’їзду до Бойсе насувається буря.

Блискавка розколює небо на уламки. «Саме такий вигляд я маю всередині, — думаю. — Не цілісна, а роздроблена на безліч частинок чимось, що мені не підвладне».

Уранці Лум тицяє мені в руки листа.

— Зайшов на пошту, і мені дали це. Сказали, що прибув ще кілька днів тому, але загубився через бурю.

У верхньому лівому кутку пляма від води. Ім’я Вільяма — як чорна гусениця, розбухла від вологи. Конверт важчий, ніж зазвичай, і коли я беру його в руки, то мене наповнює відчуття надії. Саме на це я й чекала.

Лума розпирає цікавість. Він допитується, що це в мене за друг, а Нам підслуховує. Згодом вони обоє вже юрмляться під моїми дверима. Мовляв, помітили, що я отримувала листи. Ці двоє вирішують перетворити на гру свої спроби відгадати, ким мені доводиться Вільям. Я слухаю їхні жарти та сміюся, але сама не кажу ні слова. Лист увесь день пролежить у моїй нагрудній кишені, його вага — мов талісман. Коли настає час вечеряти, Нам із Лумом доходять висновку, що Вільям нерозділено в мене закоханий.

Згодом, коли їхнє хропіння вібрує по крамниці, я виймаю конверт з кишені й розкриваю його. Дихання пришвидшується. Сам лист не намок. Полегшено розгортаю сторінки, щоб побачити жирний почерк Вільяма, тільки цього разу літери перекошені — ймовірно, їх написано поспіхом. З першого погляду майстер Ван сказав би, що він заклопотаний.

Я запалюю сірник і підношу його до першої сторінки.

«Джейкобе, — починається лист.

Вибач, що так довго затягував з цією звісткою. Виявилося, що відшукати сімейну пару, про яку ти запитував, було складніше, ніж я думав. Але зрештою ми їх знайшли. Точніше, дізналися, що з ними сталось.

Лу Їдзянь і Льов Юнь Сян були торговцями гобеленами в Джифу, вочевидь, ще до знайомства з тобою. Багато років тому вони переїхали в невелике село неподалік міста, де в них народилася дочка. Там вони й далі займалися своєю справою. Напевно, в цьому селі ти з ними й зустрівся.

Цього ти, мабуть, не знаєш: Лу Їдзянь і Льов Юнь Сян також допомагали “Братству неба і землі” — таємному товариству, яке захищало нижчі верстви населення. Деталі їхньої діяльності оповито туманом, однак я можу припустити, що вони допомагали прибічникам династії Мін переховуватися від уряду Цін та, імовірно, видавали їх за буддійських монахів. Уряд мав підозри щодо їхньої причетності, але так нічого й не зміг довести; Лу Їдзянь і Льов Юнь Сян були кмітливими: вони не надсилали листів, а вплітали всі послання у вигляді візерунків у свої гобелени. Для неозброєного ока фенікс завжди був лише феніксом, а лотос — лотосом. Але для тих, хто вмів ці гобелени читати, там ховалися дати, час, інструкції.

Судячи з того, що розповів мій інформатор, їх зрештою здав чиновник уряду Цін, який видавав себе за члена братства. Хай там як, що саме спонукало їх допомогти цьому самозванцю, ми вже ніколи не дізнаємося. Вважаймо, що це їхні добрі серця. Після викриття їх кинули у в’язницю та засудили до страти. Лу Їдзяня вбили першим, а Льов Юнь Сян змусили дивитися на це. Потім стратили і її.

У них лишилася дочка та мати Лу Їдзяня, проте я не зміг дізнатися, що з ними сталось.

Щодо другого твого прохання, це було з’ясувати трохи легше. Бордель, який тебе цікавить, належить тону Хіп Ї, а керує ним жінка на ім’я мадам Лі. Правильніше сказати, керувала, бо, схоже, тон посунув стару мадам з її місця. Нову очільницю звуть мадам Перл, і, за словами мого друга, у неї неабиякий діловий хист.

Дівчина, про яку ти питав, Сваллов, у борделі більше не працює. До того ж я не можу знайти про неї жодного запису. Той чоловік, який тебе цікавив, Джаспер Ен? Його вбив тон Хіп Ї після того, як утекла одна з дівчат, яку він їм продав.

Сподіваюся, цей лист надасть тобі те, що ти шукаєш. Переказуй Нельсонові мої вітання. Невдовзі побачимось у Бойсе. Сан-Франциско чекає на нас.

З любов’ю —

Вільям»

20

Багато років тому, коли я гралась у канаві біля нашого дому, то знайшла коника, товстого й зеленого, лапки якого були схожими на ніжки вигадливого стільця. Такого великого я ще не бачила. Я підняла його за задню лапку й понесла додому показати батькам. Ми могли б тримати його в себе як домашнього улюбленця та годувати, аж поки він виросте завбільшки з кошеня. Я ввірвалася в дім із витягнутою рукою.

Та коли батьки прийшли поглянути, я підняла руку вище, проте в ній нічого не було. Замість коника залишилася тільки задня лапка. Я так поспішала показати батькам коника, що бігла надто швидко й відірвала її від тіла. Чи то вітер винен, чи я махала руками під час бігу. Або, може, десь на півдорозі коник вирішив, що життя без однієї лапки краще за вготовану йому долю, а тому вивільнив своє тіло й залишив по собі лапку не товщу за вію, яка колись уміщувала всю силу світу. А тепер — анічогісінько.

Після цього мама висмикнула з моїх пальців лапку коника й поклала її на підвіконня, де та на сонці зморщилась і скрутилася. Я витріщалася на неї весь день і гадала, чи зможе вона ожити, якщо мій погляд буде достатньо пильним. Після нестерпної вечері тато запитав, чого мене навчив цей день. Я розплакалася.

— Я не вбивця й не погана людина, — наполягала. Я хотіла, щоб мені вірили. — Мені просто кортіло показати вам щось чудове.

Мама ласкаво промовила:

— Ти мала добрі наміри, та вчинки тебе підвели. Дайю, віднині ти мусиш засвоїти, що ці два аспекти ніколи не можна розділяти. Хай які твої наміри, слід замислюватися ще й над своїми вчинками і діяти, відштовхуючись від істини. Покладаючись