Читати книгу - "На інших вітрах"

сказала вона. І, повернувшись до підоспілих супутників, з посмішкою додала: — Я жила тут, коли мене ще звали Стрекозою.

Вона озирнулась, оглядаючи галявину, і знову побігла кудись з криком: «Азвер!»

На її крик з тіні дерев вийшов якийсь чоловік і зупинився на узліссі, в сонячній плямі. Світле волосся його сяяло, ніби посріблене. Він так і застиг там і, коли Іріан кинулася до нього, підняв руки і розкрив їй свої обійми. Тримаючи обидві його руки в своїх, вона квапливо говорила, сміючись і плачучи:

— Не бійся, на цей раз я не обпалю тебе! — Але сліз у неї на очах не було. — Я вже навчилася стримувати вогонь!

Вони стояли так, лицем до лиця, досить довго, а потім він промовив ласкаво і урочисто:

— Ласкаво просимо додому, дочко Калессіна!

— Зі мною приїхала моя сестра, Азвер. — І вона вказала йому на Техану.

Майстер Путівник обернувся — у нього було світлошкіре і досить жорстке на вигляд обличчя типового каргонця — і подивився на Техану. Потім підійшов до неї і опустився перед нею на коліна. — ХАМА ГОНДУН! — сказав він. — Дочка Калессіна!

Техану кілька миттей стояла зовсім нерухомо, потім невпевнено протягнула йому руку — свою праву руку, спалену до чорного, свій «кіготь». І він узяв цю знівечену руку і поцілував її, шанобливо схиливши голову.

— Мені була дана велика честь бути твоїм провісником, Жінко з Гонта, — сказав Азвер з якоюсь радісною ніжністю і, піднявшись з колін, повернувся нарешті до Лебаннена і низько йому вклонився: — Ласкаво просимо, мій король!

— Як же я радий знову бачити тебе, Майстер Путівник! Але прости: я привів із собою цілу юрбу і порушив твою самотність.

— Моя самотність і без того вже була порушена, — сказав Путівник. — І якісь п'ять-шість чоловік будуть тільки до речі.

Його очі, світлі, сіро-зелено-блакитні, ласкаво дивилися на таких численних гостей, він посміхався, і посмішка ця була напрочуд теплою і абсолютно несподіваною на його суворому обличчі.

— Однак, я бачу, тут є жінки з мого народу! — сказав він по-каргадськи і підійшов до Тенар і Сесеракх, що стояли поряд.

— Так, я — Тенар з острова Атуа… з острова Гонт! — поправилася вона. — А поруч зі мною — принцеса Каргада. Вона з острова Гур-ат-Гур.

Азвер низько вклонився їм обом. Сесеракх, тримаючись дуже прямо, зробила реверанс, але потім не витримала: з її вуст буквально ринув потік каргадських слів:

— О Верховний Жрець, як я рада, що ти тут! Якби не мій друг Тенар, я б давно зійшла з розуму, адже я вже вважала, що на світі не залишилося нікого, хто може говорити по-людськи! Ну, якщо не брати до уваги тих дурних служниць, яких прислали разом зі мною з Авабата. Але, знаєш, я вже вчуся говорити тутешньою мовою! І ще я вчуся бути сміливою. Тенар — мій друг і мій учитель. Ось тільки минулої ночі я порушила заборону… Скажи, Верховний Жрець, що я повинна зробити, щоб спокутувати свою провину? Адже я ходила по Шляху Драконів!

— Ну що ти говориш? — здивувалася Тенар. — Адже вчора ти була на кораблі!

— Мені снився сон! — нетерпляче пояснила їй Сесеракх, але Тенар продовжувала:

— До того ж Майстер Путівник — зовсім не жрець, а… тутешній чаклун…

— Принцесо, — сказав Азвер, — по-моєму, усі ми зараз йдемо по Шляху Драконів. Зараз порушуються всі заборони, так що їх цілком можна було б і скасувати. І це відбувається не лише уві сні. Але ми ще поговоримо про це — пізніше, під деревами. Головне, нічого не бійся. А зараз дозволь мені привітатися з моїми друзями, добре?

Сесеракх велично кивнула, і Путівник відвернувся від неї, щоб привітатися нарешті з Олдером і Оніксом.

Принцеса уважно спостерігала за ним. — Він — воїн! — із задоволенням заявила вона Тенар каргадською. — І не жрець. У жерців друзів не буває!

А потім всі вони якось непомітно опинилися під покровом величезних дерев.

Тенар озирнулася. Над головою здіймалися зелені аркади і стрілчасті склепіння невідомого храму; смуги світла, поцятковані візерунчастими тінями, лежали на землі. Тут були і розлогі дуби, і величезні ясени, але найбільше — тих самих «просто дерев Гаю», широке листя яких легко колихалося в повітрі, частково нагадуючи листя ясена або клена; серед зеленого листя виднілися і жовті листки, а подекуди і золотисто-коричневі, особливо багато було їх на землі, біля коріння дерев, але в цілому листя в Гаю, пронизане променями ранкового сонця, було зелене, як влітку, і сповнене тіней і потаємного світла.

Путівник вів їх по стежці в гущавину, і Тенар знову згадала Геда, його голос, коли він розповідав їй про Іманентний Гай. Тут вона відчувала себе набагато ближче до нього, ніж, скажімо, на початку літа в порту Гонт — перед тим, як сісти на королівський корабель і плисти в Хавнор. Вона знала, що Гед колись давно теж жив тут разом з Путівником Азвером і чимало бродив по цьому лісові. Вона знала, що цей Гай для нього найголовніше, найбільш священне місце в Земномор'ї, осередок миру і спокою. І їй здавалося, що вона може підвести очі і побачити його на протилежному кінці хоча б он тієї пронизаної сонцем галявини… І від цього відчуття у неї відразу легшало на душі.

Бо той сон, що приснився їй минулої ночі, дуже її тривожив, а коли Сесеракх кинулася схвильовано розповідати про свій, в якому вона нібито порушила якусь віковічну заборону, то це схвилювало її до глибини душі. Адже вона теж уві сні порушила заборону! Переступила заповідну межу і вилізла на Незайнятий Трон за трьома забороненим сходами, на які ніколи ще не ступала нога людини! Гробниці Атуана були зараз дуже далеко від неї, і тими сходами вона піднімалася колись дуже давно, і, можливо, той землетрус взагалі не залишив каменя на камені ні від незайнятого Трону, ні від самого храму, де у неї ще в ранньому дитинстві було забране її ім'я, але Стародавні Сили Землі як і раніше були там. І тут їх присутність теж виразно відчувалося. Вони анітрохи не змінилися, на них ніщо не здатне було подіяти. Вони самі були і тим землетрусом, і зруйнованим храмом, і… землею. Їх справедливість не мала нічого спільного зі справедливістю людей. І Тенар, ще на стежці, що вела на вершину Пагорба Рок, зрозуміла, що йде туди, де зустрічаються всі магічні сили на світі.

Колись вона кинула виклик Давнім Силам