Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

Розділ 22.

Я в одну мить забула про всі пристойності і не пристойності, так і залишившись сидіти біля графа. Я дивилася на його руку, яка повисла в повітрі і навіть рота відкрила... не то від щирої радості, не то від щирого здивування.

Але графа його раптове покращення здоров'я, здається, ніяк не здивувало? Він дивився на мене і чекав відповіді.

— Даріє, в який раз повторювати, що чекаю на відповідь, - серйозно сказав чоловік.

— А друга рука також? А ноги Ви відчуваєте? - засипала я питаннями чоловіка, і почала гарячково сканувати все його тіло.

— Припини мене сканувати по ділу і без діла, - огризнувся граф, і несподівано взяв мене за руку. А я знову не могла відвести очей від його руки.

— Але як це може бути?

Чоловік щось невиразно пробурчав, а потім я почула його гнівний рик просто і стиснулася.

— Даріє, дай мені відповідь, нарешті: де тебе вчора носило? Чому ти порушила мій наказ?

Я перевела погляд на обличчя графа. Дивний вираз зараз застиг на ньому: ніби й сердитись і водночас... читався неприхований неспокій.

От якби я ще вчора вигадала відмовку! Адже я навіть не думала про те, що мені доведеться відповідати... Головним для мене було, щоб граф опритомнів і почував себе добре. І ось зараз я трохи розгубилася. Але мене врятував Соур, який без стуку увійшов, мабуть переконаний, що господар досі спить.

Вловивши його погляд, я відразу зрозуміла, що досі напівсиджу на ліжку графа, і миттю зіскочила з нього. І ось тепер лише Соур звернув увагу на стан Його Світлості. Його обличчя посвітлішало, він привітався і поцікавився самопочуттям господаря.

—  Ти щось хотів? - уточнив граф після швидкої відповіді на питання дворецького.

— Так... — і тут же Соур похмурнів, і  кинув на мене швидкий погляд. - Е... гм... лікар Марвей прийшов...

— Гони його геть із мого будинку. Невже тобі були дані нечіткі вказівки, Соуре?

І ось дворецький кинув на мене черговий погляд, повний... обурення та засудження. Від графа не вислизнуло це і тепер і він дивився на мене, чекаючи вже чергової відповіді.

— Даріє?

Стиснувшись, спрямувавши погляд у підлогу, я чітко відповіла:

— Ваш учорашній стан не був схожим на жоден із попередніх випадків. Мої ліки не допомогли і я сильно злякалася. Я... була змушена звернутися до лікаря Марвея.

У кімнаті зависла тиша. Я несміливо звела погляд на графа. Здається, в його очах миготіли блискавки і спалахи люті, але його відповідь мене дуже здивувала:

—  Добре. Проведи його до мене, Соуре.

Я не змогла не видати свого подиву. Коли за дворецьким зачинилися двері, граф раптом запитав:

— Мені здалося вчора, що тобі загрожує небезпека. Чи можеш відповісти врешті-решт, що сталося? Мій стан... він не був небезпечним. Вибач, що налякав тебе. Це просто втома від використання великої кількості сил та магії.

— Лікар Марвей пояснив мені це вчора, - тихо відповіла я, поправляючи зачіску, навіть не знаючи, як виглядаю після ночі. - Я... просто вийшла прогулятися. А потім... зустріла лікаря Марвея.

— Зустріла? - очі чоловіка примружилися. - Ти все ж таки прийняла його пропозицію?

— Доброго ранку! - і цього разу мене врятував лікар, і я з полегшенням зітхнула. Але я розуміла, що не зможу піти від відповіді наступного разу. - Віторе, як ти почуваєшся? Вчора ти сильно налякав свою служницю.

Ще кілька секунд граф пильно дивився на мене, а потім перевів холодний і байдужий погляд на гостя.

— Ти знаєш, що зі мною нічого серйозного не сталося. Відпочив і набрався сил.

Лікар Марвей просканував тіло чоловіка і кивнув головою.

— Так, світіння зникло, але щодо «набрався сил» не помітно. Шкода.

— Але ж... — втрутилася я, але граф різко перебив мене.

— Дякую за допомогу, Дереку. Але більше я твоїх послуг не потребую.

Я зробила крок уперед, звернувши на себе увагу двох чоловіків.

— Лікарю Марвей, Ви щось дізналися?

Чоловік усміхнувся, а очі його посвітліли.

— Допитливе мишеня хоче знати результати моїх досліджень?

Я густо почервоніла. І через це «мишеня», а ще більше від пропалюючого погляду графа.

— Так, але я... зовсім не... мишеня,— набралася сміливості і виправила лікаря. На це зауваження він ніяк не відреагував, але сів у крісло і сказав, звертаючись як до мене, так і до графа:

— Є кілька цікавих спостережень. Я використав Ваші ліки, Даріє, у кількох варіаціях. По-перше, дав своїм піддослідним їх...

—  Піддослідним? - з жахом перепитала я.

—  І скільки ж у тебе "піддослідних", Дереку? - жорстко запитав граф.

Чоловік усміхнувся, закинувши одну ногу на іншу.

— Заспокойтесь. Я ж лікар, у мене багато піддослідних щурів і мишей.

— У них немає магії, і вони не можуть бути заражені паразитарною магією, — зауважив граф, намагаючись викрити гостя на брехні.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍