Читати книгу - "Аптекар"

залишила Рута, і взявся їх переглядати. Кілька приватних листів було адресовано місцевим купцям, я їх не став розпечатувати, але лист із канцелярії імператора Священної Римської імперії Фердинанда II до магістрату міста Львова мене зацікавив. Обережно нагрівши його над полум'ям, я підважив ножем сургуч і розпечатав. У листі повідомляли, що Калькбреннер викрав у Празі дуже важливі манускрипти, а крім того прихопив той папірець, якого ребе Льові вклав був до вуст свого Голема. Імператор вимагав негайно арештувати Калькбреннера і відправити його до Праги разом із викраденими речами. Я показав папери Юліані, і вона, прочитавши їх, запитала, що я з ними збираюся робити.

— Листи я занесу в магістрат, скажу, що їх знайшли у вбитого розбійника. А з цим листом імператора… не знаю…

— Нам краще з Йоганом мати добрі стосунки. Він нам ще згодиться. Можемо його провідати.

— То ви знаєте, де він живе?

— У палацику графа Тіллі на Знесінні. Тіллі великий прихильник алхіміків, сам переважно живе у Кракові, а палацик виділив для Йогана.

У двері постукали. Я відчинив і впустив Руту з Каспером, немало здивувавшись їхній появі. Каспер запитав, чи може говорити в присутності Лоренцо. Я запевнив його, що не маю від „нього“ секретів. І тоді він повідомив, що настала моя черга зробити йому послугу. Калькбреннер потребував серце Головача для свого Голема, а за це обіцяв віддячити мені бальзамом. Я спочатку не второпав, яка в цьому всьому моя роль, але Каспер пояснив, що серце треба вирізати так, аби його не пошкодити і щоб збереглися частинки судин. Йому, мовляв, не раз доводилося вирізати серця злочинців, на які є значний попит у різних ворожбитів та алхіміків, але тут йдеться про серце, яке Калькбреннер збирається якимось чином приживити.

Що було робити — я погодився і швидко зібрав інструменти, прихопивши шпагу. Юліана зголосилася піти з нами, і я помітив, якими захопленими очима дивиться на неї Рута. Либонь, бачила в ній когось, про кого давно мріяла, бо що Каспер не належав до героя її марень, я вже здогадувався. О цій порі на вулицях людей не було, всюди панувала темінь, з-за мурів долинав гавкіт собак, а на мурах відлунювали кроки вартових. Трупи розбійників перебували у льоху під катівнею, накриті рядниною. Тут було доволі зимно, товстелезні стіни не пропускали тепла з вулиці. Єдиний стіл призначався для катування, але цілком пасував і для наших потреб. Ми з Каспером поклали труп Головача на стіл, Каспер оголив йому груди. Вони виглядали жахливо після припікання. Я уже хотів почати операцію, коли Юліана запропонувала здійснити її сама. Я не мав нічого проти, вона закотила рукави і, рішуче приставивши ланцет до грудей трупа, зробили розтин. Далі ми з Каспером взяли гаки і з обох боків розтягнули огруддя, а Юліана старанно обітнула з усіх боків судини так, аби частина їх залишалася при серці. Рута не зводила з неї очей, уважно спостерігаючи за всіма її рухами. Бідна дівчина, думалося мені, її чекатиме велике розчарування, а водночас я відчув і якісь ознаки заздрощів, бо й мені Юліана подобалася, а може, й не тільки подобалася. Правда, виглядала вона надто незалежною, і часом нелегко було взагалі її сприймати як жінку, настільки вона вправно увійшла в роль юнака. Операцію вона зробила доволі швидко, і я не стримався, щоб її не похвалити, а Рута навіть заплескала. Каспер теж висловив своє захоплення, серце опинилося тепер у його руках. Юліана запитала, чи не варто зашити розбійникові груди, але Каспер сказав, що це зайве, бо він завтра на світанку вивезе розбійників за місто і поховає. Він сховав серце у мішечок, защіпнув одяг на трупові, а ми поклали тлінні останки розбійника на місце. Каспер злив нам на руки воду з глечика, і на цьому наша місія була завершена. Але Рута сказала, шаріючись, що зараз вона має передати серце розбійника слузі Калькбреннера, який буде чекати на неї у шинку, то чи не могли б ми з Лоренцо її провести.

Ми, звісно, погодилися. Каспер хотів іти з нами, але Рута його відмовила, а він, на диво, покірно погодився. У мене склалося враження, що вона його приручила, як приручають ведмедя, і тепер могла керувати ним. Але що вона могла йому пообіцяти? Їхні стосунки були для мене доволі дивними, адже вона не приховувала свого захоплення Лоренцо, це так виразно кидалося в очі, що й Каспер не міг не помітити. Однак він себе нічим не зраджував, мовби змирившись зі своєю долею.

У шинку світилося і грала музика. Кілька пар тупотіло на розхитаних скрипучих дошках, збиваючи догори тирсу, якою була посипана підлога. Ми увійшли всі троє і роззирнулися. У ніс вдарив важкий сопух суміші пива й вина. З-за столу, де сиділа картярська компанія, помахав нам рукою молодик, схожий на Калькбреннера, бо мав теж чорну борідку клинчиком і кучеряве чорне волосся, тільки що не сліпий на одне око. Ми зачекали, може, хвилини дві, як він ляснув картами по столу і вигукнув:

— Є! Я виграв!

Його колеги незадоволено загуділи і з похмурими обличчями спостерігали, як він згрібає свою вигру. Йдучи до нас, він кинув жменю дрібних на стіл, щоб вони підняли настрій вином, а потім вийшов з нами на вулицю. Рута простягнула йому мішечок, він зазирнув усередину, задоволено гмикнув і подякував, а тоді окинув нас поглядом і сказав мені:

— Франц, до ваших послуг, пане доктор. Ваш учень, — тут він уклонився Юліані, — чарівний, якби я був дівчиною, то закохався б, — і реготнув, мовби даючи зрозуміти, що йому відомо, ким є насправді цей учень. Відтак ще раз уклонився уже мені: — Ну, що ж, я тоді покваплюся до свого пана доктора, бо справа пильна.

— А де він вас чекає? — запитала Юліана. — Ми якраз теж збиралися до нього, маємо щось, що його зацікавить.

— 0! Тим краще. Він, звісно ж, у графа Тіллі. Ходімо.