Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

— Він відіслав мене, — Лікіт трохи скривився. — Там, ну, в підвалах... допит. Мілорд сказав, що мені поки не варто бути присутнім, — Сурія різко зблідла. — Мабуть, я радий, що знайшлася справа тут. Ми повинні знайти таємний хід, через який пробрався вбивця. І, можливо, план переходів та кімнат.

Один із чоловіків навалився плечем на дверцята — і ті з хрустом піддалися, пускаючи людей всередину. Сурія не втрималася і потягнулася в той бік.

— Знайшли, — видихнув Лікіт, відтягуючи її назад. — Стій тут. Що там, Інгваре? — запитав він, підходячи ближче.

— Поки не знаю, — старший ковзнув у прохід, злегка пригинаючи голову, щоб не вдаритися об низьке склепіння. — У когось є світло?

Сурія навіть губи закусила від напруження, намагаючись розібрати, що ж відбувається в темному коридорі.

— Ось! — Інгвар вибрався назад, тримаючи в руках аркуш паперу. — Чорнила трохи попливли, але це, без сумніву, воно.

— Покажи, — Лікіт обережно взяв у старшого лист, розглянув його і нахмурився. — Ось перехід, це галерея, тут навіть пости охорони відзначені.

— Правильно. Треба віддати лорду регенту. Віднеси, а ми поки перевіримо, куди веде ця щуряча нора.

Лікіт кивнув, відразу заховав аркуш за відворотом нагрудника і повернувся до наложниці, яка завмерла осторонь.

— Вибач, я повинен іти, — він справді розривався між бажанням залишитися тут і трохи поговорити та необхідністю виконати наказ. — Я постараюся придумати, як нам побачитися. А ти будь обережною, гаразд? — в його голосі чулася непідробна тривога.

— І ти бережи себе. І свого пана теж, — Сурія зиркнула на допитливих спостерігачів, які вже збиралися на відстані: наложниці з гарему, дехто зі слуг, і навіть старший євнух.

Лікіт швидко вклонився і пішов, а дівчина підняла голову вище та попрямувала в протилежну сторону.

Однак спокійно піти їй не дали. Лише через кілька кроків вона опинилася в оточенні колишніх подруг.

— Тільки подивись на неї, Шуа. Іде, ледь ступаючи, куди там імператриці. Ніс до хмар задерла, а сама ладна доглядати не лише за лордом регентом, але й навіть за його слугою, — проспівала ніжним голоском чарівна рудоволоса дівчина в червоній сукні.

— Це тому, що справжній пан на неї й не гляне, Янабі, — відгукнулася її співрозмовниця, уроджена південна жителька з майже коричневою шкірою і мигдалевидними темними очима.

— Пан Лікіт не слуга, а вихованець і зброєносець Ульфа Ньорда! — несподівано для самої себе обурилася Сурія. — І зовсім я за ним не впадаю.

— Воно й видно: хлопець стрімголов тікав. Напевно, не надто шанує таких, як ти, — додала ззаду ще одна, зазвичай скромна й тиха Юмна, з якою Сурія ділила кімнату на двох.

— Це яких же? — дівчина примружилася і стиснула кулаки так, що нігті вп'ялися в шкіру. Це трохи протверезило.

— Дурнуватих, — реготнула Шуа.

— І безсоромних, — додала Янабі.

— Та ви! Ви! Скорпіони отруйні!

— Суріє! — строгий голос старшого євнуха вмить перервав обмін образами. — Не відповідай їм. Справжня пані залишається вище за плітки та суперечки з негідними.

На обличчях дівчат, усіх чотирьох, відбилися крайнє здивування і розгубленість.

— А ви, пустодзвони, геть звідси! — Джаліл окинув присутніх презирливим поглядом. — Наскільки я пам'ятаю, лише дві з вас удостоїлися уваги ясновельможного імператора, та й то жодна не зійшла на його ложе повторно. Вам немає чим пишатися: ваших талантів та вмінь виявилося недостатньо, щоб утримати інтерес чоловіка більше ніж на одну ніч. Натомість Сурію викикали до пана регента вже двічі, отже, вам би в неї повчитися.

Сурія із задоволенням зауважила, як обличчя суперниць спалахнули від сорому.

— Розходьтеся і займіться справами, — Джаліл клацнув пальцями.

Наложницям не залишалося нічого іншого, як поклонитися й тихо покинути сад. Сурія ж завмерла на місці.

— Дякую, пане.

— Не варто, — старший євнух кинув на неї оцінювальний погляд. — Даремно ти їм дозволяєш так поводитися. Твоє становище нічим не гірше, а можливо, навіть краще, ніж у них. Їм більше не бачити милості імператора, та й своє місце в гаремі вони зберігають лише тому, що чужинцю з піночі немає діла до традицій Дармсуда. Будь-який інший наказав би продати кожну з тих, хто був з імператором. Або відіслав подалі, як зіпсований товар. Ти ж, хоч і не стала повноцінною наложницею, все ще цікава для регента.

— Хай буде семикрилий вітер прихильний до мене.

— Його милість ні при чому, як і заступництво богів або стихій. Все вирішують люди, — Джаліл жестом запросив Сурію супроводжувати його. — Сама знаєш, якими важкими були ці дні: спершу свято, тепер ось замах. І, боюся, спокою нам не бачити ще довго.

Дівчина мовчала, слідуючи за євнухом, подумки картаючи себе всіма можливими словами за те, що взагалі визирнула з альтанки.

— Однак частка правди в словах твоїх подруг є. Ти поводишся зухвало. Занадто відверто. Звичайно, Ульфу Ньорду не до того, щоб цікавитися поведінкою наложниць або захопленнями свого вихованця, але люди все бачать. Підуть чутки, а від них відмитися важче, ніж від бруду. Пам'ятай, що належиш лорду регенту, поки він сам не вирішить інакше. Він може подарувати тебе зброєносцеві, це правда. Але тільки він, ти сама не можеш навіть натякати на це, зрозуміла? Не можна порушувати вікові традиції.

Як же хотілося зараз висловити все, що вона думає про традиції, звичаї та закони! І про тих, хто розмірковує про пристойність і право обирати. Лицемірні негідники, що закривають очі на все, що зручно їм, але ретельно стежать за тим, щоб інші строго підпорядковувалися правилам. Однак уголос Сурія сказала зовсім інше:

— Я пам'ятаю, пане. І буду покірно чекати вирішення своєї долі.

— Сподіваюся, юний Лікіт не образив тебе непристойними пропозиціями? — гострий погляд Джаліла, здавалося, проб'є її наскрізь.

— У жодному разі. Він прийшов сюди, виконуючи наказ свого лорда разом з іншими воїнами.