Читати книгу - "Гра престолів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Понад усе Арія любила сидіти за батьковим столом і дослухатися до таких розмов. А ще вона любила розмови на лавках: слухала грубих як шкура вільних вершників, і придворних лицарів, і юних зброєносців, і старих сивих кіннотників. Вона кидалася в них сніжками та крала для них пироги на кухні. Їхні жінки пригощали її ячмінними коржиками, а вона вигадувала прізвиська для їхніх дітлахів і гралася з ними в «красуню й чудовисько», і у «схований скарб», і у «приходь до мене в замок». Товстун Том називав її Арія-під-ногами, адже, казав він, вона завжди плутається під ногами. Це прізвисько їй подобалося значно більше, ніж Кобила.
Та це було у Вічнозимі, на тому кінці світу, а тепер усе змінилося. Сьогодні вони обідали разом з усіма вперше по приїзді на Королівський Причал. Арію це дратувало. Дратували і голоси, і сміх, і оповідки. Колись то були її друзі, поряд з ними вона почувалася в безпеці, от тільки тепер зрозуміла, що то все облуда. Вони дозволили королеві вбити Леді — вже це одне було жахливо, а потім Гончак розшукав Майку. Джейн Пул розповіла Арії, що хлопця покришили на кавалки й повернули різникові в мішку, аж спершу бідолашний чолов’яга подумав, що то вони закололи свиню. І ніхто ні писнув, ні меча не вихопив — нічого, навіть Гарвін, який завжди так нахвалявся, чи Ейлін, який збирався стати лицарем, чи Джорі, капітан замкової варти. Навіть батько.
— Він був моїм другом,— прошепотіла Арія до своєї тарілки зовсім тихо, щоб ніхто не почув. Реберця так і лежали перед нею неторкані, уже захололі, а під ними на тарілці застигла масна плівка. Поглянувши на них, Арія відчула нудоту. Вона відіпхнулася від столу.
— Скажіть на милість, юна леді, куди це ви зібралися? — поцікавилася септа Мордейн.
— Я не голодна,— Арія з великим зусиллям пригадала гарні манери.— З вашого дозволу, я піду,— вичавила вона завчену фразу.
— Ні, не підеш,— сказала септа.— Ти взагалі не торкнулася їжі. Отож зараз ти сядеш і з’їси все, що на тарілці.
— Самі їжте!
Ніхто не встиг її зупинити: поки чоловіки сміялися, Арія кинулася до дверей, а септа Мордейн верещала їй навздогін, і голос її ставав дедалі пронизливіший.
Товстун Том стояв на чатах: вартував двері до Вежі правиці. Побачивши Арію, яка мчала до нього, й почувши крики септи, він закліпав.
— Гей, маленька, стривай-но,— почав був він, однак Арія прослизнула в нього між ногами і погнала нагору виткими сходами; її підошви стукотіли по камінню, а позаду пихтів і сапав Товстун Том.
На Королівському Причалі було єдине місце, яке Арія любила: її спальня, і найбільше їй подобалися двері — масивна плита з темного дуба, окута чавуном. Якщо вона захрясне такі двері й опустить засув, ніхто не зможе зайти до неї в кімнату — ні септа Мордейн, ні Товстун Том, ні Санса, ні Джорі, ні Гончак — ніхто! Отож вона захряснула двері.
Опустивши засув, Арія нарешті відчула, що тепер може спокійно розплакатися.
Підійшовши до вікна, вона всілася на підвіконня, хлюпаючи носом і всіх ненавидячи, а передусім себе. В усьому, що сталося, винна вона. Так каже Санса, і так каже Джейн.
У двері стукав Товстун Том.
— Аріє, дівчинко, що трапилося? — погукав він.— Ти тут?
— Ні! — крикнула Арія. Стукіт припинився. За мить Том пішов геть. Його завжди легко було надурити.
Арія підійшла до скрині, яка стояла в ногах ліжка. Біля скрині вона стала навколішки, відкинула віко й почала обіруч витягати свої речі, набираючи повні жмені шовків, і атласів, і оксамитів, і вовни та жбурляючи їх на підлогу. Те, що було їй потрібно, ховалося на самому споді скрині. Обережно діставши це, Арія витягнула з піхов витончений клинок.
Голка.
Арія знову згадала Майку — й на очі їй набігли сльози. Це вона винна, винна, винна! Ліпше б вона не просила його погратися з нею, наче вони б’ються на мечах...
У двері затарабанили — гучніше, ніж першого разу.
— Аріє Старк, негайно відчини двері, ти мене чуєш?
Арія, стискаючи Голку, рвучко розвернулася.
— Вам ліпше сюди не заходити! — попередила вона. І запекло розтяла мечем повітря.
— Я все розповім правиці! — лютувала септа Мордейн.
— Мені байдуже,— заверещала Арія.— Забирайтеся.
— Ти ще пошкодуєш про таку зухвалу поведінку, юна леді, я тобі обіцяю.
Арія довго дослухалася, що коїться за дверима, поки не почула, як кроки септи віддаляються.
Тоді вона повернулася до вікна, і досі стискаючи Голку, й визирнула у двір. Якби вона вміла так лазити, як Бран, подумала вона, то вилізла би з вікна й спустилася з вежі, втекла з цього жахливого місця — від Санси, і септи Мордейн, і королевича Джофрі, від усіх. У кухні вона би поцупила трохи харчів, взяла би з собою меч, вдягла теплий плащ і гарні чоботи. У диколіссі біля Тризуба Арія б розшукала Наймірію, і вдвох вони повернулися б у Вічнозим, або ж утекли до Джона на Стіну. Арії хотілося, щоб зараз поряд з нею був Джон. Тоді, може, вона б не почувалася такою самотньою.
Від вікна і від мрій Арію відірвав тихий стукіт у двері.
— Аріє,— почувся батьків голос,— відчини двері. Нам слід побалакати.
Перетнувши кімнату, Арія підняла засув. Батько був сам. Здається, більше засмучений, ніж сердитий. Від цього Арії зробилося тільки гірше.
— Можна мені увійти?
Арія кивнула й засоромлено опустила очі. Батько зачинив двері.
— Чий це меч?
— Мій.
Арія вже й забула, що тримає в руці Голку.
— Дай мені.
Арія неохоче віддала меч, не певна, що колись іще знову візьме його в руки. Батько повернув його до світла, щоб роздивитися обидва боки леза. Помацав кінчик пальцем.
— Бравський клинок,— сказав він.— Але мені здається, що тавро коваля мені
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра престолів», після закриття браузера.