Читати книгу - "Престиж"

ніби бажаючи впевнитися, що обрав доречну форму звертання. Я кивнув, і він повів далі: — Життя братів Борденів підпорядковане одній меті — збереженню таємниці їхнього трюку. Жодна інформація, пов’язана з ними, не може вважатися достовірною.

— Але я перевірив дуже ретельно,— наполягав я.— Дізнався, що було два брати з такими іменами, проте один із них на два роки молодший за іншого!

— Якщо я не помиляюсь, обидва — оце так збіг! — народилися в травні. Підробити дату народження — елементарна справа. 8 травня 1856 року легко перетворюється на 18 травня 1858-го.

— Я бачив світлину, де зображені обидва брати!

— Знайти її було підозріло просто. Такі виверти дозволяють збити зі сліду ентузіастів на кшталт нас із вами. І ми клюнули на приманку.

— Брати не схожі один на одного. Я бачив цю світлину на власні очі!

— Я теж. У моєму кабінеті навіть зберігається копія. Разюча несхожість впадає у вічі. Але ж ви — як ніхто інший — знаєте, що можна створити будь-яку ілюзію за допомогою театрального гриму та різних маніпуляцій.

Ошелешений несподіваним відкриттям, я втупився поглядом у підлогу; думки плуталися.

— Їм вдалося спіймати нас на гачок, чи не так? — мовив Кеніґ.— Гадаю, ви все зрозуміли. Нас обох пошили в дурні.

— Ви певні? — спитав я.— Цілком певні? — Кеніґ повільно кивав.— Може, ви бачили братів разом?

— Так, і саме на цьому ґрунтується моя впевненість. Я бачив їх один раз, мигцем, але вони зустрілися у мене на очах.

— Ви стежили за ними?

— Я стежив за одним із них,— поправив мене Кеніґ.— Одного серпневого вечора я непомітно слідував за містером Борденом. Він вийшов зі свого будинку і попрямував до Ріджентс-парку, удаючи, ніби прогулюється. Нас відділяло близько сотні ярдів. Щойно він обі­йшов кільцеву алею, з ним порівнявся якийсь чоловік, що крокував у протилежному напрямку. Зупинившись секунди на три, вони перекинулися кількома словами й розійшлися. Щоправда, після цієї зустрічі в руках у Бордена з’явився маленький шкіряний портфельчик. Чоловік, з яким він розмовляв, невдовзі пройшов повз мене, і я пересвідчився, що незнайомець — цілковита копія Бордена.

Я задумливо дивився на Кеніґа.

— Звідки ви знаєте? — Я намагався визначити ймовірність помилки.— Звідки ви знаєте, що саме Борден, а не той незнайомець пішов з місця зустрічі, забравши з собою портфель? Може, Борден просто розвернувся і рушив додому тим самим шляхом? Може, це він пройшов повз вас?

— Я довіряю моєму зору. Вони були по-різному одягнені — мабуть, задля конспірації. Це дозволило мені не заплутатися. Вони зустрілися, поговорили й розійшлися. Двоє ідентичних близнюків.

Я розкинув розумом. Швидко обмірковував особливості виконання ілюзіоністських номерів у театрі. Якщо Бордени справді є близнюками, тоді обидва брати мають бути присутніми на кожному показі. Це означає, що робітники сцени неминуче довідалися правду. Я вже знав, що Борден не перегороджує сцену, що дозволяє зівакам, які завжди вештаються за лаштунками під час вистави, бачити більше за потрібне. Однак, якщо вірити Кеніґу, секрет Бордена довго залишався нерозкритим. Якби його трюк потребував участі близнюків, секрет давно би просочився назовні.

Як же можна пояснити відсутність пліток? Єдиний спосіб — суворо дотримуватися секретності як до, так і після виступів. Скажімо, один артист — Борден-1 — приїжджає до театру зі своїм реквізитом та обладнанням, а другий артист — Борден-2 — перебуває в одному з ящиків. Слушної миті він з’являється перед публікою, тоді як Борден-1 устигає сховатися в якомусь апараті.

Таке припущення видавалося правдоподібним, і, якби все обмежувалося цими вивертами, я міг би прийняти версію Кеніґа. Але роки кочового життя — постійні переїзди, підбір асистентів, пошук житла та різні нюанси гастрольної рутини — навели мене на іншу думку. Борден, безсумнівно, має власний штат: насамперед це конструктор, сценічні асистенти, робітники, вантажники, театральний агент. Якщо всі ці люди знають його таємницю, їхнє вміння зберігати мовчання заслуговує на похвалу.

З іншого боку, якщо персоналу не можна довіряти (що найбільш імовірно, зважаючи на людську сутність), брати Бордени мусять уживати низку застережних заходів, аби не видати себе.

Крім того, варто враховувати певні реалії театрального життя. Наприклад, чим займається Борден-2 між денним і вечірнім показами? Невже він ховається, поки його брат відпочиває у фоє разом з іншими акторами? Чи він крадькома пробирається до гримерної і сидить там, чекаючи наступного виступу?

Як їм вдається непомітно входити й виходити з театрів? Вахтери ревно охороняють службові приміщення, причому деякі з них настільки ретельно перевіряють особу відвідувачів і розпитують їх про мету візиту, що подейкують, ніби навіть відомі актори страшенно бояться запізнитися чи провести за лаштунки коханку. Звісно, існують інші способи проникнути до службової частини, зокрема через склади декорацій та головний вхід, проте всі вони знову ж таки передбачають старанну підготовку, необхідність дотримуватися секретності й готовність терпіти величезну кількість незручностей.

— Бачу, що я дав вам поживу для роздумів,— мовив Кеніґ, обірвавши ланцюжок моїх думок. Він простяг руку з порожнім келихом, ніби натякаючи, що було б непогано повторити, але мені треба було зосередитися й осмислити почуте, тож я доволі грубо забрав у нього келих.

— Чи певні ви, що цього разу отримали достовірну інформацію і встановили факти? — спитав я.

— Більше ніж упевнений, сер. Клянусь.

— Минулого разу ви дали мені кілька підказок, щоб я перевірив інформацію. Чи можете запропонувати щось подібне зараз?

— Ні. Я можу лише присягтися, що це правда. Повірте мені на слово. Я бачив двох близнюків на власні очі. Гадаю, інші докази не потрібні.

— Може, вони не потрібні вам.— Я підвівся, даючи зрозуміти, що настав час прощатися.

Підхопивши капелюха й пальто, Кеніґ попрямував до виходу. Я відчинив перед ним двері й ніби ненароком зазначив:

— Ви не виявили цікавості щодо техніки виконання мого трюку.

— Я сприймаю це як магію, сер.

— І ви не запідозрили, що я маю брата-близнюка?

— Я знаю, що ви його не маєте.

— Отже, ви провели розслідування,— мовив я.— А Борден? Чи цікаво йому, як я виконую свій трюк?

Містер Кеніґ виразно підморгнув мені.

— Я певен, що вони з братом воліли, аби ви не дізналися, наскільки їм цікаво.— Він простяг мені руку, і ми обмінялися рукостисканням.— Ще раз прийміть мої вітання. Вибачте мені мою зухвалість, але я був радий переконатися, що ви при доброму здоров’ї.

Кеніґ пішов, перш ніж я встиг відповісти. Втім, я здогадуюсь, що він мав на увазі.

7 вересня 1902

У Лондоні

Мій короткий ангажемент у театрі «Делі» добіг кінця. Я маю можливість відкласти справи в Лондоні й здійснити мою заповітну мрію — провести цілий місяць із Джулією та дітьми в Дербіширі. Завтра я вирушаю на північ. Вілсон поїхав першим, аби здійснити звичну процедуру — позбутися моїх «престижів».

Сьогодні вранці я переніс апарат Тесли до моєї студії (в цілях безпеки), видав зарплату своїм асистентам на кілька тижнів уперед, сплатив першочергові рахунки й обговорив з Анвіном контракти на осінь та зиму. Судячи з усього, я багато виступатиму з середини жовтня до березня чи квітня наступного року. За попередньою оцінкою, мої прибутки — навіть з урахуванням накладних витрат — зроблять мене багатим, перевершивши найбожевільніші фантазії моєї юності. Найбільш імовірно, що наприкінці наступного року я зможу назавжди полишити сцену.

Такі міркування змушують мене згадати