Читати книгу - "Без крові. Така історія"

прощалися, гадаючи, що це востаннє, і зараз вони теж ось-ось попрощаються, але цього разу це справді буде востаннє. Адже капітан Шкодель збирається їхати геть.

Мій брат щось мені каже. Каже, що я маю прискорити крок. Треба прискорити крок, бо мій брат каже, що капітан Шкодель поспішає. Мій брат каже, що капітан хоче встигнути дістатися Лондона ще до сутінків, тому він поспішає. І я маю прискорити ходу, але не волочити портфель капітана Шкоделя по утрамбованій землі. А як же я можу прискорити ходу, не ризикуючи, що портфель капітана Шкоделя, який поспішає, волочитиметься по землі? Я наражуся на ризик того, що портфель капітана Шкоделя волочитиметься по злітній смузі, яку капітан знає, як свої п'ять пальців. Я тягну портфель.

Я звів очі аби поглянути, чи помітив капітан, що я тягну його портфель. Але, звівши очі, я не побачив капітана Шкоделя, бо переді мною, просто посеред смуги, стояв один-єдиний літак. Посеред смуги, розвернений носом на захід, стоїть винищувач «Спітфаєр» — і це єдиний літак на смузі. Винищувач «Спітфаєр 808», на якому літав капітан Шкодель, стоїть один посеред смуги, а навкруги — жодного іншого літака. Ще вчора поряд із винищувачем «Спітфаєр 808» капітана Шкоделя стояли інші чотири такі ж самі винищувачі, а зараз посеред смуги є лише один. Чи в польоті?

Тому, що це буде останній літак, що злетить. Винищувач «Спітфаєр 808» буде останнім літаком, що підніметься в повітря з цієї смуги в Сіннінґтоні, що в Англії. Мій брат каже, що це буде останній літак, що злетить з цієї смуги в Сіннінґтоні, що в Англії, тому що війна скінчилася. Більше літаки не будуть злітати з цієї смуги, що в Сіннінґтоні, в Англії, бо вже два роки, як війна скінчилася. Звичайно, будуть і інші літаки, але не зараз, адже вже два роки, як війна скінчилась, і сьогодні військовий аеродром, що в Сіннінґтоні, в Англії, закривають. Тримаючи мене за руку, мій брат каже, що з цієї смуги, що в Сіннінґтоні, в Англії, літаки більше не злітатимуть і не приземлятимуться. Цей — останній.

Тепер мене охопив жах, бо я загубив свою монетку. Коли мій брат сказав, що це останній літак, що злетить в небо звідси, зі Сіннінґтона, що в Англії, мене знову охопив жах через те, що я загубив свою монетку. Тож замість того, щоб пришвидшити ходу, я зупинився і закляк через страх, бо я загубив свою монетку. Мій брат не знає, що я загубив монетку, тому він повертається до мене і питає, що сталося. Капітан теж озирається на мене саме в той час, коли мій брат питає, що сталося. Але я мовчу.

Капітан Шкодель щось каже і сміється, він лише те й робить, що говорить і сміється. Капітан Шкодель лише те й робить, що говорить і сміється, стомлено посміхаючись. Я знаю, що йому дуже сумно, і саме тому він, не зупиняючись, стомлено, але гарно, всміхається і говорить. Усміхаючись стомленою, але гарною посмішкою, він, ймовірно, думає про цю злітну смугу, на яку приземлявся вісімдесят шість разів. Певно, згадує її такою, якою бачив з неба кожного разу з тих вісімдесяти шести, що на неї приземлявся. Повертаючись зі своїх завдань, з висоти пташиного польоту він в далечі бачив тонку смужку посеред пустки і таким чином знав, що долетів до своєї землі. Тому зараз йому сумно і він сміється.

Я вирішив, що я краще знову піду, адже що швидше ми прийдемо до літака, то швидше я зможу пошукати свою монетку. Коли ми прийдемо до літака, я віддам капітанові його портфель і зможу пошукати мою монетку в кишенях. Віддам капітанові Шкоделю його портфель і зможу лівою рукою пошукати свою монетку. Я зможу шукати монетку лівою рукою, а правою — міцно триматимусь братової руки. Я обшукаю всі кишені ліворуч, і в штанях, і в куртці. А от праворуч я цього зробити не зможу, бо за праву руку мене тримає брат. Він завжди тримає мене за руку.

Мій брат завжди тримає мене за руку, відколи ми приїхали сюди. Він тримав мене за руку весь час, щойно війна скінчилася. Як тільки війна скінчилася, мене привезли сюди, і мій брат узяв мене за руку, пообіцявши нашій мамі, що ніколи її не відпустить. Мама змусила його пообіцяти, що він завжди триматиме мене за руку, і лише за цієї умови моя мама дозволила йому взяти мене із собою, щойно скінчилася війна. Можливо, то була лише приказка, але ми дотримуємося її буквально. Ми тримаємось за руки.

Ймовірно, ми вже на місці, бо мій брат сказав спинитися тут. Я зупинився і зауважив, що ми стали кроків за двадцять від літака. Літак капітана Шкоделя стоїть нерухомо, за двадцять кроків від нас, тож ми спиняємося. Капітан Шкодель дивиться на свій непорушний літак, що стоїть за двадцять кроків від нас, і мовчить. А враховуючи те, що ані капітан Шкодель, ані мій брат нічого не кажуть, несподівано посеред цієї злітної смуги, що йде в безвість і де за якихось двадцять кроків від нас стоїть капітанів літак, запала німа тиша. Чутно лише вітер.

Зараз капітан Шкодель забере свій портфель. Це дуже важливо, бо щойно капітан Шкодель забере свій портфель, у мене звільниться ліва рука. Тож я зможу пошукати вільною лівою рукою в кишенях мою монетку, адже я не міг цього зробити відколи тримав у руках капітанів портфель. Маю почекати, доки капітан забере свій портфель, але він не поспішає забирати свій портфель, бо саме зараз він обіймає мого брата. Мій брат і капітан Шкодель обіймаються, а я чекаю, поки капітан забере свій портфель. Вони міцно обіймаються, а навколо — тиша.

Та коли капітан Шкодель підходить до мене, щоб забрати свій портфель, я не можу розтулити руку, якою тримаю ручку портфеля. Я дуже стараюся її розтулити, але мені не вдається, тому капітан не може забрати свій портфель. Зі мною часто таке стається: я не можу ворушити руками так, як мені хочеться, і тому, коли капітан Шкодель хоче забрати свій портфель, я не можу розтулити руку, якою тримаю його. Але якщо я не зможу розтулити руку, то не зможу пошукати свою монетку, і капітан не забере свій портфель. Та чим більше я про це думаю, тим сильніше стискається рука.

Моя мама казала, що це не має значення і