Читати книгу - "20 000 льє під водою"

я ледве тримався на ногах. Я хотів було кинутися на допомогу капітанові Немо, але скутий жахом, не зміг і кроку ступити.

Я перебував у стані повного оціпеніння. Я просто спостерігав за тим, як суперники міняються ролями — акула починає брати верх! Капітан Немо впав, це страховисько з величезною тушею збило його з ніг. Паща акули розкрилася… І вона б миттєво зжерла капітана, якби не Нед Ленд. Він, швидкий, як думка, підскочив до акули і вдарив її своєю острогою.

Вода знову скров'яніла. Акула знавісніло здіймала хвостом хвилі. Та Нед Ленд не схибив. На щастя, акула вже билася у передсмертних судомах, і ми лише спостерігали за агонією страховиська. Вона описувала круги посеред спінених вод, а сила хвилі була така, що легко збила з ніг Конселя.

Я допоміг йому підвестися, а тимчасом Нед Ленд витягнув капітана Немо з-під конаючої тварини. На диво, капітан не був поранений. Він підвівся і кинувся до індуса, перетнув шнурок, що зв'язував його з каменем, і, обхопивши сердегу рукою, відштовхнувся від дна і виплив на поверхню океану.

Ми також випливли наверх і через декілька секунд опинилися поряд з водолазом.

Капітан Немо приводив індуса до тями. Я не був впевнений, що він зможе повернути його до життя. Щоправда, під водою сердега пробув не так довго, але удар хвоста акули міг виявитися смертельним…

На щастя, завдяки активним діям капітана Немо і Конселя свідомість повернулася до нещасного шукача перлів. Він розплющив очі, та чи повірив їм? Можна лише здогадуватися, як здивувався та перелякався індус, коли побачив над собою чотири мідні голови!

І що він мав думати, коли капітан Немо витягнув з кишені мішечок з перлами і вклав йому до рук! Бідний цейлонський індус тремтячою рукою стиснув щедрий дар невідомого мешканця морів, прийняв його з невимовною вдячністю. Його нажаханий погляд свідчив про те, що він не знає, яким невідомим істотам завдячує порятунком і багатством.

За наказом капітана Немо ми повернулися до перлової відмілини і через півгодини ходьби знайомим шляхом опинилися біля шлюпки, припнутої якорем.

Ми сіли у шлюпку і за допомогою матросів познімали важкі шоломи.

Перше, що сказав капітан Немо, було вираженням вдячності канадцю.

— Дякую вам, пане Ленд! — сказав він.

— Нема за що, капітане, — відповів Нед Ленд. — Я був вашим боржником.

Легка посмішка промайнула на губах капітана і враз зникла.

— До «Наутилуса»! — скомандував він.

І шлюпка помчала по хвилях. Через декілька хвилин нам трапився труп акули, що сплив на поверхню.

За чорною каймою плавців я впізнав страшну акулу-людожера Індійського океану. Риба була більше двадцяти п'яти футів завдовжки; її величезна паща займала третину тіла. Це була доросла акула, бо мала шість рядів зубів, розміщених у верхній щелепі, що за формою нагадувала рівносторонній трикутник.

Консель розглядав тіло мертвої тварини із суто науковим інтересом; і я впевнений, що він зачислив її (до речі, не без підстав) до підкласу елазмобранхітів, підряду селахієвих або широкоротих.

У той час як я розглядав цю бездиханну тушу, близько дюжини акул-ненажер цього ж виду виплило на поверхню навколо шлюпки. Не звертаючи уваги на нас, вони накинулись на труп, вириваючи одна в одної шматки м'яса.

На борт «Наутилуса» ми зійшли о пів на дев'яту.

Весь час я подумки повертався до нашої експедиції на Манарську відмілину. Я належним чином оцінив відвагу капітана Немо, випадок з акулою був показовим. А головне, що я зрозумів: ця людина здатна пожертвувати своїм життям заради спасіння представника людського суспільства, від якого вона втекла в морські глибини! Що б не говорив цей загадковий чоловік, йому все ж не вдалося вбити в собі таку рису, як співчуття.

Я поділився своїми думками з капітаном. І ось що він мені відповів:

— Але ж то був індус, пане професоре, представник пригнобленого народу, а я до останнього подиху захищатиму пригноблених!

Розділ четвертий

Червоне море

У день 29 січня острів Цейлон зник за обрієм. «Наутилус» зі швидкістю двадцяти миль за годину лавірував у лабіринті протоки між Мальдівськими і Лакадівськими островами. Ми обігнули острів Кіттан, що має коралове походження. Цей острів, один із дев'ятнадцяти головних островів Лаккадівського архіпелагу, що лежить між 10° і 14°30′ північної широти і 69° і 50°72′ східної довготи, був відкритий Васко да Гамою у 1499 році.

Я підрахував, що з часу виходу з Японського моря ми пройшли шістнадцять тисяч двісті двадцять миль, або сім тисяч п'ятсот льє.

Наступного дня, ЗО січня, коли «Наутилус» виплив на поверхню океану, островів уже не було видно. Ми тримали курс на північ-північний захід, ішли у напрямку Османської затоки, яка лежить між Аравією й Індійським півостровом і слугує входом у Персидську затоку.

Вочевидь, це була закрита затока, яка не мала виходу в море. То ж навіщо капітан Немо вів нас сюди? Я не знав, проте вирішив не лізти поперед батька в пекло, а дочекатися, доки все з'ясується саме собою. А Нед Ленд того дня, як навмисне, настирливо допитувався мене, куди пролягає наш курс.

— Куди ми все-таки пливемо? — запитав він мене вже вкотре.

— Туди, пане Ленд, куди веде нас фантазія капітана Немо, — відповів я.

— Фантазія капітана Немо може завести нас далеко, — промовив Нед Ленд. — Персидська затока має один вихід, і якщо ми в неї зайдемо, нам доведеться повертатися тією самою дорогою.

— Ну то й повернемося! Якщо після Персидської затоки капітан «Наутилуса» побажає відвідати Червоне море, то завжди можна буде скористатися Бабель-Мандебською протокою, дарма що арабською це означає «Ворота сліз».

— Перепрошую, пане професоре, — сказав Нед Ленд, — та дозволю собі нагадати, що Червоне море, як і Персидська затока, не має іншого виходу! Суецький перешийок ще не відкритий. Та якби і був відкритий, то таке законспіроване судно, як наше, не наважилось би вступити в канал, перекритий шлюзами! То виходить, Червоне море — не той шлях, який приведе нас у Європу.

— Хіба я говорив, що ми прямуємо до Європи?

— То куди, як ви гадаєте?

— Гадаю, що побувавши у водах, які омивають береги Аравії й Єгипту, «Наутилус» повернеться в Індійський океан або через Мозамбікську протоку, або повз Маскаренські острови і дістанеться до мису Доброї Надії.

— Ну а коли ми дістанемося мису Доброї Надії? — ще з більшою настирністю запитав канадець.

— Припускаю, що обігнувши мис Доброї Надії, ми вийдемо в Атлантичний океан. У його водах ми ще не бували. Здається, друже Неде, вам набридло підводне плавання? А