Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

― Чи є сенс графу проводити всі дні, замкнувшись у цих чотирьох стінах?

Лікар замислився, а потім лукава посмішка заграла на його губах.

― Зважаючи на те, що Вітор цілком у своєму розумі, а Ви знайшли спосіб як уберегти його від викидів магії... — чоловік розвів руками і зробив висновок: — Він не може бути загрозою для суспільства. На даний момент. І поки... хтось буде поруч із ним, щоб не дати статися новому нападу.

Я не змогла не посміхнутися у відповідь лікарю. Я просто була впевнена, що настрій графа зміниться, коли він відчує себе цілком вільним у пересуваннях.

Я не поспішала розповідати лікареві про те, що граф почав відчувати дотик до своєї руки. Все ж таки... не мені розкривати всі секрети графа.

Лікарр Марвей пішов, а граф, як і раніше, не приходив до тями. Але мене запевнили, що з ним усе гаразд. Та я й сама бачила, що світіння ниток зменшувалося. Кілька разів приходив Соур і пропонував змінити мене, але вже знав з минулого досвіду, що я нікуди не піду.

Цілу ніч я обмірковувала слова лікаря, кожну його гіпотезу. Робила свої нотатки і намагалася зрозуміти, як урятувати графа. Але новий день наближався, а з ним... мій страх перед розкриттям правди. Я ще після повернення помітила величезний букет білих троянд, що стояв у кабінеті. Дивно, звідки він узявся? Невже граф вирішив урізноманітнити обстановку?

Тихіш поводився якось на подив спокійно і непомітно. Не намагався зі мною заговорити, ніби відчував мій страх і хвилювання. Я перенесла його до кімнати графа. Мені було спокійніше, коли чоловік був під наглядом мого друга.

Від ласощів він не відмовився, хоч і виглядав цілком ситим.

― Що? І сьогодні граф встиг розпорошити свій негатив? Тільки цікаво на кого? - Тихіш терся щокою об скляну стінку, там, де я водила пальцем.

― Як думаєш, що мені робити, га? Я впевнена, що граф Беррінг без проблем виконає свою загрозу. Але я не розумію, чому він так був наполегливий?

І вперше в житті я не отримала від друга ні відповіді, ні поради. Я відчула неймовірну втому, але йти з кімнати графа не хотіла. Я наважилася прилягти на краю ліжка і миттєво заснула. Не знаю скільки часу пройшло, але сонце яскраво заливало кімнату. Невиразно згадуючи події минулого дня і ночі, я трохи підвелася, але тут же завмерла.

Ой... Я весь час думала, що сплю на подушці, а виявилося... на грудях у графа? Я вмить почервоніла, і хотіла померти від сорому. І як я опинилася... так поряд із ним? Тільки цього ще не вистачало?

― Сподіваюся, ти розкажеш мені, куди тебе демони носили вчора? - пролунав оксамитовий голос поряд, з ледве вловимими загрозливими нотками.

Але я про них моментально забула, коли відчула легкий дотик до моєї спини…

Хто ще не зазирнув до блогу - ласково прошу до візуалаізації героїв)