Читати книгу - "Це просто доля, Софія Вітерець"

Розділ 56

Ні-ні. Того дня мені довелося таки радіти лише за братиків, що нарешті знайшли своїх половинок. А ще за красуню-сестричку, яка за тиждень настільки забила голову Коліну своїми мріями про новий дім, що той вирішив чим пошвидше переселитися туди й ще за кілька днів ми всі вже завітали до них на новосілля. Маєток був дійсно неймовірним. Нагадував той, який став нашим першим домом з Дарісом. Хіба лише був дещо меншим і озера поруч не було. 

Тож поки всі лазили по кімнатах, я милувалася маленьким Артиком. Дворічний хлопчик щойно виконав своє перше заклинання й моя скромна особина стала свідком цієї надзвичайної для кожного мага події. Дивина та й годі, але він немов очікував поки всі вийдуть, а потім підійшов до мене і легенько доторкнувся. Його ручка засіяла, а всі мої найбільші страхи та розчарування, біль, який придушувала глибоко всередині, зник.

– Невже в нашій родині росте маленький, але дуже сильний емпатик?- посміхнулася я до племінничка, погладжуючи його золотаву голівоньку.

– Поталунок,– посміхався той як справжній Менджіль, з певною доброю хитринкою в очах.

– І що ж це за подарунок?– перепитала я, хоча здається то він і був. Артик же й не збирався відповідати та смішно подріботів до мами, щоб та взяла його на руки.

Моїй скромній особині ж нічого не залишалося, як приєднатися до решти.

 

Ми з Дарісом та Медінкою повернулися до замку доволі пізно, але хоч і донечка спала, у нас були інші плани. Даріс підготував подаруночок на нашу річницю. Та й хоч це не була кругла дата, а про всі попередні він забув, я все одно була приємно вражена. Давненько ж ми не влаштовували романтичних вечорів…

– А пам’ятаєш, як нас тоді постійно переслідувала комісія?– посміхалася я, танцюючи з Дарісом під повільну музику на терасі, освіченій сотнями ліхтариків.– Цікаво, вона й зараз запідозрила тут щось нечисте?

– Навіть не сумнівайся. Але я страшенно радий, що Розалія написала того листа, а ти вирішила прикрити її. Інакше як би я зустрів таку незрівнянну дружиноньку?– поцілунок з присмаком карамелі не дав себе довго чекати й ми накинулися на одне на одного так, наче вперше, змітаючи все на своєму шляху.

Тоді забули про все на світі, окрім один одного й просто насолоджувалися дорогоцінними митями разом. Але…

– Мамо, тату? Що тут сталося?– як зазвичай зранку до нас зайшла донька й картинка дещо шокувала маленьку. Я звісно, знала, що вона зайде та навіть дещо поприбирала вночі, але нічого майже нічого не бачила, тому результату це практично не дало. Хіба лише одяг повизбирувала, а розтрощені меблі й розсипана по всій кімнаті романтична вечеря так і залишилися на своїх місцях.

– Розумієш, доню…– почав було Даріс, проте затнувся. Він благально подивився на мене, чекаючи допомоги.

– Ми вчора танцювали,– викрутилася я.

– А чому все розкидано й поламано?– недовірливо промовила донечка, уважно дивлячись на нас.

– Та просто твій тато та ще незграба. От я трішки розізлилася, а ти ж знаєш як воно буває. Он позавчора в тебе також був сильний сплеск магії, пам’ятаєш?

– Так, пам’ятаю,– понуро промовила крихітка, а я подумки себе насварила за дурість. Тоді вона мало не поранила ту саму нянечку, в яку закохався Крейг.– Татку, а з тобою все добре?

– Краще не буває,- посміхнувся він. Ех, звісно з ним все добре. Тут потрібно хвилюватися за маму, що майже не спала через декого, а потім ще й встала поприбирати, бо пригадала про неждані візити доньки.

– Мамо, можливо, я таки піду до школи?– раптом промовила вона.– Я думаю вже час.

– Ти точно цього хочеш?

– Як ніколи.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍