Читати книгу - "Між нами контракт, Кетрін Огневич"

Розділ 32

Крістіна

Щойно я доїла залишки смаженої картоплі, Влад забрав у мене тарілку і поставив її на прикроватну тумбочку, поверх своєї тарілки. Ми додивлялися комедію з Дженніфер Еністон "Дружина напрокат", і я не могла не провести паралель між фільмом і нашим шлюбом із Владом. По суті, від самого початку мені це не подобалося. Я погодилася зображати його дружину на всяких світських заходах батька Влада, але не більше. І що в підсумку?

Мій план накрився мідним тазом! З кожним днем я впізнавала Влада з абсолютно різних сторін. Він міг бути милим, іноді навіть доволі ошатним, а часом був такою злюкою і тією ще сволотою, від чого хотілося його прибити. Але... Але правда в тому, що я покохала його. Покохала його таким, яким він був. Я довгий час відмовлялася вірити в це, але все ж таки це правда - я кохаю цього засранця. От тільки чому так страшно зізнатися йому в цьому?

Останні кілька років я тільки й робила, що відгороджувалася невидимим щитом від інших, намагаючись зосередити увагу на навчанні. Можливо, таким чином я намагалася забути про зраду батьків, яких так сильно любила. І тому не думала, що зможу сама колись пережити те саме, що й вони свого часу. І ось я усвідомлюю, що повністю занурилася з головою у стосунки з Владом, які кардинально змінили моє життя за останній час.

Потайки дивлячись на нього, я думаю, чи здогадується він про те, що я до нього відчуваю. Хоча, він такий хитрун, що всім своїм зовнішнім виглядом показуватиме, що й гадки не мав про те, як сильно я закохалася в нього. Утім, єдине, що справді лякало мене - це його батько. Цей виродок нізащо не зупиниться, доки я не знехтую умовами свого контракту, і тоді... І тоді він отримає те, що хотів.

Хоч я і підстрахувалася на цей випадок, залучившись підтримкою деяких знайомих моєї покійної бабусі, все одно був ризик, що щось могло піти не за планом. Але якщо все пройде так, як я задумала, то ми всі залишимося у виграші. Ну, за винятком батька Влада, хіба що.

— Крихітко, будеш йти в душ? — запитує мене Влад, відволікаючи від роздумів, від чого я переводжу погляд на нього, і помічаю, як у його очах смішинки. 

— Серйозно? Де це ти тут побачив крихітку?! — починаю я пихкати від обурення, оскільки він знову вмикає турботливого татуся, який доглядає за своєю дитиною. Влад починає сміятися, помітивши моє обурення, а потім бере мене в свої обійми.

— Ой, ти така смішна, Лисенятко, от чесно, — бурмоче він у відповідь, досі сміючись з мене, поки я намагаюся вибратися з його ведмежої хватки. — Це ж усього лише кличка!

— Я не маленька!

— Я й не казав цього. 

— Тоді чому ти так називаєш мене? Мені не подобається!

— Тому що мені подобається тебе злити. Ти така мила, коли сердишся.

— Та тобі так весело? Любиш мене злити? Ну, я тобі зараз покажу! — Я починаю його лоскотати, і обійми Влада одразу ж розмикаються, бо він смикається всім тілом і регоче на весь голос.

— Гей! Нечесно! Досить! Чорт, чорт, чорт! — бурмоче він крізь сміх, поки я безжально лоскочу його, від чого Влад вигинається всім тілом, відкриваючи мені ще більше доступу.

— Ні-ні! Нізащо!

— Лисенятко! — взмолився він, коли я на секунду перевернулася на інший бік, займаючи зручне положення, від чого змогла дотягнутися ще до його сосків. Варто було мені тільки легенько провести по них кінчиками нігтів, як Влад сіпнувся вбік. — Благаю! Ні! Тільки не соски!

— Чутливий ти наш, раніше думати треба було! — зловтішалася я у відповідь, продовжуючи свої дії, поки він не схопив мене за зап'ястя, а потім завів мої руки за голову, коли я опинилася на спині.

— Що тепер скажеш, Лисенятко? — запитав він, нависаючи наді мною, поки утримував мої зап'ястя в полоні своїх рук. — Недобре так зловтішатися над хлопцем, який так турботливо доглядав за тобою продовж дня. Я ж можу й відплатити тобі тією самою монетою... — сказав він, хитро граючи бровами.

— От лайно! — пробурмотіла я, коли інша рука ковзнула під мою футболку, і він почав мене лоскотати, заливаючись сміхом, доки я звивалася під ним усім тілом.

От же хитрун!

Влад

Щойно мені вдалося скинути з себе Крістіну, то я одразу підім'яв її під себе і миттєво захопив у полон її зап'ястя, від чого вона вигнулася всім тілом, коли я підняв її руки догори. Побачивши страх в її очах, я посміхнувся.

— Час розплати, Лисенятко! — сказав я, починаючи лоскотати її так само, як і вона мене, абсолютно не жаліючи її ребра і боки. Дівчина почала звиватися піді мною, намагаючись ухилитися від моїх пальців, а я лише сміявся, спостерігаючи за її спробами уникнути покарання. 

— Ні! Досить! Не треба! — прокричала вона, коли я сильніше натиснув на кілька точок, від чого вона почала смикатися піді мною ще сильніше.

— Я просив тебе зупинитися, але ти не змилувалася наді мною, Лисенятко. Замість цього, ти безжально мучила мене, насолоджуючись моєю безпорадністю. Тепер же, коли прийшла твоя черга розплачуватися, ти хочеш, щоб я зупинився?

— ТАК!

— Вибач, Лисенятко, але моя відповідь - ні... — прошепотів я їй на вушко, коли відновив лоскоту, від чого вона застогнала. — Благай мене... І, можливо, тоді я зглянуся над тобою, руденька.

— Нізащо!

— Дуже шкода... Хоча, мушу визнати, це кумедно... — засміявся я, спостерігаючи за її спробами спротиву, доки вона намагалася підняти ноги і скинути мене з себе.

— Це не смішно! Припини!

— Ти знаєш, як усе зупинити, Лисеня... — Я вткнувся носом у її шию, і відчув як наші тіла притулилися один до одного в усіх потрібних місцях, від чого я на секунду забув про свою місію довести її до сказу. Боже, я вмираю від бажання доторкнутися до неї, обвести язиком ці затверділі верхівки, і лизати їх доти, аж доки вона не почне благати мене про щось більше. Хоча, це недозволена для нас розкіш...

— Будь ласка!

— Що, лисенятко? — тихо запитую я, проводячи носом невидиму лінію вздовж її шиї, спускаючись нижче, до вирізу її тонкої майки. Я навіть не помітив, як перестав лоскотати її, і тепер креслив невидимі кола на її шкірі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍