Читати книгу - "Ми — це наш мозок"

Нам не відомо, ні як виникли численні вірування і

безглузді правила поведінки, ні як їм вдалося так глибоко

вкоренитися в душу людини у всіх частинах світу.

Проте варто звернути увагу, що віра, яку так настійливо

навіюють мозку в період його найбільшої сприйнятливості,

зрештою стає за своєю природою неначе інстинкт; справжня

суть інстинкту полягає в тому, що йому слідують, не замислюючись.

Чарлз Дарвін, 1871

XVI.1 Чому так багато релігійних людей?

Усе, чого ми не можемо одразу збагнути, ми називаємо Богом:

і це суттєво зберігає мозок від зношування.

Едвард Еббі (1927—1989)

З огляду на той факт, що всі релігії не можуть бути праві,

напрошується висновок, що всі вони неправі.

Крістофер Гітченс, 1949

Стосовно віри найцікавішим питанням для мене є не те, чи існує Бог, а чому існує стільки релігійних людей. Усього налічується близько 10 000 різних релігій, і всі переконані, що є тільки одна-єдина фундаментальна істина і володіють нею саме вони. Схоже, що тут додається ще й ненависть до іновірців. Близько 1500 року реформатор церкви Мартін Лютер обізвав євреїв «гадючим поріддям». Ненависть християн до юдеїв, що триває століттями, призвела до погромів і врешті зробила можливим Голокост. При розділі британської Індії на Індію для індусів та Пакистан для мусульман було вбито більше мільйона людей. Ненависть між релігіями не стала меншою. Починаючи з 2000 року 43 відсотки всіх громадянських воєн мали релігійне підґрунтя. Майже 64 відсотки населення світу належать або до католиків, або до протестантів, мусульман чи індуїстів. І релігії не зникають безслідно та беззвучно. У Китаї довгі роки була дозволена віра тільки в комунізм, а релігію, за Марксом, вважали «опіумом для народу». Але 2007 року третина всіх китайців від 16 років і старше назвала себе віруючими; а оскільки ця цифра взята з підконтрольної державі газети «China Daily», то справжнє число віруючих уже напевне буде аж ніяк не нижчим. Приблизно 95 відсотків американців кажуть, що вірять у Бога, 90 відсотків моляться, 82 відсотки переконані, що Бог робить чудеса, і більше ніж 70 відсотків вірять у життя після смерті. Проте, як не дивно, тільки 50 відсотків вірять у пекло, що не дуже послідовно. У світських Нідерландах відсоток віруючих нижчий. Дослідження «Бог у Нідерландах», проведене в квітні 2007 року, підштовхнуло до висновків, що кількість людей, які порвали з церквою, за 40 років зросла із 33 до 61 відсотка. Більше половини нідерландців сумніваються, а отже, є агностиками або вірять у «щось». Лише 14 відсот­ків є атеїстами, їх кількість дорівнює кількості протестантів. Католиків лише трохи більше — 16 %.

Професор біологічної психіатрії Герман фан Прааг (Herman van Praag), сьогодні вже пенсіонер, 2006 року на одному симпозіумі в Стамбулі доводив мені, що атеїзм — це аномалія, оскільки 95 % населення США є віруючими. На що я відповів, що все залежить від того, з ким порівнювати. Із проведеного серед американських науковців 1996 року анкетування випливало, що віруючими були тільки 39 відсотків, тобто значно нижча частка, ніж у цілому серед населення. Серед провідних учених американської Національної Академії наук у Бога вірили тільки сім відсотків, а між лауреатами Нобелівської премії релігійність узагалі важко зустріти. Що стосується їхніх англійських колег із Королівського наукового товариства, то там лише три відсотки релігійних. Аналіз даних дав можливість виявити кореляцію між проявами атеїзму, рівнем освіти і коефіцієнтом інтелектуального розвитку IQ. Тож існують суттєві відмінності серед населення, і зрозуміло, що поширення атеїзму в певній популяції пов’язане із рівнем інтелігентності, освіти, наукових досягнень та позитивним інтересом до природничих наук. У цьому питанні існує різниця між науковцями залежно від дисципліни: біологи рідше вірять у Бога і потойбічний світ, ніж фізики. Тож не дивно, що видатні біологи-еволюціоністи в переважній більшості (78 %) називають себе «чистими натуралістами» (= матеріалістами). Для майже трьох четвертих із них (72 %) релігія є соціальним феноменом, що розвивався паралельно з еволюцією людини розумної, тобто як частина еволюції, і не суперечив їй.

Тож виглядає, що релігія принесла з собою еволюційні переваги. Духовність — це сприйнятливість до релігії, і вона, як це довело дослідження близнюків, на 50 відсотків визначається генетикою. Духовність — це властивість, притаманна певною мірою кожній людині, при чому тут не можна говорити про універсальне богослов’я. Релігія — це зумовлене оточенням оформлення наших духовних почуттів. Безумовно, питання, бути чи не бути релігійним, не належить до «вільного» вибору. Середовище, в якому людина виростає, сприяє тому, що так само, як і рідна мова, в ранньому дитячому віці релігія батьків закладається у мозкові схеми. Для сили нашої духов­ності важливу роль відіграють такі хімічні речовини-транс­мітери, як серотонін. Кількість серотонінових рецепторів у мозку залежить від ступеня духовності. Речовини, що впливають на рівень серотоніну, наприклад ЛСД, месканін (із кактуса пейота) і псилоцибін (із грибів) можуть викликати містичні та духовні переживання. Також такі переживання можна викликати за допомогою наркотиків, що впливають на опіумну систему в мозку.

Дін Геймер (Dean Hamer) відкрив ген, незначні зміни в якому визначають ступінь духовності, про що він написав у своїй книзі «Ген Бога: чому віра в нас у крові» («The God Gene», 2004). Та оскільки йдеться лише про один ген із багатьох, задіяних у цій справі, то йому слід було б назвати свою книгу «Один ген Бога». Цей ген Геймера кодує VMAT2 (везикулярний транспортер моноаміну-2). Це білок, який запаковує в пухирці хімічні трансмітери (моноаміни) для транспортування через нервові волокна в мозку, і є вирішальним для багатьох мозкових функцій.

Релігійне програмування в мозку відбувається після народження дитини. Британський біолог-еволюціоніст Річард Докінс (Richard Dawkins) цілком справедливо дратується, коли говорять про «християнських, мусульманських чи юдейських дітей», оскільки дітям віра взагалі не притаманна; її прищеплюють батьки-християни, мусульмани чи юдеї на етапі раннього дитячого розвитку, коли діти дуже сприйнятливі до цього. Також Докінс звертає увагу на те, що суспільство категорично не стерпіло б, якби хтось сказав про чотирирічних дітей-атеїстів, гуманістів чи агностиків, або про те, що дітей треба вчити не що вони мають думати, а як думати. Він вважає запрограмовану віру побічним продуктом іншої властивості дитячого мозку, яка має величезну еволюційну перевагу. Діти повинні негайно і без обговорення сприймати від своїх батьків та інших авторитетів застереження і вказівки, щоб не потрапити у велику небезпеку. Темною стороною цієї властивості є дитяча легковірність. Тому в період свого раннього розвитку вони легко сприймають нав’язану їм систему вірувань. Це може пояснити повсюдно поширену вкоріненість віри батьків. Наслідування, основа нашого соціального навчання, є надзвичайно ефективним механізмом. Для цього в нашому мозку є навіть система «дзеркальних нейронів». Також таким чином із покоління в покоління передаються релігійні уявлення і закріплюються в наших мозкових схемах: наприклад, що є життя після смерті, що після мученицької смерті підеш до раю і тебе там зустрінуть і винагородять 72 діви-гурії, що треба переслідувати невірних, а віра в Бога є найвищим з усіх благ. Кожному з нас у найближчому оточенні відомі приклади того, наскільки важко звільнитися від таких уявлень, що передалися ще на ранньому етапі розвитку.

XVI.2 Еволюційні переваги релігії

Релігія — це прекрасний інструмент для того,

щоб заспокоїти народ.

Наполеон Бонапарт (1769—1821)

У ході еволюції сучасної людини виникли п’ять характерних способів вираження, які можна знайти в кожній культурі: мова, виготовлення інструментів, музика, мистецтво та релігія. Усі вони мають своїх попередників у тваринному царстві, крім релігії. Проте еволюційні переваги релігії