Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

удостоїли такого почесного місця. Либонь, сам Дух Святий благословив падре Валфридо на його рішення, бо раніше, хоч скільки діймала його проханнями дона Розилда, він завжди відмовчувався.

Скількох сумнівів та вагань коштувало священику це рішення… Аж тут один поважний земляк, до якого той звернувся по солідну пожертву з казни штату, не довго думаючи, заявив, що допоможе лише за умови, якщо дона Розилда отримає посаду у благодійному товаристві. Який ниций шантаж, подумав священик, але змушений був поступитися, бо дуже потрібні були ті гроші, і без втручання доктора Луїса Енріке він не міг пришвидшити бюрократичної тяганини.

Нещодавно дона Жіза, з якою доктор любив часом подискутувати про недосконалість роду людського, сказала йому:

— Якщо дона Розилда негайно звідси не поїде, бідолашна Флор повік не матиме спокою, бо не може навіть побути наодинці з собою і розібратись у всьому, що на неї навалилося… А їй якомога швидше це треба зробити, вона в дуже важкому стані, її одержимість переходить у хворобу, любий докторе, тут тільки психоаналіз допоможе. Сам Фройд наводить схожі приклади…

Дона Норма, з якою вона прийшла, вчасно втрутилася:

— Ви зробите всім нам велику послугу, докторе… Тільки якнайшвидше відправте цю відьму в Назаре, жодних сил більше немає її терпіти…

«Бідний Ейтор, бідна Селеста, бідні діти…» — зітхнув доктор. Але треба було обирати між згорьованою, розгубленою душею дони Флор і подружжям у Назаре, над яким уже кілька років знущалася дона Розилда; він без вагань приніс у жертву свого похресника та його тендітну дружину, хоча в їхньому домі його завжди добре годували і тепло приймали, коли він приїжджав у Реконкаву.

У кожного свій хрест, вирішив він; дона Флор несла свій сім років поспіль, її чоловік був неабияким тягарем. Тому це дуже несправедливо саме зараз, коли вона скована ярмом вдовування, нав’язувати їй матір, цей терновий вінок.

Після від’їзду дони Розилди сусідки майже вгамувалися і вже менше оскверняли світлу пам’ять Гульвіси, дона Норма і дона Жіза рішуче наполягли дати доні Флор спокій, щоб та нарешті повернулася до нормального життя, пройшовши безкраю пустелю самотності. Але після смерті Гульвіси її життя стало значно спокійніше — вічне чекання, страх втратити чоловіка, відчай та безвихідь залишилися в минулому, і дона Флор тепер міцно спала ночами. Усе це закінчилося. Вона лягала порівняно рано, перед сном любила посидіти надворі з доною Нормою й іншими подругами і обговорити всі останні новини, радіопередачі та фільми. У кіно вона ходила з доною Нормою й сеу Сампайо, доною Амелією і сеу Руасом, доною Еміною й доктором Івесом, справжнім поціновувачем ковбойських фільмів. Щонеділі обідала в Ріо-Вермельйо у дядька та тітки: дядечко Порту, як і раніше, захоплювався пейзажами; тітонька Літа, попри невблаганну старість, досі доглядала сад і дбала про котів.

Не захотіла дона Флор приєднатися до веселої та жвавої компанії, яка збиралася грати в карти у дони Амелії, куди приходила навіть дона Енеїде з Шаме-Шаме. Завзяті картярки всіляко заманювали дону Флор, одначе її рішення було непохитне, можливо, покійний Гульвіса розтратив весь азарт їхньої сім’ї, не залишивши нічого для неї. Її підтримував найзапекліший противник карт, власник керамічної фабрики, аргентинець сеу Бернабо, натомість його дружина, дона Нансі, від гри просто божеволіла, чоловік же дозволяв їй розкладати лише пасьянси.

Так і жила дона Флор — розмірено і спокійно; між заняттями у двох групах, а вони ставали чимраз численніші, вона намагалася придумати собі якесь світське дозвілля, наскільки їй дозволяв нинішній статус удови. Справ у неї було не так уже й мало, як могло здатися на перший погляд: вони заповнювали майже весь її час і доні Флор ніколи було сумувати. Не кажучи вже про замовлення на святкові сніданки, обіди, бенкети чи прийоми, від яких вона просто не могла відмовитися; у такі дні дона Флор з раннього ранку пропадала на кухні. Робота ця виснажувала до краплі, адже дона Флор була дуже вимоглива до своїх страв і в кожну вкладала часточку душі.

На підмогу вона взяла собі шістнадцятирічну дівчинку, доньку вдови дони Марії до Кармо, яка, успадкувавши після чоловікової смерті плантацію какао, невдовзі після карнавалу оселилась у верхній частині міста на Ареал де Сіма й одразу ж приєдналася до товариства дони Норми. Вправність смаглявої Марилди обіцяла їй велике майбутнє у царині кулінарії, вона завзято готувала соуси та приправи, здружилася з доною Флор і не відходила від неї ні на крок, уважно спостерігаючи, як та ворожить над стравами. Дона Флор усміхнено дивилася на дівчину, яка літала по дому, наспівуючи пісеньок, на її лискуче волосся, на красиве, хоч і бліде від слабкості та лихоманки обличчя, характерне для багатьох підлітків, які живуть у тропіках; якби Гульвіса був живий, не зарадили б жодні застороги, він ніколи не зважав ані на вік, ані на інші упередження.

Отож можемо дійти висновку, що життя дони Флор було заповнене по вінця, час летів невблаганно й іноді вона навіть не встигала зробити все, що планувала. Після безлічі дрібних справ і занять з ученицями вона була така втомлена, що засинала сном праведниці, щойно її голова торкалася до подушки.

Якщо ж її життя було таке повноцінне, звідки ж тоді це вічне відчуття пустки, ніби все, що вона робить, — марна і нікому не потрібна метушня? Грошей з її скромністю й економністю цілком вистачає для належного життя, ще й за давньою звичкою вдається заощаджувати; живеться їй спокійно і навіть весело, чому ж усе видається порожнім і суєтним?

2

В ОТОЧЕННІ ДОНИ ФЛОР НІКОЛИ НЕ БРАКУВАЛО ПЛІТКАРОК, адже ця справа паспорта не вимагає. Серед охочих поточити ляси були старі та молоді, але пальма першості беззаперечно належала доні Динорі, що її компетентність сягнула таких вершин, аж до неї почали ставитись, як до провидиці.

Ми неодноразово згадували її на сторінках цієї книжки, проте досі нічого не розповіли про неї, й могло скластися хибне враження, що вона несуттєвий персонаж, звичайна собі плетуха з сусідської лавки. Швидше за все, ми не приділяли належної уваги такій видатній особистості, як дона Динора, через нестерпну дону Розилду, яка нарешті повернулася в Реконкаву. Та виправитися ніколи не пізно, адже справедливість має перемогти.

Декотрі вважали дону Динору вдовою командора Педро Ортеґи, багатого іспанського комерсанта, який відійшов у вічність десять років тому. Насправді ж вона ніколи не була заміжня, хоча й не дівувала довго; дуже рано втекла з дому в пошуках захопливого і певним чином яскравого життя, сповненого пікантних пригод. Але тепер — Богу дякувати! — коли вона зустріла свого обранця, годі знайти особу