Читати книгу - "Ми — це наш мозок"

у нижній частині скроневої ділянки містяться нейрони, які спалахують, як тільки побачать сконструйоване комп’ютером обличчя, а при появі знайомої їм людини вони загораються ще сильніше.

Проте найсильніше ці нервові клітини реагують на картинки, де характерні особливості даного обличчя зображені карикатурно. Тому цей сильний стимулятор для поганої здатності запам’ятовувати обличчя є причиною моєї любові до карикатур.

Зовсім іншу проблему, ніж сліпота на обличчя, можна спостерігати при синдромі Капґра. При цьому захворюванні пацієнт хоч і впізнає обличчя певного члена сім’ї, але не відчуває відповідного тепла від тих людей, які йому емоційно близькі, а тому вважає, що це їхні двійники. Іноді такі хворі думають, що їх рідних підмінили на роботів та іно­планетян; і це викликає в них параноїдальну реакцію. Синдром Капґра може з’явитися після пошкодження мозку чи при хворобі Альцгеймера.

Наслідком опрацювання різних аспектів зорового сприйняття різними ділянками мозку з різними функціями може бути те, що певні аспекти не розпізнаються. Професор Ед де Гаан (Ed de Haan) записав випадок з однією жінкою, яка не бачила рухів. Вона не бачила рухомих автомобілів, але, коли вони пригальмовували, раптом починала їх бачити. Є люди, які хоч і бачать кольори, але не можуть розпізнати, або люди, які бачать колір, але не форму, а також такі, що не сприймають освітлення, тому постійно вмикають світло, вважаючи, що воно вимкнуте.

Найкраще захищена інформація знаходиться в нашій remote memory (віддаленій пам’яті), де ми зберігаємо знання про мову і музику. У хворих на Альцгеймера ця ділянка руйнується останньою. Мовлення втрачається аж на пізній 7 стадії за шкалою Райсберга (див. розділ ХІХ.2). Музичні навички в пацієнтів із хворобою Альцгеймера можуть дуже довго зберігатися у порівнянні з іншими навичками. Так, в одної професійної піаністки у віці 58 років з’явилися порушення пам’яті, у 63 настала деменція, і вона вже не могла запам’ятати почутий чи прочитаний текст. І навіть записану нотами музику, яку їй давали прочитати, вона вже не запам’ятовувала. Але нову, невідому музику, яку чула, вона все ще могла запам’ятати і дуже музично проінтерпретувати. І хоча через рік після цього її когнітивні здібності дуже ослабли, вона все ще продовжувала з великим задоволенням виконувати мелодії зі свого репертуару. Імовірно, важливою для цього є підсистема довготривалої пам’яті, яка знаходиться збоку мозку (паріетальний кортекс, рис. 1) і залишається відносно неушкодженою. Хворі на Альцгеймера художники, в яких збереглися художні здібності, імовірно, завдячують цим підсистемі в зад­ній частині мозку (візуальна кора, рис. 1), яка зазнає пошкоджень від хвороби Альцгеймера дещо менше, і до того ж в останню чергу.

XV.5 Прихована пам’ять у мозочку

Не тільки від алкоголю буває хистка хода.

Cerebellum — мозочок (рис. 1, 2) розташований у задній черепній западині, позаду і внизу півкуль головного мозку. Ця відносно невелика структура мозку містить 80 відсотків нервових клітин, які відповідають за легкість та хорошу координацію наших рухів і мови. За допомогою мозочка ми можемо зосередитися на якомусь пункті тоді, коли сильно хитаємо головою. У мозочку знаходиться пам’ять на завчені рухи. У процесі розвитку тут закладалися рухові взірці повзання, ходьби, стояння, а згодом і їзди на велосипеді, плавання, гри на фортепіано і керування автомобілем. Коли ми виконуємо якийсь рух, мозочок його постійно коригує. Програма складних рухів, яку ще називають імпліцитною пам’яттю, зберігається у цьому чудовому комп’ютері й удосконалюється так, що зрештою всі ці рухи починають виконуватися автоматично. І в мозочку теж діє правило: науки корені — в повторенні. Коли ми вчимося керувати автомобілем, то спочатку повинні думати над кожним рухом: авто йде на занадто високих обертах, мені треба перемкнути, спершу витиснути зчеплення, та де ж тут третя передача? Ми свідомо викликаємо певний спосіб дій із експліцитної або декларативної пам’яті на факти і події. Це займає час і йде зі скрипом. Але коли ми постійно виконуємо ті самі дії, колись таки вони починають вдаватися нам автоматично. Це переходить у мозочок, імпліцитну чи недекларативну пам’ять на речі, які потрібно робити постійно. Коли керувати авто доводиться настільки часто, що робиш це вже автоматично, то стає навіть важко пояснити комусь свідомо (із експліцитної чи декларативної пам’яті), як саме виконувати окремі дії, котрі ти робиш настільки побіжно. У пацієнта Г. М. ця імпліцитна пам’ять не була пошкодженою, бо він все ще міг засвоювати нові моторні навички. День у день йому дедалі краще вдавалося змалювати зірочку, яку він бачив у дзеркалі, але він не міг пригадати процесу тренування. Прогрес відбувався підсвідомо. Перша, експліцитна стадія свідомого тренування мозку в Г. М. не відбувалася, та мозочок все одно підсвідомо вправлявся і вчився нових рухів.

Також мозочок турбується про те, щоб наслідки рухів, які ми виконуємо самі, пригнічувалися в інших частинах мозку. Не можна самому себе полоскотати, бо такі «власні рухи» є передбачуваними і їх наслідки будуть пригнічуватися в інших ділянках мозку, так що сенсорна кора не буде збуджуватися. Проте в людини з пошкодженням мозочка такий механізм відсутній і вона може сама себе полоскотати.

При ушкодженні мозочка людину не паралізує, але рухи її стають жахливо незграбними. Здоровій людині зовсім не важко із заплющеними очима торкнутися кінчика свого носа вказівним пальцем правої чи лівої руки. Проте при пошкодженому мозочку вказівний палець буде промахуватися то вправо, то вліво і може навіть впертися в повіку ока. Після пошкодження мозочка від інсульту чи крововиливу людина ходить, як п’яна, надміру широко розставляючи ноги, щоб не впасти. Один мій колега якось виходив з літака, широко ставлячи ноги, бо від тривалого непорушного сидіння в його мозочку закупорилася судина. Уживання алкоголю чи коноплі також погіршує функції мозочка, і людина ходить хитаючись, як моряк.

Під час внутрішньоутробного розвитку закладаються великі мозкові клітини мозочка — клітини Пуркіньє. Проте більша частина маленьких нейронів, так звані зернисті чи гранулоподібні клітини, утворюються вже після народження. Тому кожне порушення розвитку, в тому числі аутизм і педофілія, залишають свій слід у мозочку. Численні мозочкові аномалії, які виявляють при аутизмі у всіх типах клітин і хімічних речовин-трансмітерів, можуть дати пояснення таких порушень моторики, як незграбність, проблеми із координацією та темпом руху, а також труднощів у навчанні їзди на велосипеді та зав’язуванні шнурків. Але стає дедалі більш зрозумілим, що поряд із вирішальним значенням для руху мозочок також важливий для вищих когнітивних функцій. Порушення розвитку мозочка, місцеві пошкодження, інсульти чи пухлини в ньому можуть супроводжуватися цілою низкою психічних проблем, таких як легастенія, СДУГ (синдром дефіциту уваги та гіперактивності), порушення вербального інтелекту і здатності навчатися.

Мозочок у першу чергу потрібен для навчання складних завдань і рухів. Також він координує рухи, які нам не треба навмисне вивчати, наприклад самовільні скорочення м’язів при оргазмі. Професор анатомії з Гронінгену Ґерт Гольстеде (Gert Holstege) просив партнерів своїх піддослідних довести їх до оргазму, поки вони перебували в апараті МРТ. І в чоловіків, і в жінок під час оргазму він констатував надзвичайно високу активність мозочка. Цікаво дізнатися, яким став би світ, якби вивчення тих рухів, які ми робимо при оргазмі, коштувало нам стільки ж зусиль, тренувань і терпіння, скільки вивчення гри на фортепіано. Мабуть, питань, що робити із перенаселенням, глобальним потеплінням і забрудненням довкілля, взагалі б не виникало.

XVI. Нейротеологія: мозок та