Читати книгу - "Гра престолів"

Арія не могла йому брехати. Вона опустила погляд.

Лорд Едард зітхнув.

— Моя дев’ятирічна донька озброєна мечем з моєї кузні, а я нічого про це не знаю. Правиця короля має правити Сімома Королівствами, а я, схоже, не можу впоратися навіть із власними домашніми. Як так сталося, що в тебе з’явився меч, Аріє? Де ти його взяла?

Закусивши губу, Арія промовчала. Джона вона не зрадить, навіть батькові.

За деякий час батько мовив:

— Мабуть, це й не має значення,— він серйозно подивився на меч у своїх руках.— Це не дитяча іграшка, тим паче для дівчинки. Що сказала би септа Мордейн, якби дізналася, що ти граєшся з мечем?

— Я не граюся,— заперечила Арія.— І я терпіти не можу септу Мордейн.

— Досить,— коротко й твердо кинув батько.— Септа просто виконує свої обов’язки, але, на бога, ти влаштувала бідолашній жінці серйозне випробування. Ми з твоєю матір’ю дали їй нездійсненне завдання — зробити з тебе леді.

— Я не хочу бути леді! — спалахнула Арія.

— Мені б зараз просто поламати цю іграшку об коліно та припинити це безглуздя.

— Голка не зламається,— виклично кинула Арія, але голос зрадив їй.

— У меча навіть ім’я є? — зітхнув батько.— Ох, Аріє! В тобі є щось дикунське, дитинко. «Вовча кров», як казав мій батько. У Ліанні теж була краплина, а у Брандоні більш ніж краплина. І ця кров їх обох рано звела в могилу.

В його голосі Арія чула сум; він нечасто згадував про свого батька, чи про брата, чи про сестру, які померли ще до її народження.

— Якби мій лорд-батько дозволив, Ліанна б точно носила при боці меч. Ти навіть схожа на неї.

— Ліанна була красуня,— збентежено мовила Арія. Усі так казали. А про неї, про Арію, ніхто й ніколи так не казав.

— Так, була,— погодився Едард Старк,— норовлива красуня, яка рано померла,— підніс він меча до очей.— Аріє, що ти збираєшся робити з цією... Голкою? Кого ти сподіваєшся нахромити на вістря? Сестру? Септу Мордейн? Ти знаєш головне правило бою на мечах?

Їй на думку не спадало нічого, крім Джонового уроку.

— Штрикай гострим кінцем,— бовкнула вона.

Батько заледве придушив сміх.

— У цьому вся сіль, це точно.

Понад усе Арії хотілося все пояснити, щоб він нарешті зрозумів.

— Я хотіла навчитися, але...— очі її наповнилися сльозами.— Я попросила Майку потренуватися зі мною. Це я його попросила,— на неї водномить накотила туга, і вона заплакала.— Це я винна, це все я...

Зненацька її обійняли батькові руки. Обернувшись, вона, плачучи, тицьнулася носом йому в груди, а він ніжно її пригорнув.

— Ні, люба,— пробурмотів він,— оплакуй друга, але не звинувачуй себе. Це не ти вбила різникового хлопця. Це вбивство лежить на сумлінні Гончака — на ньому, і на жорстокій жінці, якій він служить.

— Я їх ненавиджу,— зізналася червона від плачу Арія, хлюпаючи носом.— Гончака, і королеву, і короля, і королевича Джофрі. Всіх ненавиджу. Джофрі збрехав, усе було не так, як він сказав. І я ненавиджу Сансу. Вона добре все пам’ятала, але збрехала, щоб сподобатися Джофрі.

— Ми всі брешемо,— сказав батько.— Чи ти гадала, я повірив, що Наймірія справді втекла?

Арія присоромлено спалахнула.

— Джорі обіцяв нікому не казати.

— Джорі стримав своє слово,— мовив батько з усмішкою.— Але є речі, які мені й не потрібно казати. Навіть сліпий бачив, що з власної волі вовчиця тебе не покинула б.

— Нам довелося кидати в неї камінням,— пояснила нещасна Арія.— Я звеліла їй бігти геть, на свободу, сказала, що вона більше не потрібна. Що в лісі є інші вовки, з якими вона зможе гратися, ми чули, як вони виють ночами, а Джорі сказав, що там повно дичини, що вона зможе полювати на оленів. Але вона все одно йшла за нами, і тоді нам довелося жбурляти в неї камінням. Я двічі в неї влучила. Вона заскиглила й так глянула на мене, що я відчула страшенний сором, але ж я вчинила правильно, так? Бо королева б її убила.

— Так, правильно,— мовив батько.— І у твоїй брехні навіть була... шляхетність.

Коли він пригорнув Арію, то відклав Голку вбік. Зараз же він знову взяв клинок і підійшов до вікна, і там на мить завмер, визираючи у двір. Коли він розвернувся, очі в нього були замислені. Він усівся на підвіконня й поклав Голку собі на коліна.

— Аріє, сядь. Я спробую тобі дещо пояснити.

Вона схвильовано притулилася на краєчку ліжка.

— Ти ще замала, щоб обтяжувати тебе всіма моїми клопотами,— заговорив батько,— але ж ти зі Старків з Вічнозиму. Ти знаєш наше гасло.

— Зима на підході,— прошепотіла Арія.

— Важкі люті часи,— сказав батько.— Ми відчули їхнє наближення на собі на Тризубі, і коли Бран упав. Ти народилася під час довгого літа, люба, ти нічого іншого й не знала, але зараз і справді на підході зима. Згадай герб нашого дому, Аріє.

— Деривовк,— мовила вона, думаючи про Наймірію. І, знагла злякавшись, притулила коліна до грудей і обхопила їх руками.

— Я розповім тобі дещо про вовків, дитинко. Коли падає сніг і гуляє метелиця, самотній вовк гине, а от зграя виживає. Сваритися можна влітку. А взимку потрібно захищати одне одного, гріти, ділитися силою. Тож якщо хочеш когось ненавидіти, ненавидь тих, хто справді здатен заподіяти нам шкоду. Септа Мордейн гарна жінка, а Санса... Санса — твоя сестра. Ви можете бути різні, як сонце й місяць, але у ваших серцях тече одна кров. Санса потрібна тобі так само, як ти потрібна їй... а мені, боги поможіть, потрібні ви обидві.

Голос у нього був такий утомлений, що Арія засмутилася.

— Я не ненавиджу Сансу,— сказала вона.— Не по-справжньому.

Збрехала вона тільки наполовину.

— Я не хочу тебе лякати, але й обманювати тебе теж не волію. Ми опинилися в темному небезпечному місці, дитинко. Це не Вічнозим. Тут навколо вороги, які зичать нам зла. Тож ми не можемо воювати між собою. Ця твоя норовливість, і втечі, і злі слова, і непослух... Вдома то були просто літні дитячі ігри. А тут і зараз, коли зима стоїть на порозі, усе по-іншому. Час дорослішати.

— Я подорослішаю,— пообіцяла Арія. Ще ніколи вона так не любила батька, як у цю